ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
01 квітня 2008 року
м.Київ
Справа N К-973/07
Про стягнення заборгованості
Доповідач Фадєєва Н.М.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді Фадєєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Харченка В.В.
розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Луганського обласного відділення ФСЗІ на постанову господарського суду Луганської області від 03.11.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 18.12.2006р. у справі за позовом Луганського обласного відділення ФСЗІ до ДП “Свердловантрацит” про стягнення заборгованості, - встановила:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з відповідача 4 355 грн. 10 коп. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Луганської області від 03.11.2006р. відмовлено у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення ФСЗІ в частині стягнення несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005р. в сумі 13 639 грн. 96 коп., в частині решти позовних вимог провадження у справі закрито.
Ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 18.12.2006р. апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова господарського суду Луганської області від 03.11.2006р. – без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Луганське обласне відділення ФСЗІ звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування за формою N 10-ПІ (поштова-річна), затвердженою наказом Держкомстату України від 10.01.02 N 49, за 2005 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу - 92 особи, фонд оплати праці штатних працівників - 627,3 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано 2005 році 1 інваліда, повинно працювати - 3. За розрахунком позивача відповідач не виконав встановленого нормативу працевлаштування інвалідів та мав перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі 19301 грн. 54 коп.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 N 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду живають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
07.09.06 Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовом до державного підприємства “Свердловськантрацит” в особі відокремленого підрозділу “Вузол зв’язку” про стягнення штрафних санкцій в сумі 19301 грн. 54.
Під час розгляду справи судом, встановлено, що у 2005 році Свердловським міським центром зайнятості на підприємство було направлено для працевлаштування 4 інваліди, з яких 2 було прийнято на роботу, а 2 не пройшли внаслідок несхвалення медичною комісією, тому це є доказом, що підприємство намагалось здійснити працевлаштування та виконати встановлений йому норматив. Діючим законодавством на підприємство покладено обов’язок з забезпечення кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Крім того, позивачем невірно зроблено розрахунок позовної суми.
Позивачем не вірно розраховано розмір середньорічної заробітної плати на підприємстві. Середньорічна заробітна плата на підприємстві у 2005 році складала 1818 грн. 47 коп., а не 9650 грн. 77 коп., а відтак розмір штрафних санкцій повинен складати 13636 грн. 96 коп.
03.11.06 позивач подав заяву про часткову відмову від позовних вимог, відмовився в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 5664 грн. 58 коп.
Згідно заяви позивача від 03.11.06 остаточна сума позову складає 13639 грн. 96 коп. Позивач знов невірно розрахував суму позову, оскільки остаточна сума складає 13636 грн. 96 коп.(6818,47 або 19301, 54-5664, 58), а не 13639 грн. 96 коп., як зазначив позивач у своєму клопотанні.
Суд прийняв відмову позивача від стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 5664 грн. 58 коп.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 N 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 N 314 “Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів” для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об’єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Частиною 2 статті 19 цього Закону також встановлено, що відповідальність за незабезпечення нормативів несуть керівники підприємств.
Згідно зі ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 N 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 “Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Матеріали справи свідчать, що чисельність штатних працівників облікового складу відповідача у 2005 році складала 92 особи, норматив для працевлаштування інвалідів визначений у кількості 3 осіб. Фактично працював 1 інвалід.
Відповідач розробляв заходи по створенню робочих місць для інвалідів, що підтверджують наявні у справі матеріали, зокрема:
наказ N9 від 02.02.05, яким створено 3 робочих місця згідно ст. 19 Закону N 875-ХІІ - в цеху МТС - 1, в цеху АТВ – 2;
звіт форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд з огляду на з’ясовані ним фактичні обставини, зокрема - вжиття відповідачем передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача економічних санкцій відповідно до ст. 20 Закону.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд повно та всебічно з’ясував обставини, що мають значення для справи та постановив законне і обґрунтоване судове рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ухвалила:
Касаційну скаргу Луганського обласного відділення ФСЗІ залишити без задоволення, а постанову господарського суду Луганської області від 03.11.2006р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 18.12.2006р. у справі N 2/467 ад - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді