Новий підхід до формування податкового кредиту
На відміну від більшості авторів, що почали метати громи та блискавки на адресу авторів Розпорядження № 757 та що вийшов йому в слід Листа № 14927/7/16-1517, я хочу понизити загострення пристрастей та поглянути об'єктивно на ситуацію, що склалася з адмініструванням ПДВ.
Аситуація ця жахлива. “Сальдо” ніяк не хоче сходитися з “Бульдо”. Причому не сходяться вони в особливо крупних розмірах, а якщо говорити грамотно, то податкові зобов'язання (ПЗ) по Україні не сходяться з податковим кредитом (ПК). Та справа тут зовсім не в тому, що у ряді випадків Закон про ПДВ прямо передбачає таку розбіжність.
Як, наприклад, у разі, коли особа, що звітує раз на квартал, видає податкові накладні (ПН) “звичайному платникові” або коли виконавець довгострокових контрактів “відкладає” нарахування ПЗ. Усі випадки неспівпадіння ПЗ та ПК легко обґрунтовуються та добре перевіряються.
Причина невідповідності в іншому. ПДВ дуже ласий податок, використовуючи його, можна й бюджетними грошима, тобто нарахованим на ціну податком, покористуватися дуже довго та суму зобов'язань занизити, “отримавши” ПН, під якою немає нічого - ні реального постачання, ні навіть нарахованих зобов'язань. Наші освічені бухгалтери добре усе це знають.
Знають це й податківці. Але до певного часу реальної боротьби з ухиленням від ПДВ не було, потрібне тільки, щоб декларації не здавали “дебетовими” (виняток становлять лише ті, хто отримує бюджетне відшкодування, але не про них сьогодні мова). Бухгалтери, з благословення директорів та власників, спокійно грали в цю гру. Якщо раптом зобов'язання “вилазили” нульові або мінусові, то одна або декілька ПН “ховалися”, щоб випірнути в той період, в який потрібно буде зменшити суму ПДВ, що підлягає внесенню до бюджету. Ці дитячі ігри в хованки застосовувалися й при податкових перевірках, коли, щоб не кривдити перевіряючих, “показували” суму недоплати аналогічним чином.
Скажіть, будь ласка, скільки держава могла терпіти такі податкові маневри? Ясна річ, поки вистачало надходжень до бюджету. Тепер не хватає. Та держава робить систему нарахування та сплати ПДВ прозорою для себе. Така прозорість стала можливою після введення електронній звітності-знаменитого Положення № 5. Тепер набагато краще видно, що під деякі зобов'язання немає кредиту, але це держава ще готова терпіти, а під кредит немає зобов'язань. А от цього допускати вже не можна! Та проти чого тут, скажіть на милість, заперечувати?
Схема нарахування ПДВ проста та зрозуміла: якщо у одного - зобов'язання, то у іншого - кредит. Виписана ПН повинна негайно передаватися покупцеві, тобто ПЗ та ПК повинні виникати в одному податковому періоді (виключення не зараховуються!). Про це й мова в п. 2 Розпорядження № 757 і в Листі № 14927/7/16-1517. З чим тут сперечатися? Але ж сперечаються. Які ж аргументи у тих, хто оспорює цей порядок? А от які. У Законі про ПДВ датою виникнення права на ПК є, зокрема, дата отримання, а не виписки ПН, А сама дата отримання ніде не фіксується. От і можна сказати, що ПН, виписану в січні, до нас “привезли на возі” тільки в липні. Сказати-то можна, але, як справедливо вказується в Листі № 14927/7/16-1517, в цьому випадку платник податку повинен був відобразити ПК без ПН, подавши відповідну скаргу податковому органу, яка сьогодні є частиною податкової декларації. “А от і ні - заперечують опоненти. - Не винен, а має право”, Та взагалі ПК - це не обов'язок, а право (див. п. 7.5 ст.7 Закону про ПДВ).
А що означає “право”? У Законі про ПДВ не сказано. Але до цих пір виходило, що ПК за наявності або відсутності ПН можна показувати, а можна і ні. От з цією, вибачте на слові, практикою Уряд та ДПАУ вирішили покінчити. Що у них вийде - доки неясно. Формальні підстави для заперечування принципу “ПЗ та ПК - у одному періоді”, звичайно, є, і лише судова практика покаже., що вийде з урядової затії.
Але сьогодні щось ясно. По-перше, підприємства, які на догоду місцевим податковим органам завищували зобов'язання з ПДВ, “ховаючи” ПН, що називається, попали. Попали на гроші. Старі ПН у них не приймуть, хіба що вони в суді відстоять своє право. А це довго та недешево. По-друге, доведеться припинити практику подачі тільки кредитових декларацій та долати опір співробітників податкових органів, які перешкоджають подачі декларацій, що не передбачають сплату ПДВ. Якщо прозорість, значить, з обох боків. Зараз криза, та частина підприємств має ПК більше ПЗ, та нічого з цим не зробити!
Ну й головний висновок: податковий лібералізм, який панував в Україні довгі роки та суть якого можна виразити фразою: “Платимо скільки хочемо, лише б рідна податкова була задоволена!”, завершується. Настають жорсткі часи, в яких бухгалтер повинен бути не податковим маніпулятором, а принциповим та стійким профі, який не дозволить нав'язати собі чужу волю.
А надії на повернення добрих старих часів краще залишити.
Це ще не усі новації. Набагато серйознішою є перевірка суми ПДВ, включеного в ПК, виходячи із звичайних цін. Але про це наступного разу.
Список використаних документів
Розпорядження № 757 - Розпорядження КМУ від 01.07.2009 р. № 757-р.
Лист № 14927/7/16-1517-Лист ДПАУ від 15.07.2009 р. № 14927/7/16-1517 “Про застосування окремих норм Закону України “Про податок на додану вартість” з урахуванням вимог розпорядження Уряду від 01.07.2009 р. № 757-р”.
Закон про ПДВ -Закон України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”.
Додаток № 5 - Додаток № 5 до Порядку заповнення та надання податкової декларації з ПДВ, затверджений наказом ДПАУ від 30.05.1997 №166.
“Консультант бухгалтера” № 32-33 (520-521) 10 серпня 2009 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою), 22789 (російською мовою)