КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

Особливості застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності
професійними громадськими об'єднаннями
та комунальними підприємствами

Гарантуючи конституційне право на підприємництво, держава, ви­користовуючи законодавчі важелі впливу, покликана створювати спри­ятливі умови для здійснення еконо­мічно вигідної господарської діяль­ності усім суб'єктам господарювання (дотації, пільги, спеціальні режими оподаткування).

З метою підтримки суб'єктів мало­го підприємництва Указом № 727/98 запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності. Право платника податків на застосу­вання спрощеної системи оподатку­вання, обліку та звітності залежить від відповідності платника умовам, визначеним цим Указом, та вжиття заходів з реєстрації платником єди­ного податку.

Незважаючи на вищезазначене, деякі платники податків, що не відпо­відають приписам Указу № 727/98 за своєю організаційною структу­рою, обсягом виручки, встановленої цим Указом для певних платників, та кількості працюючих, звертаються до уповноважених державних подат­кових органів із заявою про реєстра­цію їх платниками єдиного податку як за загальною процедурою, так і в судовому порядку щодо оскарження дій органу ДПС про відмову таким суб'єктам господарювання у їх реє­страції платниками єдиного податку. Вирішуючи зазначені справи по суті, суди касаційної інстанції за­значають таке.

Оскарження відмови державного
податкового органу у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку

Позиція платника податків. Від­мова податкового органу у видачі Свідоцтва про сплату єдиного по­датку є безпідставною та незакон­ною, оскільки нормами чинного за­конодавства України передбачено його право перебувати на спроще­ній системі оподаткування, обліку та звітності.

Позиція органів ДПС. Платник по­датків не має права застосовувати спрощену систему оподаткування, об­ліку та звітності, оскільки він не є тим суб'єктом господарювання, для яко­го застосовується зазначена система оподаткування відповідно до норм чинного законодавства України.

Рішення суду. Вищий адміністра­тивний суд України підтримав позицію органів ДПС. За результатами розгляду звернення адвокатсько­го об'єднання “Н” (за текстом - АО “Н”) про видачу Свідоцтва про спла­ту єдиного податку орган ДПС сво­їм листом відмовив у його видачі, посилаючись на те, що на спроще­ну систему оподаткування, обліку та звітності можуть перейти юри­дичні особи, які є суб'єктами підпри­ємницької діяльності і зареєстрова­ні виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного зна­чення або районі за місцезнахо­дженням юридичної особи.

Не погоджуючись із зазначеним висновком, АО “Н” звернулося з від­повідним позовом до суду першої ін­станції, в якому просить зобов'язати орган ДПС видати Свідоцтво про сплату єдиного податку за ставкою 10% на відповідний рік.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції у задоволен­ні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції скаргу АО “Н” за-доволено, рішення суду першої інстан­ції скасовано, позов задоволене.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, орган ДПС звернувся з касаційною скар­гою до Вищого адміністративного суду України, який за результатами розгляду справи дійшов висновку, що касаційна-скарга підлягає задо­воленню виходячи з такого.

Судами першої та апеляційної ін­станцій встановлено, що зазна­чене підприємство зареєстровано в Мін'юсті України та має відповідне свідоцтво. Згідно з довідкою з ЄДРПОУ АО “Н” за організаційно-правовою формою є об'єднанням, юридичною особою, види діяльнос­ті якої - діяльність адвокатських об'єднань та індивідуальна адвокат­ська діяльність. Зазначимо, що АО “Н” зареєстровано платником ПДВ.

Крім того, статут цього підпри­ємства в установленому порядку легалізовано Мін'юстом України, і він не містить будь-яких посилань на створення об'єднання з метою отримання прибутку.

Так, вимогами ст. 1 Указу № 727/98 встановлено, що спро­щена система оподаткування, облі­ку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує за рік 1 млн. грн.

Відповідно до положень цього Ука­зу суб'єкт підприємницької діяльнос­ті - юридична особа, що перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно оби­рає одну з таких ставок єдиного по­датку:

6% від суми виручки від реаліза­ції продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору - у разі сплати ПДВ згідно із Законом № 168/97-ВР;

10% від суми виручки від реаліза­ції продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, - у разі включення ПДВ до складу єди­ного податку.

Водночас нормами Указу № 727/98 суб'єкти підприємниць­кої діяльності - юридичні особи зобов'язані сплачувати єдиний по­даток щомісяця не пізніше 20 чис­ла наступного місяця на окремий ра­хунок відділень Держказначейства України.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що Указ № 727/98 передбачає за­стосування спрощеної системи опо­даткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку для юридичних осіб, які є суб'єктами підпри­ємницької діяльності.

