ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
31 січня 2008 року
м. Київ

Справа N К-5221/06

Про визнання незаконним рішення

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засідання Полинько Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Г. до Державної прикордонної служби України, третя особа Державне казначейство України, про визнання незаконним рішення, яка переглядається за касаційною скаргою Державної прикордонної служби України на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2005 року встановила :

У серпні 2004 року Г. звернувся в суд з позовом до Державної прикордонної служби України про визнання незаконним рішення щодо відмови в проведенні компенсаційної виплати та стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням.

Зазначав, що 29 грудня 2003 року звільнений з військової служби у відставку за станом здоров’я.

Медико-соціальною експертною комісією 11.02.2004 року йому була встановлена друга група інвалідності, в зв’язку із захворюванням, отриманим при проходженні військової служби, що дає право на отримання компенсаційної виплати в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, передбаченої статтею 26 Закону України “Про державну прикордонну службу України”.

Оскільки відповідач відмовився від виплат – просив задовольнити позов, стягнувши 36 379,68 грн. компенсації та 5 000 грн. моральної шкоди.

В процесі розгляду справи позивач від вимог щодо стягнення моральної шкоди відмовився.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2004 року в задоволені позову відмовлено.

Новим рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано та постановлене нове, яким позов задоволено.

У касаційній скарзі Державна прикордонна служба України, з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить рішення останнього скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на скаргу, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що Г. 29 грудня 2003 року, на підставі свідоцтва про хворобу N1109/684 від 3 грудня 2003 року, виданого військово-лікарською комісією при Центральному госпіталі Державної прикордонної служби, звільнений з військової служби (Державної прикордонної служби України) у відставку за станом здоров’я.

Медико-соціальною експертною комісією 11.02.2004 року йому встановлена друга група інвалідності, в зв’язку із захворюванням, отриманим при проходженні військової служби.

Відмовивши у задоволенні вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивач звільнився зі служби до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України N 731 від 02.06.2004 року, якою визначено порядок та умови компенсаційних виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби, а тому правила цієї постанови на нього не поширюються.

Ухваливши нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що інвалідність настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби, тобто позивач набув права на компенсаційну виплату передбачену статтею 26 Закону України “Про Державну прикордонну службу України”.

З останнім висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України “Про Державну прикордонну службу України” у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов’язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому здійснюється компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень, Закон набрав чинності з 1 серпня 2003 року.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Кабінету Міністрів України протягом шести місяців після набрання чинності цим Законом запропоновано привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

На час встановлення інвалідності Г. (після спливу шести місяців з дня набрання чинності Законом) порядок та умови компенсаційних виплат Кабінетом Міністрів України не були визначенні.

Лише 02.06.2004 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову N 731 “Про затвердження Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби”.

Пункт 1 Порядку відтворив положення частини 1 статті 26 Закону України “Про Державну прикордонну службу України”, а пунктом 6 визначено, що інвалідам другої групи компенсаційна виплата у зв’язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання проводиться у розмірі річного грошового забезпечення.

Оскільки право Г. на компенсаційну виплату визначено частиною 1 статті 26 Закону України “Про Державну прикордонну службу України”, за змістом якої вирішальним для отримання виплат є настання інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби, а не час звернення за компенсацією і таке право не пов’язано з прийняття рішень Урядом України щодо порядку та умов виплат, то оскаржена відмова обґрунтовано визнана неправомірною.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки зводяться до помилкового твердження про те, що суб’єктивне право особи встановлене законом залежить від часу ухвалення підзаконного акта, прийнятого у розвиток цього закону, коли в акті вищої юридичної сили про таку залежність не йдеться.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо апеляційний суд не допустив порушень норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судове рішення залишає без змін.

Керуючись наведеним, статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу Державної прикордонної служби України відхилити, а рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2005 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними статтями 237 – 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді

Документи що посилаються на цей