КОНСУЛЬТУЄ ДПА УКРАЇНИ
Департамент податку на прибуток та інших податків і зборів (обов'язкових платежів)

Оподаткування прибутку підприємств

Відповідно до ПБО 8 нематеріальний актив - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.

Право на придбані торгові марки (знаки для това­рів і послуг) зараховується на баланс підприємства за сумою, яка складається з витрат, наведених у п. 11 ПБО 8. Так, зазначеним пунктом встановле­но, що первісна вартість придбаного нематеріаль­ного активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непря­мих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його при­дбанням та доведенням до стану, в якому він при­датний для використання за призначенням.

Витрати підприємства на створення власних знаків для товарів і послуг (товарних знаків, тор­гових марок тощо) відповідно до п. 9 ПБО 8 відоб­ражаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, в бухгалтерському обліку витрати на створення власних знаків визнаються витрата­ми звітного періоду і, відповідно, нематеріальним активом не визнаються. Саме таку позицію викла­дено у листі № 31-34000-10-10/18842.

ПИТАННЯ. 1. Підприємство у 2008 p. було платником ФСП, а з 01.01.2009 р. перейшло на загальну систему оподаткування. Оскільки основною діяльністю підприємства є виробництво сільськогосподарської продукції і його валовий дохід від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищував 50% від загальної суми валового доходу, то згідно з п. 16.4 ст. 16 Закону № 334/94-ВР підприємство має право подавати декларацію про прибуток у строки, визначені законом для річного податкового періоду. Чи правомірно в цьому випадку звітувати за податковий період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р. включно?

ПИТАННЯ. 2. До якої групи основних фондів у податковому обліку належать такі виробничі електроінструменти, як теодоліт і нівелір?

ПИТАННЯ. 3. Чи включається до складу валових витрат сума збору, сплачена за продовження строку дії свідоцтва на знак для товарів і послуг?

ПИТАННЯ.4. При виплаті дивідендів акціонерне товариство перерахувало до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток. Сплачену суму авансових внесків підприємством відображено у рядку 13.5 додатка К6 до декларації, але рядок 20 не заповнено. Чи застосовуються в цьому випадку до підприємства штрафні санкції?

ПИТАННЯ.5. Чи має право акціонерне товариство включити до складу валових витрат суму пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, сплачену при оформленні дозвільних документів на будівництво торговельне-виставочного центру?

ВІДПОВІДЬ. 1. Пунктом 16.4 ст. 16 Закону № 334/94-ВР, зо­крема, визначено, що для цілей оподаткування до підприємств, основною діяльністю яких є вироб­ництво сільськогосподарської продукції, належать підприємства, валовий дохід яких від продажу сіль­ськогосподарської продукції власного виробництва за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50% загальної суми валового доходу.

У разі якщо за звітний (податковий) рік валовий дохід таких підприємств від продажу сільськогос­подарської продукції не перевищує 50% загальної суми валового доходу, прибуток таких підприємств від продажу продукції (робіт, послуг), що не нале­жить до сільськогосподарської продукції, оподат­ковується в загальному порядку.

Відповідно до п. 14.1 ст. 14 та п. 16.4 ст. 16 За­кону № 334/94-ВР підприємства, основною діяль­ністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, подають декларацію про прибуток у стро­ки, визначені законом для річного податкового пе­ріоду за формою, що встановлюється центральним податковим органом України, та сплачують пода­ток на прибуток у порядку і розмірах, передбаче­них цим Законом, за підсумками звітного подат­кового року.

Згідно з нормами п. 11.1 ст. 11 Закону № 334/94-ВР для виробників сільськогоспо­дарської продукції, визначених ст. 14 цього Зако­ну, річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року.

Відповідно до підпункту «в» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування, що установлює порядок по­гашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фон­дами з податків і зборів (обов'язкових платежів), податкові декларації подаються за базовий подат­ковий (звітний) період, що дорівнює календарному року, протягом 60 календарних днів за останнім ка­лендарним днем звітного (податкового) року.

У зв'язку з тим, що підприємство з 01.01.2009 р. перейшло на загальну систему оподаткування, а сільськогосподарські під­приємства для цілей податкового обліку вико­ристовують податковий рік, який починаєть­ся з 1 липня звітного року та закінчується ЗО червня року, наступного за звітним, то пе­ріод з 1 січня 2009 р. по ЗО червня 2009 р. слід вважати окремим податковим періодом із поданням податкової звітності в терміни, визначені підпунктом «б» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-III, тобто протягом 40 кален­дарних днів, наступних за останнім календар­ним днем цього звітного періоду.

Починаючи з 1 липня 2009 р. податковий період для підприємства розпочинається з 1 липня та закінчується 30 червня наступно­го року, при цьому декларація подається про­тягом 60 календарних днів, наступних за звіт­ним періодом.

ВІДПОВІДЬ. 2. Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР встановлено, що основні фонди -це матеріальні цінності, які призначаються плат­ником податку для використання у його господар­ській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуата­цію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР основні фонди розподіляються за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компо­ненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загально­го користування), вартість капітального поліпшен­ня землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (за­пасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не вклю­чені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні маши­ни, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стіль­никові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Нівелір - це геодезичний інструмент для вимі­рювання перевищення точок земної поверхні (ні­велювання), а також для задавання горизонталь­них напрямків при монтажних і подібних роботах. Належить до типів інструментів, призначених для. вимірювання перевищень.

Теодоліт - це геодезичний інструмент для ви­значення напрямків і вимірювання кутів у горизон­тальних і вертикальних площинах при геодезичних роботах, топографічних і маркшейдерських зйом­ках, у будівництві тощо. Основними складовими частинами теодоліта е рухомі кола з горизонталь­ними і вертикальними лімбами з градусною поділ­кою.

Відповідно до Державного класифікатора Укра­їни ДК 013-97 «Класифікація основних фондів», затвердженого наказом № 507, до типу 311102 належать прилади та пристрої геодезичні, океано­графічні, що включаються до групи 310000 «Маши­ни та устаткування».

Отже, геодезичний інструмент, зокрема ні­велір і теодоліт, слід обліковувати у складі основних фондів групи 3. У разі якщо витрати на придбання (виготов­лення) геодезичного інструменту не перевищують 1000 грн. (без урахування ПДВ), вони включаються до складу валових витрат платника податку в за­гальному порядку і враховуються для цілей застосу­вання п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-BR

ВІДПОВІДЬ. 3. Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні, регулює Закон № 3689-ХІІ.

Відповідно до визначення, наведеного у ст. 1 цього Закону, знак - це позначення, за яким то­вари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших.

Правова охорона надається знаку, який не су­перечить публічному порядку, принципам гуман­ності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встанов­лені Законом № 3689-ХІІ.

Обсяг правової охорони, що надається, визна­чається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (за текстом - Реєстр), і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Пунктом 3 ст. 5 Закону № 3689-ХІІ встановлено, що право власності на знак засвідчується свідо­цтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до центрального органу вико­навчої влади з питань правової охорони інтелекту­альної власності і продовжується цим органом за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 ро­ків за умови сплати збору в порядку, встановлено­му п. 2 ст. 18 цього Закону.

Згідно з нормами п. 2 ст. 18 Закону № 3689-ХІІ дія свідоцтва припиняється у разі несплати збо­ру за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії сві­доцтва має надійти до вищезазначеного органу до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умо­ви сплати збору протягом шести останніх його мі­сяців.

Дія свідоцтва припиняється з першого дня пері­оду, за який збір не сплачено.

Відповідно до п. 2.1 Положення № 10 реєстра­ція знака для товарів і послуг здійснюється шля­хом унесення відповідного запису до реєстру на підставі рішення Держдепартаменту про реєстра­цію знака та за наявності документів про сплату державного мита за видачу свідоцтва і збору за публікацію про видачу свідоцтва.

Торгові марки (знаки для товарів і послуг) згідно зі ст. 420 Цивільного кодексу належать до об'єктів права інтелектуальної власності.

У податковому обліку об'єкти інтелектуальної, у тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановле­ному відповідним законодавством, об'єктом пра­ва власності платника податку відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, визнаються нематері­альним активом.

Згідно з пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зраз­ків, пов'язаних з основною діяльністю платни­ка податку, виплатою роялті та придбанням не­матеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господар­ській діяльності платника податку. Норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, привели такі заходи до збіль­шення доходів платника податку чи ні.

Перелік витрат подвійного призначення на науково-технічне забезпечення господарської ді­яльності, винахідництво і раціоналізацію гос­подарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника подат­ку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів для їх використання в господарській діяль­ності платника податку, які відносяться до складу валових витрат відповідно до пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, визначено Методичними ре­комендаціями № 15.

Так, відповідно до п. 1.2.2 Методичних рекомен­дацій № 15 до складу валових витрат платника податку відносяться витрати, сплачені або нара­ховані за звітний податковий період, пов'язані з основною діяльністю платника податку, які складаються, зокрема, з витрат, оплачених (нарахова­них) за договорами цивільно-правового характе­ру з іншими установами й організаціями (у тому числі органами державної влади), які у встанов­леному законодавством порядку надають послуги щодо забезпечення прав інтелектуальної, в тому числі промислової, власності (отримання, підтри­мання чинності та продовження строку дії охорон­них документів, реєстрація договорів про передачу права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності та ліцензійних договорів на використан­ня об'єктів інтелектуальної; в тому числі промисло­вої, власності тощо).

Таким чином, витрати платника податку, пов'язані з його основною діяльністю, на сплату збору за продовження строку дії свідо­цтва на знак для товарів І послуг включають­ся до складу валових витрат на підставі норм пп. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

ВІДПОВІДЬ. 4. Відповідно до пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону № 334/94-ВР емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм ак­ціонерам (власникам), нараховує та вносить до бю­джету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 25%, нарахований на суму дивідендів, при­значених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений аван­совий внесок вноситься до бюджету до/або одно­часно із виплатою дивідендів та відображається у рядку 20 «Авансові внески, нараховані на суму ди­відендів та прирівняних до них платежів» деклара­ції та рядку 13.5 додатка К6 до неї.

Статтею 1 Закону № 2181-III визначено, що по­даткова декларація - це документ, що подаєть­ся платником податків до контролюючого органу в строки, встановлені законодавством, на підставі якого Здійснюється нарахування та/або сплата по­датку, збору (обов'язкового платежу).

При цьому податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бю­джетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, які визначено цим Законом або іншими законами України.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником по­датків у податковій декларації, вважається узгод­женим з дня подання такої декларації.

Нарахування та сплата авансового внеску від­повідно до положень Закону № 334/94-ВР не пов'язані із датою подання декларації, і заповнення рядка 20 «Авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів» декларації не є підставою для нарахування та сплати цього авансового внеску. Тобто заповнен­ня рядка 20 «Авансові внески, нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів» декларації не може вважатися узгодженням суми цього внеску.

При цьому пп. 17.1.9 п, 17.1 ст. 17 Зако­ну № 2181-III визначено, що у разі коли плат­ник податків здійснює продаж (відчуження) то­варів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати по­датку, збору (обов'язкового платежу), якщо від­повідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий плат­ник податків сплачує штраф у подвійному розмі­рі від суми зобов'язання з такого податку, збо­ру (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адмі­ністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Отже, якщо підприємством при виплаті дивіден­дів не сплачено авансовий внесок з податку на прибуток або сплачено не в повному обсязі, то таке підприємство має сплатити штраф у двократ­ному розмірі від суми несплаченого авансового внеску відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 За­кону № 2181-III.

Застосування до підприємства інших штраф­них санкцій із зазначеного питання Законом № 2181-III не передбачено.

Таким чином, у разі якщо підприєм­ство сплатило авансовий внесок з подат­ку на прибуток у повному обсязі, але не відобразило зазначену суму у рядку 20 «Авансові внески, нараховані на суму ди­відендів та прирівняних до них платежів» декларації, то штрафні санкції, передба­чені ст. 17 Закону № 2181-III, не застосо­вуються.

ВІДПОВІДЬ. 5. Відповідно до ст. 23 Закону № 1699-III будівни­цтво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, норма­ми та правилами, регіональними і місцевими пра­вилами забудови, містобудівною та проектною до­кументацією.

При цьому державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов'язковими для суб'єктів містобудування (ст. 20 Закону № 1699-III).

Згідно зі ст. 22 цього Закону місцевими прави­лами забудови, які розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, респу­бліканського значення АР Крим, встановлюється порядок вирішення питань розташування, надан­ня дозволу на будівництво об'єктів містобудуван­ня, надання дозволу на виконання будівельних робіт.

Статтею 24 Закону № 1699-III визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здій­снити будівництво об'єктів містобудування на зе­мельних ділянках, що належать їм на праві влас­ності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністра­цій дозвіл на будівництво об'єкта містобудування у разі делегування їм таких повноважень відпо­відними радами.