Як відомо, підприємницька діяль­ність регулюється Господарським ко­дексом, відповідно до положень яко­го підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на влас­ний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо­дарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, що здійснюється у будь-яких органі­заційних формах, передбачених за­коном, на вибір підприємця. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяль­ності, яка за своїм характером є під­приємницькою.

Некомерційне господарювання згідно з наведеними у статтях 52 та 53 Господарського кодексу ви­значеннями - це самостійна сис­тематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо­дарювання, спрямована на досяг­нення економічних, соціальних та ін­ших результатів без мети одержання прибутку. Така діяльність може здій­снюватися суб'єктами господарю­вання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, що визна­чаються власником або відповідним органом управління чи органом міс­цевого самоврядування з урахуван­ням вимог, передбачених цим Кодек­сом та іншими законами.

У разі якщо господарська діяль­ність громадян або юридичної осо­би, зареєстрованих суб'єктом не-комерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, то до них застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.

Відповідно до ст. 62 Господар­ського кодексу підприємство - це самостійний суб'єкт господарюван­ня, створений компетентним орга­ном державної влади або органом місцевого самоврядування, або ін­шими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснен­ня виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбачено­му цим Кодексом та іншими зако­нами.

Підприємства можуть створю­ватись як для здійснення підпри­ємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. При цьо­му відносини, що виникають у сфе­рі державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - під­приємців, регулюються Законом № 755-ІV.

Статтею 5 цього Закону передба­чено, що державна реєстрація юри­дичних осіб та фізичних осіб - під­приємців проводиться державним реєстратором виключно у виконав­чому комітеті міської ради міста об­ласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севасто­полі державній адміністрації за міс­цезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до За­кону № 755-ІV визнається політичмою партією або громадською орга­нізацією.

Однак такі об'єднання громадян в обов'язковому порядку мають про­йти процедуру легалізації (офіційного визнання), що здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про за­снування (ст. 14 Закону № 2460-ХІІ). У разі реєстрації об'єднання гро­мадян набуває статусу юридичної особи.

Процедура легалізації громад­ської організації здійснюється Мін'юстом України, місцевими орга­нами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних де­путатів.

Таке об'єднання громадян відпо­відно до ст. 21 Закону № 2460-ХІІ може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Об'єднання громадян набуває пра­во власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, чле­нами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадяна­ми, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не забороне­них законом.

Проте дія вищезазначеного Зако­ну не поширюється на релігійні, ко­оперативні організації, об'єднання громадян, метою яких є одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самовря­дування (в тому числі ради і коміте­ти мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні коміте­ти), органи громадської самодіяль­ності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання грома­дян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним за­конодавством.

Окремою нормою Закону № 2887-ХІІ визначено, що адвока­тура України є добровільним профе­сійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, сво­бод та представляти законні інте­реси громадян України, Іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Також ст. 4 цього Закону перед­бачено, що адвокатура України здійснює свою діяльність на прин­ципах верховенства закону, не­залежності, демократизму, гума­нізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокат­ською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвока­тами в колегії, адвокатські фір­ми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону № 2887-ХІІ і статутів ад­вокатських об'єднань.

Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться в Мін'юсті України в порядку, визначеному Кабіне­том Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою ре­єстрацію, а адвокат - про одержан­ня свідоцтва на право займатися ад­вокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокат­ських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних орга­нів, порядок їх обрання та інші пи­тання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

На виконання вимог ст. 4 Закону № 2887-ХІІ постановою Кабінету Мі­ністрів України затверджено Поло­ження № 302, п. 1 якого встанов­лено, що реєстрація адвокатських колегій, фірм, контор та інших ад­вокатських об'єднань провадиться Мін'юстом України. За результатами розгляду заяви можуть бути прийняті такі рішення про:

реєстрацію адвокатського об'єд­нання;

відмову в реєстрації адвокатсько­го об'єднання;

залишення заяви без розгляду.

У разі реєстрації адвокатського об'єднання йому видається свідо­цтво про реєстрацію та присвою­ється відповідний номер, що вно­ситься до Реєстру адвокатських об'єднань.

Пунктом 1.2 статуту АО “Н” перед­бачено, що воно є добровільним про­фесійним громадським об'єднанням та юридичною особою за законо­давством України, має відокремлене майно, може від свого імені набува­ти права та нести обов'язки, укладати та здійснювати угоди, договори та інші юридичні акти, що відповідають меті й завданням об'єднання, виступати позивачем та відповідачем у суді, гос­подарському та третейському судах.

Основною метою об'єднання від­повідно до п. 2.1 статуту АО “Н” є ор­ганізація і забезпечення спільної діяльності адвокатів з надання комп­лексної правової допомоги юридичним та фізичним особам.

Крім того, положеннями статуту АО “Н” визначено джерела формування коштів і майна об'єднання, а саме:

надходження коштів за надану ад­вокатами об'єднання правову допо­могу;

вступні та членські внески членів об'єднання;

майно, надане державою, або до­бровільні пожертвування громадян, підприємств установ та організацій, іноземних юридичних та фізичних осіб;

надходження від створених об'єднанням своїх структурних під­розділів адвокатських філій (пред­ставництв).

Кошти, отримані за надання право­вої допомоги, становлять заробіток адвокатів, за винятком 25% від усієї суми, які використовують на покрит­тя поточних господарських витрат, інших витрат, у тому числі на опла­ту правової допомоги, яка надається громадянину безкоштовно, інших ви­трат, пов'язаних кз здійсненням ад­вокатської діяльності.

При цьому статут АО “Н” не містить положень, які б вказували на те, що діяльність цього адвокатського об'єднання спрямовано на одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів, або визначали б мету створення його саме для отри­мання прибутку.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що факт реєстрації юридичної особи не дово­дить здійснення зазначеною особою саме підприємницької діяльності, як і не доводить факту створення АО “Н” саме з метою отримання прибутку.

Водночас обрунтованим є ви­сновок суду першої інстанції про те, що АО “Н” підпадає під озна­ки неприбуткової організації від­повідно до пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, яким визна­чено, що неприбутковими органі­заціями і установами є благодій­ні фонди й організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяль­ності, в тому числі громадські ор­ганізації, створені з метою прова­дження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки. Неприбутковими установами та організаціями можуть бути також інші, ніж ви­значено в пп. “б” цього підпунк­ту юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних зако­нів (пп. “г” пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР).

Тому відповідно до положень за­значеної норми Закону № 334/94-ВР АО “Н” може бути внесено до Реє­стру неприбуткових організацій. Не­використання зазначеного права не може бути доказом здійснення позивачем саме підприємницької діяльності.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов обгрунтова­ного висновку, що вимога позива­ча щодо видачі йому Свідоцтва про сплату єдиного податку за ставкою 10% на відповідний рік не грунту­ється на вимогах законодавства, чинного на момент спірних правовідносин.

Таким чином, суд касаційної ін­станції дійшов висновку, що апеля­ційною інстанцією помилково скасо­вано рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону.

За таких обставин та відповід­но до вимог ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства Вищий адміністративний суд України ска­сував рішення суду апеляційної ін­станції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, вирішивши справу з дотриманням принципів, визначених ст. 7 Кодексу адміні­стративного судочинства.

Відсутність права платника податків на застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності

Позиція платника податків. Дії органу ДПС є неправомірними, оскільки порушують права та за­конні інтереси платника податків, перешкоджають здійсненню під­приємницької діяльності суб'єктам, що перебувають на спрощеній сис­темі оподаткування.

Позиція органів ДПС. Платник податків є комунальним підприєм­ством, засновником якого є орган місцевого самоврядування, а від­так він не має права перебувати на спрощеній системі оподаткуван­ня, обліку та звітності.

Рішення суду. Вищий адміністра­тивний суд України, підтримуючи по­зицію органів ДПС, зазначив таке. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеля­ційної інстанції, відмовлено у задо­воленні позовних вимог комунально­го підприємства “З” (за текстом - КП “З”) про зобов'язання органу ДПС видати Свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Не погоджуючись із прийняти­ми судовими рішеннями, КП “З” оскаржило їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правиль­ність застосування судами поперед­ніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридич­ної оцінки обставин справи, коле­гія суддів Вищого адміністративно­го суду України дійшла висновку про відхилення касаційної скарги з огля­ду на таке.

Судами встановлено, що КП “З” звернулося до органу ДПС із зая­вою про видачу Свідоцтва про пра­во сплати єдиного податку.

За результатами розгляду цієї за­яви орган ДПС повідомив платника податків про відмову у видачі за­значеного Свідоцтва з огляду на те, що дія Указу № 727/98 не поши­рюється на державні та комунальні підприємства, засновниками яких є органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування, які не є суб'єктами малого підприєм­ництва.

