КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Вирішення судами спорів
щодо діяльності комерційних банків
Захист ділової репутації спростування
недостовірної інформації
Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Захист честі, гідності та ділової репутації - право громадянина й організації вимагати через суд спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, принижують їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їхнім інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Спростування має здійснюватися способом, адекватним способу поширення хибних відомостей. Поряд із спростуванням таких відомостей особа має право вимагати відшкодування майнових і моральних (немайнових) збитків.
Згідно з частиною третьою ст. 277 Цивільного кодексу негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Позиція позивача. Комерційний банк “П” звернувся з позовною заявою до органу ДПС про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди. Позивач у позовній заяві зазначив, що посадові особи органу ДПС шляхом виступу на телеканалі оголосили текст, який є недостовірним і завдав шкоди діловій репутації позивача.
Позиція органів ДПС. Представники органу ДПС позов не визнали та зазначили, що позов є необгрунтованим, а позовні вимоги не підтверджуються доказами, оскільки позивач:
надав відеозапис прес-конференції, який не містить повідомлення щодо її проведення, без зазначення інформації щодо надходження касети та порядку проведення відеозапису;
не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди та не обгрунтував її розмір.
Крім того, у позивача дійсно була різниця між бухгалтерським і податковим обліком (про що зазначалось у виступі посадових осіб органів ДПС), що підтверджується доказами, а висловлювання посадової особи органів ДПС на конференції стосувалися банківської діяльності в країні загалом і на конкретному етапі.
Рішення суду. Рішенням суду у справі, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, у позові комерційному банку “П” відмовлено.
Суд зазначив: з відеосюжету вбачається, що інформація, поширена посадовою особою органів ДПС, не стосується конкретно комерційного банку “П”, оскільки йшлося про банки загалом як фінансові установи. З цієї інформації не випливає, що комерційний банк “П” ухиляється від сплати податків, як зазначив у позовній заяві позивач та стверджувалось у судовому засіданні його представником.
Відповідно до частини першої ст. 47-1 Закону № 2657-ХІІ ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночні судження, за винятком образи чи наклепу, є висловленнями, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з. огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина друга ст. 47-1 Закону № 2657-ХІІ).
Погашення комерційним банком
авальованих податкових векселів
Згідно з п. 11.5 ст. 11 Закону № 168/97-ВР з моменту набрання чинності цим Законом платники податку під час імпорту товарів на митну територію України за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації) можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на 30 календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається цим органом на адресу органу ДПС за місцем реєстрації платника податку, а третій надається платнику податку. Податковий вексель підлягає обов'язковому підтвердженню комерційними банками шляхом авалю. Комерційні банки зобов'язані оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк. Платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку сум бюджетного відшкодування, підтвердженого податковим органом.
Позиція платника податків. Сільськогосподарським товариством “І” (далі - СТОВ “І”) подано векселі в оплату ПДВ при розмитненні імпортних товарів, авальовані комерційним банком “Ф”.
Позиція органів ДПС. ДПІ звернулася до СТОВ “І” з листами щодо необхідності погашення зобов'язань за виданими вищезазначеними векселями та до комерційного банку “Ф” з вимогами погасити зобов'язання за векселями, виданими СТОВ “І”, авальованими комерційним банком “Ф”, однак не погашеними СТОВ “І” у терміни, зазначені у векселях (жодних дій за вимогами листів ДПІ комерційний банк “Ф” не здійснив).
Рішення суду. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2007 р. № К-22608/06 у справі за позовом ДПІ про стягнення заборгованості перед бюджетом з комерційного банку було задоволене касаційну скаргу ДПІ з тих підстав, що відповідно до п. 19 Порядку № 1104 комерційні банки зобов'язані оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк.
Цією ухвалою було також скасовано постанову апеляційного суду, в якій зазначалося, що правовий режим податкового векселя є спеціальним порівняно з передбаченим для векселя Женевською конвенцією 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), та Законом № 2374-III. Відповідно до викладеного для визначення загальних умов, правил і порядку виконання банками функцій розрахункових палат, призначених згідно зі ст. 38 Уніфікованого закону для пред'явлення векселів до оплати, розроблено Положення № 403, п. 1 глави першої розділу першого якого встановлено, що установи банків, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, виконують функції розрахункових палат, як зазначено у ст. 38 Уніфікованого закону. Орган ДПС повинен був пред'явити вексель до оплати, дотримуючись порядку такого пред'явлення по відношенню до вексельного поручителя - установи банку.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на безпідставність застосування судом апеляційної інстанції вимог зазначених нормативних актів, оскільки в даному випадку необхідно було застосовувати вимоги Закону № 168/97-ВР та Порядку № 1104, тому що вказані нормативно-правові акти є спеціальними актами, які регулюють питання видачі, обліку та погашення векселів, що видаються на суму податку на додану вартість під час імпорту товарів на митну територію України.
Пунктом 6 Порядку № 1104 встановлено, що видача податкового векселя здійснюється за бажанням платника ПДВ. Векселедер-жателем є ДПА (інспекція) за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ. Тобто комерційний банк “Ф” як аваліст за СТОВ “І” був зобов'язаний оплатити податкові векселі перед векселедержателем-позивачем у зв'язку з їх непога-шенням СТОВ “І”.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення заборгованості перед бюджетом є правомірним, оскільки строк, на який видається податковий вексель, не може перевищувати 30 днів, включаючи дату його видачі, про що зазначено в п. 8 Порядку № 1104. Розділом третім цього Порядку передбачено забезпечення (підтвердження) податкових векселів в обов'язковому порядку комерційними банками шляхом авалю, а відповідно до п. 19 зазначеного Порядку комерційні банки зобов'язані оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк.
Оподаткування операцій з доміциляції
векселів комерційними банками
Підпунктом 3.2.5 п. 3.2 ст. З Закону № 168/97-ВР визначено, що не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства; торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та деривативи.
Відповідно до пп. 1.2 п. 1 Положення № 508 доміциляція векселя - призначення за векселем особливого місця платежу, що відрізняється від місцезнаходження особи, зазначеної як платник за векселем, шляхом проставлення доміциляційної формули. Під час складання векселя векселедавець може зазначити не лише особливе місце платежу, а й особу, яка оплатить вексель у місці доміциляції. Якщо таку особу не зазначено, то її може зазначити трасат під час акцепту. Якщо він цього не зробить, то вважається, що акцептант сам виконає платіж у місці доміциляції. Згідно з пп. 11.1 п. 11 Положення № 508 доміциляція векселів належить до комісійних операцій.
Позиція платника податків. ЗАТ “Б” протягом 2002 - 2003 рр. укладались договори про оплату векселів особливим платником, згідно з якими клієнт доручав, а банк приймав на себе оплату векселів, випущених або акцептованих клієнтом, у межах сум, перерахованих клієнтом на рахунок, визначений у договорі.
Позиція органів ДПС. ДПІ було проведено документальну перевірку ЗАТ “Б” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ та штрафні санкції за вищезазначеними операціями.
Рішення суду. Рішенням господарського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, відмовлено у задоволені позову ЗАТ “Б” про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень на тих підставах, що операції з доміциляції векселів не є операціями з розрахунково-касового обслуговування і не супроводжуються залученням, розміщенням та поверненням грошових коштів, а полягають лише у здійсненні банком платежу за векселем за рахунок коштів, переданих векселедавцем, у тому числі за рахунок кредитних коштів, тому відсутні підстави для звільнення операцій з доміциляції векселів від оподаткування згідно з пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. З Закону № 168/97-ВР.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.03.2007 р. касаційну скаргу ЗАТ “Б” залишено без задоволення.
Вирішення судами спорів
щодо діяльності страхових компаній
Перерозподіл ризиків між відокремленими
підрозділами страхової компанії
та страхові платежі
На підставі ст. 2 Закону № 85/96-ВР страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно із Законом № 1576-ХІІ з урахуванням передбачених цим Законом особливостей, а також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Перестрахування відповідно до частини першої ст. 12 Закону № 85/96-ВР полягає у страхуванні одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) - резидента або нерезидента, який має статус страховика чи перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Приклад 1. Господарським судом рішенням, залишеним без зміни постановами апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України від 05.07.2005 р., було задоволене позов ВАТ “Г” до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про нарахування податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій.
Спір виник щодо оподаткування сум, перерахованих обласною дирекцією іншим відокремленим підрозділам ВАТ “Г” (центральній дирекції, Харківській та Одеській обласним дирекціям) на підставі угод і наказів про перерозподіл ризиків. При цьому товариство приймало на себе виконання частини зобов'язань за ризиками, які перевищують максимальний обсяг страхових зобов'язань структурних підрозділів, і сплачувало податок на прибуток із сум прийнятих зобов'язань.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач здійснював перерозподіл страхових ризиків у межах ВАТ “Г” між обласними дирекціями, які є його відокремленими підрозділами, з метою уникнення подвійного оподаткування коштів, що передаються з одного такого підрозділу до іншого. Валовий дохід обласної дирекції формувався із сум перевищення виручки від реалізації послуг, що надійшла на її розрахунковий рахунок, над сумами коштів, перерахованих іншим обласним дирекціям товариства у звітному періоді. Оскільки кошти, перераховані обласною дирекцією іншим обласним дирекціям ВАТ “Г”, були оподатковані у відповідних областях, суди дійшли висновку про правомірність оподаткування цієї дирекції, яка є самостійним платником податку на прибуток, пропорційно взятим нею на себе страховим зобов'язанням.
Постановою Верховного Суду України від 13.03.2007 р. скасовано ці судові рішення та зазначено, що угоди про перерозподіл ризику, укладені між відокремленими підрозділами позивача від його імені та в його інтересах, не є договорами перестрахування у тому розумінні, в якому цей термін вживається в Законі № 85/96-ВР, оскільки перестра-ховиками можуть бути лише юридичні особи, які одержали відповідну ліцензію і займаються страховою діяльністю за правилами страхування.
Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР валовий дохід від страхової діяльності (крім страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення) страховиків-резидентів оподатковується за ставкою 3% від суми такого доходу і не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою ст. 10 цього Закону. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.
Тому частина страхових платежів, перерахована іншим відокремленим підрозділам ВАТ “Г” як іншим платникам податків у межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі наказів про перерозподіл ризиків, не є страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими за договорами перестрахування, і не може зменшувати суму валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.
Приклад 2. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2007 р. № К-7075/06 відмовлено в задоволенні касаційної скарги страхової компанії “К” у справі за позовом до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та залишено в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що філія ЗАТ СК “К” не сплачувала (не нараховувала) суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) за договорами перестрахування з резидентом.
Отже, відсутнє право на зменшення згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 334/94-ВР доходів, які підлягають оподаткуванню.
У зв'язку з тим, що філія до головного офісу сплачувала грошові кошти з формулюванням платежу “Перерахування грошових коштів на формування страхових резервів”, то законним є висновок, що оскільки платежі здійснювалися не між юридичними особами, а всередині компанії, то ці платежі не можуть свідчити про наявність перестрахування в розумінні Закону № 85/96-ВР
Філії мають сплачувати податок на доходи у розмірі 3% від усієї суми отриманих (нарахованих) страхових платежів, за винятком випадків, коли філії самостійно укладають договори перестрахування з перестраховиками в межах повноважень, наданих їм головним офісом.
Приклад 3. Постановою Верховного Суду України від 13.03.2007 р. у справі за позовом страхової компанії “Г” до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було скасовано рішення попередніх інстанцій та задоволене касаційну скаргу ДПІ.
У постанові Верховний Суд України наголосив, що частина страхових платежів, перерахована іншим відокремленим підрозділам страхової компанії “Г” як іншим платникам податків у межах одного страховика (однієї юридичної особи) на підставі наказів про перерозподіл ризиків, не є страховими платежами (страховими внесками, страховими преміями), сплаченими за договорами перестрахування, і не може зменшувати суму валових внесків, яка враховується при визначенні валового доходу від страхової діяльності, що підлягає оподаткуванню.
Віднесення філією до власних валових витрат
страхових виплат, здійснених
головною компанією
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону № 334/94-ВР філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпунктах 2.1.1 і 2.1.2 цієї етапі, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, зобов'язані вести окремий облік своєї діяльності та мати банківський рахунок.
Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону встановлено, що для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків або страхових премій, накопичених страховиками протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами.
Пункт 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР, яким установлено правила щодо визначення дати збільшення валового доходу, не містить будь-яких винятків для валового доходу від страхової діяльності.
Рішення суду. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2007 р. скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом філії ВАТ “А” до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Як установлено судами попередніх інстанцій, філією ВАТ “А” було зменшено валові доходи, одержані за договорами страхування, на суму страхових премій, перерахованих на користь ВАТ “А” та інших страхових компаній за договорами перестрахування.
Суд касаційної інстанції підтримав позицію податкових органів стосовно того, що філія і головна компанія є окремими платниками податку на прибуток, а отже, кожна з них повинна обчислювати ці операції у власному податковому обліку. Віднесення філією до своїх валових витрат страхових виплат, здійснених головною компанією, є незаконним.
Тобто для визначення оподатковуваного доходу від страхової діяльності філія ВАТ “А” повинна вести самостійний податковий облік як сум валових доходів, одержаних цією філією протягом звітного періоду, так і сум страхових платежів, сплачених саме філією за договорами перестрахування.
Перелік використаних нормативних документів:
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV (за текстом - Цивільний кодекс)
Закон України № 85/96-ВР від 07.03.96 р. “Про страхування” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 168/97-ВР від 03.04.97 р. “Про податок на додану вартість” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. “Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями)
Закон України № 1576-ХІІ від 19.09.91 р. “Про господарські товариства” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2374-III від 05.04.2001 р. “Про обіг векселів в Україні” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2657-ХІІ від 02.10.92 р. “Про інформацію” (зі змінами та доповненнями)
Постанова № 403 Правління Нацбанку України від 25.09.2001 р. “Про затвердження Положення про розрахункові палати для пред'явлення векселів до платежу” (зареєстровано в Мін'юсті України 05.11.2001 р. за № 934/6125, за текстом - Положення № 403)
Постанова № 508 Правління Нацбанку України від 16.12.2002 р. “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України” (зареєстровано в Мін'юсті України 28.02.2003 р. за № 174/7495, зі змінами та доповненнями, за текстом - Положення № 508)
Постанова № 1104 Кабінету Міністрів України від 01.10.97 р. “Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України” (зі змінами та доповненнями, за текстом - Порядок № 1104)
Лариса ТРОФІМОВА,
директор Юридичного
департаменту,
та Олексій ДОМАНСЬКИЙ,
заступник начальника відділу
інформаційно-аналітичного
забезпечення та звітності
“Вісник податкової служби України” № 32 серпень 2009 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)