ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
05.03.2009
Справа N К-19612/07
Про визнання протиправними постанов
в частині та стягнення коштів
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Амєліна С.Є. - головуючий, Головчук С.В., Кобилянського М.Г., Ліпського Д.В., Юрченка В.В., секретар судового засідання Шевченко Ю.В., з участю представника Кабінету Міністрів України, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України про визнання протиправними постанов в частині та стягнення коштів, ВСТАНОВИЛА:
У травні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом, в якому зазначала, що отримує пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплату як особа, яка працює на території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, що передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ), що обчислюються на підставі постанов Кабінету Міністрів України, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 13805,95 грн., яку просила стягнути з Кабінету Міністрів України, та зобов'язати Державне казначейство України вказану суму сплатити з рахунку Державного бюджету України ( 835-17 ).
Також просила визнати такими, що не відповідають вимогам статей 22 й 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 39, 49, 51 й 52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ), статей 17 й 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" ( 2017-14 ), законів України про встановлення прожиткового мінімуму на 2003 - 2004 роки, статті 63 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" ( 2285-15 ):
- пункти 2 й 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2001 року N 861 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень. Просила направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка як особа, віднесена до категорії 1, на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) має право на пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплату за роботу на території радіоактивного забруднення, яку віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Вирішуючи спір суди виходили з того, що відповідачі не порушили права та законні інтереси позивачки, оскільки виплати здійснювалися в розмірах, які обчислювалися на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" , від 25 липня 2001 року N 861 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З обставин справи вбачається, що позивачка оскаржує нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.
Розгляд справ даної категорії відбувається з урахуванням особливостей встановлених статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Однією з них є те, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений (частина третя). Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи (частина четверта). Оголошення повинно бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду (частина п'ята). Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду (частина шоста).
Приведені вимоги процесуального закону не були виконані районним судом, внаслідок чого можуть бути порушені права інших заінтересованих осіб не повідомлених належним чином про судовий розгляд справи. Це порушення залишилося без належної правової оцінки апеляційного суду.
Правила статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) не поширюються на розгляд адміністративних справ щодо конституційності постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України. Суди попередніх інстанцій не звернути увагу на те, що в позовній заяві міститься вимога про визнання окремих пунктів постанов Кабінету Міністрів України такими, що не відповідають вимогам статей 22 й 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ), що не віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Допущені судами порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.
З огляду на викладене та керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів Вищого адміністративного суду України УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 14 вересня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.
Головуючий, суддя С.Є.Амєлін
Судді: С.В.Головчук
М.Г.Кобилянський
Д.В.Ліпський
В.В.Юрченко