У разі прийняття сільською, селищною чи місь­кою радами рішення про надання земельної ділян­ки .із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазна­чене рішення водночас є дозволом на будівництво цього об'єкта. Такий дозвіл дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отри­мання дозволу на виконання будівельних робіт.

Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструк­тури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міні­стрів України (ст. 27 Закону № 1699-III).

Таким чином, якщо відповідно до місце­вих правил забудови отримання дозволу на будівництво передбачає сплату забудовни­ком пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів (згідно з відповідним рі­шенням сільської, селищної чи міської рад), така сплата є необхідною умовою для будів­ництва.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з під­готовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною пра­ці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням об­межень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону під терміном «основні фонди» розуміють матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 ка­лендарних днів з дати введення в експлуатацію та­ких матеріальних цінностей, та вартість яких пере­вищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошо­вій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттє­вою (п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).

Підпунктом 8.4.2 п. 8.4 ст. 8 цього Закону вста­новлено, що у разі здійснення витрат на самостій­не виготовлення основних фондів платником по­датку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збіль­шується на суму всіх виробничих витрат, понесе­них платником податку, що пов'язані з їх виго­товленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без ура­хування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підпри­ємств зареєстрований платником податку на до­дану вартість.

Отже, витрати платника, пов'язані зі спла­тою пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури насе­лених пунктів, обов'язковість якої передбачено місцевими правилами забудови і, відповідно, За­коном № 1699-III, належать до витрат, пов'язаних зі створенням цих об'єктів та господарською ді­яльністю платника.

При цьому якщо новозбудовані об'єкти при­значені платником податку для використан­ня у власній господарській діяльності, то від­повідно до ст. 8 Закону № 334/94-ВР витрати на їх будівництво збільшують балансову вар­тість таких основних фондів та підлягають амортизації. Якщо підприємство здійснює будівництво з метою подальшого продажу, то витрати на їх будівництво відносяться до складу валових витрат відповідно до ст. 5 За­кону № 334/94-ВР.

Перелік використаних нормативних документів:

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p. № 435-IV (зі зміна­ми та доповненнями, за текстом - Цивільний кодекс)

Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.97 p. № 283/97-BР зі зміна­ми та доповненнями)

Закон України № 1699-III від 20.04.2000 р. «Про пла­нування і забудову територій» (зі зміна­ми та доповненнями)

Закон України № 2181-III від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (зі змінами та доповненнями)

Закон України № 3689-ХІІ від 15.12.93 р. «Про охоро­ну прав на знаки для товарів і послуг» (зі змінами та доповненнями)

Наказ Міносвіти і науки України № 10 від 10.01.2002 р. «Про затвердження Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг» (зареєстровано в Мін'юсті України 28.01.2002 р. за № 64/6352, зі змінами та доповненнями, за тек­стом - Положення № 10)

Наказ Міністерства України у спра­вах науки І технології № 15 від 21.01.99 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо віднесення витрат подвійного призначення до складу валових» (за текстом - Методичні рекомендації № 15)

Наказ ДПА України № 143 від 29.03.2003 р. «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання» (зареєстро­вано в Мін'юсті України 08.04.2003 р. за № 271/7592, зі змінами та доповнен­нями, за текстом - декларація)

Наказ Мінфіну України № 242 від 18.10.99 р. «Про затвердження Положення (стандар­ту) бухгалтерського обліку» (зареєстро­вано в Мін'юсті України 02.11,99 р. за № 750/4043, зі змінами та доповнення­ми, за текстом - ПБО 8)

Наказ Держкомітету України по стандартизації, метрології та сер­тифікації № 507 від 19.08.97 р. «Щодо затвер­дження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів»

Лист Мінфіну України № 31-34000-10-10/18842 від 11.09.2006 р. «Щодо бухгалтерсько­го обліку витрат на створення власних знаків»

Олексій ЗАДОРОЖНІЙ,
заступник директора
та Валентина ЗАВГОРОДНЄВА,
заступник директора
департаменту - начальник
відділу адміністрування
податку на прибуток та
податкових платежів

“Вісник податкової служби України” № 9 березень 2009
Передплатні індекси –
22599 (укр.), 22600 (рос.).

Документи що посилаються на цей