КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Порушення норм чинного законодавства України
при погашенні кредиту, отриманого під державні гарантії
Держава через систему норм національного законодавства гарантує суб'єктам господарювання сприятливі умови для розвитку господарської діяльності шляхом захисту їх публічних інтересів, оптимізації податкового навантаження, а також можливості надання кредитів під державні гарантії.
Відповідно до частин першої та другої ст. 17 Бюджетного кодексу Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, установлених законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. При цьому такі гарантії надаватимуться лише на умовах платності, стро-ковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
Проте існують випадки недобросовісного виконання окремими суб'єктами господарювання взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредитів, отриманих під державні гарантії, а саме прострочення сплати поточних платежів та всієї суми в цілому, що суттєво гальмує економічне зростання України і не створює умов для взаємовигідного партнерства.
Нормами чинного законодавства України органи ДПС визначено як орган стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою під державні гарантії.
Підставою для звернення органів ДПС до суду за наявності простроченої заборгованості юридичної особи за кредитами, залученими державою під державні гарантії, та бюджетними позичками є передбачене п. 11 ст. 10 Закону № 509-ХІІ право органів ДПС на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості перед бюджетами.
Позиція платника податків: на думку платника податків ВАТ "С", він не порушив взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, залученого державою під державні гарантії, а відтак позовні вимоги податкового органу є необгрунтованими та незаконними.
Позиція органів ДПС: суб'єкт господарювання отримав кредит, залучений державою під державні гарантії, постійно прострочує сплату поточних платежів, а останнім часом взагалі уникає погашення кредиту, чим завдає значних економічних збитків державі.
Рішення суду: постановою Вищого господарського суду України, яка залишена без змін ухвалою Верховного Суду України, підтримано правову позицію органу ДПС та встановлено таке.
За результатами розгляду справи рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволене повністю і стягнуто з ВАТ "С" на користь Державного бюджету України заборгованість щодо кредиту, отриманого під гарантії Уряду України, та пеню за несвоєчасне повернення кредиту.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ВАТ "С" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України про скасування рішення суду апеляційної інстанції як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Водночас з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулося ТОВ "І" з посиланням на те, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно досліджено всі обставини справи, що порушує права та законні інтереси ТОВ "І", тому просить їх скасувати і.справу передати на новий розгляд.
За результатами перегляду в касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд України зазначив таке. Положенням про порядок одержання, використання і погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України та Національного банку України (за текстом - Положення), затвердженим Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України 27.08.92 р. і Декретом № 25-93, Державний експортно-імпортний банк України (за текстом - Укрексімбанк) було визначено фінансовим агентом за міжнародними кредитними договорами. Функції Укрексімбанку як фінансового агента Кабінету Міністрів України юридичне оформлено 19.09.96 р. шляхом підписання Агентської угоди між Кабінетом Міністрів України, представленої Мінфіном України, та Укрексімбанком. Згідно з додатком № 1 до Агентської угоди зобов'язання у банка виникають за кредитними угодами, залученими під гарантії Уряду починаючи з 1992 р.
Пунктом 2 Положення визначено агента Уряду України по залученню іноземних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів України та Нацбанку України, а саме - Укрексімбанк. Крім того, п. 9 цього Положення передбачено, що при позитивному рішенні Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України Укрексімбанк укладає з іноземним банком - кредитором або міжнародною фінансовою організацією індивідуальну кредитну угоду, а також кредитну угоду безпосередньо з позичальником. При цьому відповідальність за повне і своєчасне погашення кредитів і процентів від них несе позичальник.
Як установлено судом апеляційної інстанції та випливає з матеріалів справи, Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України прийнято рішення про надання ТОВ "X" гарантійних зобов'язань під кредити, надані Німеччиною, з оформленням гарантії Уряду. Кабінетом Міністрів України видано Гарантійне зобов'язання, згідно з яким Кабінет Міністрів України гарантував іноземним партнерам виконання зобов'язань за Індивідуальною кредитною угодою щодо фінансування експортних контрактів про закупівлю обладнання ТОВ "X", правонаступником якого є ВАТ "С".
Згодом іноземними партнерами та Укрексімбанком укладено як частину Базової угоди Індивідуальну угоду, згідно з якою іноземні партнери надають Укрексімбанку відповідний кредит.
У подальшому Укрексімбанком і ТОВ "X" укладено внутрішню кредитну угоду, відповідно до якої банк зобов'язується надати суб'єкту господарювання 100-відсотковий кредит з оплати ціни контрактів між ТОВ "X" та іноземною компанією для закупівлі обладнання.
Таким чином, за рахунок коштів, залучених державою під гарантії Кабінету Міністрів України на умовах Індивідуальної кредитної угоди, укладеної між Укрексімбанком та іноземними партнерами ТОВ "X", надано кредит за внутрішньою кредитною угодою.
Відповідно до повідомлення іноземних партнерів фактичне використання кредиту ТОВ "X" відбулося повністю шляхом сплати іноземними партнерами на користь експортера всієї суми за зовнішньоекономічними контрактами, укладеними ТОВ "X". Це визначено у письмовій інформації Укрексімбанку.
В доповненні до угоди, укладеної між ТОВ "X" та Укрексімбанком, сторони зазначили, що у разі незабезпечення позичальником надходження в необхідних сумах та у строки валютних коштів і використання валютних коштів бюджету України позичальник ТОВ "X" відшкодовує всі витрати, пов'язані з використанням таких коштів у місячний термін. У разі недотримання зазначеної вимоги відшкодування цих витрат здійснюється в порядку, встановленому Декретом № 8-93.
Згідно з письмовою інформацією Мінфіну України, Державного казначейства України і ВАТ "Укрексімбанк", що є в матеріалах справи, Держбюджетом України понесено фактичні витрати на погашення кредиту ТОВ "X", а відтак суб'єкт господарювання повинен погасити всю суму отриманого кредиту та пені за несвоєчасне повернення.
Відповідно до частини четвертої ст. 17 Бюджетного кодексу, ст. 20 Закону № 2285-ІV, що діяла на момент звернення до суду з позовом у даній справі, органи ДПС визначено органом стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії. Аналогічні положення містяться у статтях 17 Закону № 3235-ІV, 16 Закону № 489-V та 15 Закону № 589-VI.
Згідно з п. 2 Порядку № 1002 у разі невідшкодування у місячний термін позичальником іноземного кредиту, одержаного під гарантії Уряду України, витрат державного бюджету, що виникли у зв'язку з покриттям гарантом заборгованості за цим кредитом, ДПІ відповідно до подання територіальних органів Держказначейства України за місцем знаходження позичальника здійснюють стягнення з боржника повної суми не здійснених у строк платежів з урахуванням пені.
Порядком № 88 на ДПІ покладено обов'язок стягнення у безспірному порядку повної суми не здійснених у строк платежів з урахуванням пені за поданням територіальних органів Держказначейства України, оформленим відповідно до інформації Головного управління Держказначейства України.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції законно й обгрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо касаційної скарги ТОВ "І", то відповідно до ст. 107 Господарського процесуального кодексу касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов'язків. Тобто особи, які не є сторонами у справі, й треті особи повинні доводити той факт, що оскаржуване рішення стосується їхніх прав та законних інтересів.
Судове рішення, оскаржене не залученою до справи особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або повинно містити висновок про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про її права та обов'язки, або у резолютивній його частині суд прямо вказав на її права та обов'язки. У такому випадку рішення суду порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Згідно з вимогами ст. 111 Господарського процесуального кодексу суд касаційної інстанції не наділено повноваженнями щодо дослідження та надання оцінки правомірності доказів особи, яка не приймала участі у розгляді справи щодо наявності у неї матеріального права, яке підлягає захисту, оскільки така оцінка пов'язана з необхідністю встановлення та перевірки фактичних обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, але якими скаржник обґрунтовує наявність підстав власних вимог.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ "І" не є стороною у спірних правовідносинах. Відсутня також згадка про зазначеного суб'єкта господарювання як в описовій, так і в резолютивній частинах судового рішення. Матеріали справи не містять й інших документів про порушення прав ТОВ "І".
За таких обставин судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги суб'єктів господарювання не підлягають задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обгрунтованим, а відтак залишається без змін.
Враховуючи вищевикладене, судами апеляційної та касаційної інстанцій прийнято законне та обґрунтоване рішення, завдяки чому органам ДПС вдалося захистити економічні інтереси держави шляхом стягнення з ВАТ "С" коштів, залучених під гарантії держави.
Перелік використаних нормативних документів:
Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. № 2542-III (зі змінами та доповненнями, за текстом - Бюджетний кодекс)
Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.91 р. № 1798-ХІІ (зі змінами та доповненнями, за текстом - Господарський процесуальний кодекс)
Конвенція ЕТS № 005 від 04.11.50 р. "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод" (зі змінами та доповненнями, за текстом - Конвенція)
Закон України № 489-V від 19.12.2006 р. "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 509-ХІІ від 04.12.90 р. "По державну податкову службу в Україні" (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 589-VI від 24.09.2008 р. "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"
Закон України № 2285-ІV від 23.12.2004 р. "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV, зі змінами та доповненнями)
Закон України № 3235-ІV від 20.12.2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (зі змінами та доповненнями)
Декрет Кабінету Міністрів України № 8-93 від 21.01.93 р. "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" (втратив чинність згідно із Законом України від 21.12.2000 р. № 2181-III, за текстом - Декрет № 8-93)
Декрет Кабінету Міністрів України № 25-93 від 17.03.93 р. "Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які надаються Україні відповідно до міжнародних договорів"
Постанова Кабінету Міністрів України № 1002 від 14.12.95 р. "Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України" (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.98 р. № 1336, за текстом - Порядок № 1002)
Наказ Мінфіну України № 88 від 30.04.96 р. "Про затвердження Порядку зарахування до Державного бюджету сум, стягнутих у безспірному порядку з юридичних осіб України - позичальників для погашення заборгованості за іноземними кредитами, одержаними під гарантії Уряду України" (зареєстровано в Мін'юсті України 24.05.96 р. за № 247/1272, за текстом - Порядок № 88)
Лариса ТРОФІМОВА,
директор Юридичного
департаменту,
та Владислав РОЗМОШ,
заступник начальника відділу
представництва інтересів ОДПС
в судах касаційної інстанції
та узагальнення судової практики
“Вісник податкової служби України” № 41 листопад 2009 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)