ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
3 квітня 2008 року
м. Київ

Справа N К-36215/06

Про стягнення недоплаченої грошової допомоги
при звільненні

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом А. до Полтавського військового інституту зв’язку про стягнення грошової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою А. на рішення апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2004 року установила:

У березні 2004 року А. звернувся в суд з позовом до Полтавського військового інституту зв’язку про стягнення недоплаченої грошової допомоги при звільненні.

Зазначав, що наказом Міністра оборони України N 490 від 3.10.1995 року його звільнено з військової служби, в запас, з виплатою матеріальної допомоги в розмірі п’ятимісячного грошового забезпечення.

Посилаючись на те, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошова допомога виплачується у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік військової служби, просив поновити строк звернення до суду та стягнути з відповідача 2864,75 грн., як різниці між належною та фактично отриманою сумою допомоги.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 березня 2004 року позов задоволено.

Новим рішенням апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі А., з посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить рішення останнього скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом Міністра оборони України N 490 від 3.10.1995 року позивача звільнено з військової служби, в запас, та виплачено 47 685 000 крб. матеріальної допомоги, що становила розмір 5-місячного грошового забезпечення.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір грошової допомоги А. мав становити 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як то визначено частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Скасувавши рішення і ухваливши нове, про відмову у позові, апеляційний суд зазначив, що на час звільнення позивача чинною була редакція частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка обмежувала розмір грошової допомоги 5-місячним грошовим забезпеченням, а тому правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до правил частини 1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність.

Питання щодо соціального і правового забезпечення військовослужбовців, у тому числі виплати їм грошової допомоги при звільненні з військової служби врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частиною 2 статті 15 якого (тут і далі - в редакції на час звільнення позивача зі служби) встановлено, що розмір такої допомоги складає 5-місячне грошове забезпечення.

Згідно з частиною 4 статті 9 згаданого Закону порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до чинного на час звільнення заявника пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення, яка нараховується із окладів за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, відповідним військовим (спеціальним) званням і процентною надбавкою за вислугу років.

Оскільки позивачу грошова допомога виплачена згідно з наведеними правилами Закону та Постанови Уряду, то апеляційний суд обґрунтовано скасував помилкове рішення суду першої інстанції і правильно відмовив у позові.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, а посилання на Указ Президента України N463/2001 від 23.06.2001 року , яким скасовані окремі положення пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 правового значення не мають, оскільки зворотної дії Указ не має.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо апеляційний суд не допустив порушень норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу А. залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду Полтавської області від 25 травня 2004 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 – 239 КАС України.

Головуючий

Судді

Документи що посилаються на цей