ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
29 січня 2008 року
м.Київ
Про стягнення коштів
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого судді: Фадеєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.
при секретарі: Капустинському М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Т. постанову апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2006 року у справі N 2-3328/05 за позовом Т. до управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, Обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення коштів - встановила:
У серпні 2005 року Т. звернувся до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у загальній сумі 18297 грн.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 28 листопада 2005 року позовні вимоги Т. задоволено.
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційного суду Житомирської області скасувати, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області залишити в силі, як законне та обґрунтоване, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
В запереченнях на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційного суду Житомирської області без змін, як таке що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії та постійно проживає в м. Овруч, Житомирської області, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, він перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації як потерпілий від Чорнобильської катастрофи, та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Овруцькому районі Житомирської області, де отримує додаткову пенсію як потерпілий 3-ої категорії і підвищення до пенсії як проживаючий в зоні гарантованого добровільного відселення.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивач має право на виплату коштів, передбачених ст.ст. 37, 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року N 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлені конкретні розміри виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте з таким висновком суду апеляційної інстанцій погодитися не можна з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 37 Закону громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога, у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а саме - у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 відсотків від мінімальної заробітної плати.
Статтею 39 Закону передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, тобто у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.
Крім того, згідно ст. 51 названого Закону особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат та пенсій на 2002-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати/пенсії з метою реалізації норми статей 37, 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлений постановою КМУ N 836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв’язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та допомога громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат/пенсій на 2002-2005 роки, а не Постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996р. N 836.
Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст. 37, 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд апеляційної інстанції помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції, невірно застосувавши норми матеріального права, що призвело до ухвалення ним незаконного судового рішення. Зазначена обставина відповідно до ч.1 ст.226 КАС України є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, - ухвалила:
Касаційну скаргу Т. задовольнити.
Постанову апеляційного суду Житомирської області від 16 серпня 2006 року скасувати.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 28 листопада 2005 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді