ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20 січня 2009 року
м. Київ
Про відмову в наданні статусу біженця
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Панченка О.Н., Бутенка В.І., Весельської Т.Ф., Лиски Т.О., Чумаченко Т.А.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за скаргою М. на рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою М. на ухвали судді Шевченківського районного суду міста Києва від 2 лютого 2004 року та Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2004 року, -
встановила:
У січні 2004 року М. у порядку провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, звернувся до суду зі скаргою на рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 25 липня 2003 року N 348, яким йому відмовлено в наданні статусу біженця.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2004 року його скаргу залишено без руху та запропоновано в строк до 30 січня 2004 року усунути наявні в ній недоліки.
Наступною ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 2 лютого 2004 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 1 жовтня 2004 року, скаргу визнано неподаною та повернуто М..
Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, М. звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України.
Його касаційна скарга, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій” щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ” від 22 лютого 2007 року N 697, передана Верховним Судом України Апеляційному суду Донецької області для розгляду і вирішення.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 липня 2007 року касаційну скаргу передано Вищому адміністративному суду України для розгляду з тих підстав, що він є належним судом касаційної інстанції.
У касаційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, М. ставить питання про скасування ухвал судді суду першої інстанції та апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.
Відповідно до статей 137, 138 ЦПК, Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 3 грудня 1997 року “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян” – скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів оскарження подаються в суд за місцезнаходженням останніх, за формою та змістом мають відповідати загальним вимогам і оплачуються державним митом у розмірі, встановленому законом.
До скарг, що не відповідають зазначеним вимогам, суддя застосовує правила статті 139 ЦПК України.
Частиною 2 статті 139 ЦПК України встановлено, що в разі невиконання вказівок судді, скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Визнаючи скаргу М. неподаною, та повертаючи її, суддя суду першої інстанції, з яким обгрунтовано погодився апеляційний суд, виходив з того, що заявник вимоги ухвали судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2004 року не виконав та не оплатив скаргу державним митом.
Доводи касаційної скарги М. про те, що він виконав вимоги зазначеної ухвали та оплатив скаргу державним митом спростовуються матеріалами справи й апеляційний суд надав їм належну оцінку, а тому не дають підстав вважати, що суддею суду першої інстанції та апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не порушили норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила :
Касаційну скаргу М. залишити без задоволення, а ухвали судді Шевченківського районного суду міста Києва від 2 лютого 2004 року та Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2004 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.