Відповідно до ст. 1 Указу № 727/98 спрощена система опо­даткування, обліку та звітності за­проваджується для суб'єктів ма­лого підприємництва, зокрема юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких серед-ньооблікова чисельність працю­ючих за рік не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реаліза­ції продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує за рік 1 млн. грн.

Однак дія цього Указу не поши­рюється на суб'єктів підприємниць­кої діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридич­ним особам - учасникам та за­сновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25%.

Відповідно до статей 63 та 78 Господарського кодексу комуналь­не підприємство -це підприєм­ство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, утворюється компетентним органом місцевого самоврядування, який є представником власника - відпо­відної територіальної громади і ви­конує його функції та майно якого закріплюється за таким підприємством на праві господарського ві­дання або на праві оперативного управління.

Як встановлено судами, КП “З” створено на підставі законів № 280/97-ВР та № 887-ХІІ, засно­ване на комунальній власності міс­та і підпорядковане органам міс­цевого самоврядування. Майно КП “З” складається з основних фондів і оборотних активів, а також інших цінностей. Крім того, КП “З” є розпо­рядником майна, що належить йому на правах оперативного управління, включаючи майно, що переда­но йому власником. Міська рада та міський голова уповноважені приймати рішення з будь-яких пи­тань діяльності цього підприємства, адже КП “З” є комунальним підпри­ємством, заснованим на комуналь­ній формі власності.

Незалежно від організаційно-правової форми та наявності чи від­сутності статутного фонду, єдиним за­сновником (учасником) державних та комунальних підприємств є відповідно держава чи територіальна громада в особі уповноважених ор­ганів. Тобто їх частка в цих підприємствах перевищує 25%.

Виходячи з поняття суб'єкта ма­лого підприємництва, визначеного в ст. 1 Указу № 727/98, уповно­важені органи, які діють від імені держави чи територіальних громад, не є суб'єктами малого підприєм­ництва. Відповідно до частини пер­шої ст. 8 Господарського кодексу держава, органи державної вла­ди та органи місцевого самовряду­вання не є суб'єктами господарю­вання.

Оскільки засновники (органи державної влади та органи міс­цевого самоврядування) держав­них та комунальних підприємств не є суб'єктами малого підприєм­ництва і їх частка в цих підприєм­ствах перевищує 25%, то дія Указу № 727/98 на зазначені підприєм­ства не поширюється відповідно до вимог абзацу четвертого ст. 7 цього Указу.

З огляду на вищевикладене коле­гією суддів зазначено, що суди пер­шої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно оцінивши фактичні обста­вини справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли правильного висновку, що дія Указу № 727/98 на позивача не по­ширюється, а тому він не має права обирати спрощену систему оподатку­вання. Відтак органом ДПС правомір­но відмовлено у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку.

Таким чином, докази касаційної скарги позивача стосовно порушен­ня судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень спростовуються, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи ска­сування.

Враховуючи вищевикладене, Ви­щий адміністративний суд України за результатами розгляду касацій­ної скарги КП “З” залишив її без за­доволення, а оскаржувані судові рі­шення - без змін.

Перелік використаних нормативних документів:

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Господарський кодекс)

Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІV (зі змінами та доповненнями, за текстам - Кодекс адміні­стративного судочинства)

Закон України № 168/94-ВР від 03.04.97 р. “Про податок на додану вартість” (зі змінами та доповнен­нями)

Закон України № 280/97-ВР від 21.05.97 р. “Про місцеве самоврядування в Україні” (зі змінами та доповненнями)

Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. “Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповнен­нями)

Закон України № 755-IV від 15.05.2003 р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (зі змінами та доповненнями)

Закон України № 887-ХІІ від 27.03.91 р. “Про підприємства в Україні” (втратив чинність згідно з Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. № 436-ІV)

Закон України № 2460-ХІІ від 16.06.92 р. “Про об'єднання громадян” (зі змінами та доповненнями)

Закон України № 2887-ХII від 19.12.92 р. “Про адвокатуру” (зі змінами та доповненнями)

Указ Президента України № 727/98 від 03.07.98 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99, зі змінами та доповненнями)

Постанова Кабінету Міністрів України № 302 від 27.04.93 р. “Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань” (зі змі­нами та доповненнями, за текстом - Положення № 302)

Лариса ТРОФІМОВА,
директор Юридичного департаменту,
та Владислав РОЗМОШ,
заступник начальника відділу
представництва інтересів ОДПС в судах
касаційної інстанції та узагальнення
судової практики

“Вісник податкової служби України” № 46 грудень 2009 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)

Документи що посилаються на цей