КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Особливості застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності
професійними громадськими об'єднаннями
та комунальними підприємствами
Гарантуючи конституційне право на підприємництво, держава, використовуючи законодавчі важелі впливу, покликана створювати сприятливі умови для здійснення економічно вигідної господарської діяльності усім суб'єктам господарювання (дотації, пільги, спеціальні режими оподаткування).
З метою підтримки суб'єктів малого підприємництва Указом № 727/98 запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності. Право платника податків на застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від відповідності платника умовам, визначеним цим Указом, та вжиття заходів з реєстрації платником єдиного податку.
Незважаючи на вищезазначене, деякі платники податків, що не відповідають приписам Указу № 727/98 за своєю організаційною структурою, обсягом виручки, встановленої цим Указом для певних платників, та кількості працюючих, звертаються до уповноважених державних податкових органів із заявою про реєстрацію їх платниками єдиного податку як за загальною процедурою, так і в судовому порядку щодо оскарження дій органу ДПС про відмову таким суб'єктам господарювання у їх реєстрації платниками єдиного податку. Вирішуючи зазначені справи по суті, суди касаційної інстанції зазначають таке.
Оскарження відмови державного
податкового органу у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку
Позиція платника податків. Відмова податкового органу у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку є безпідставною та незаконною, оскільки нормами чинного законодавства України передбачено його право перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Позиція органів ДПС. Платник податків не має права застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, оскільки він не є тим суб'єктом господарювання, для якого застосовується зазначена система оподаткування відповідно до норм чинного законодавства України.
Рішення суду. Вищий адміністративний суд України підтримав позицію органів ДПС. За результатами розгляду звернення адвокатського об'єднання “Н” (за текстом - АО “Н”) про видачу Свідоцтва про сплату єдиного податку орган ДПС своїм листом відмовив у його видачі, посилаючись на те, що на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності можуть перейти юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності і зареєстровані виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або районі за місцезнаходженням юридичної особи.
Не погоджуючись із зазначеним висновком, АО “Н” звернулося з відповідним позовом до суду першої інстанції, в якому просить зобов'язати орган ДПС видати Свідоцтво про сплату єдиного податку за ставкою 10% на відповідний рік.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішенням суду апеляційної інстанції скаргу АО “Н” за-доволено, рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволене.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, орган ДПС звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який за результатами розгляду справи дійшов висновку, що касаційна-скарга підлягає задоволенню виходячи з такого.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зазначене підприємство зареєстровано в Мін'юсті України та має відповідне свідоцтво. Згідно з довідкою з ЄДРПОУ АО “Н” за організаційно-правовою формою є об'єднанням, юридичною особою, види діяльності якої - діяльність адвокатських об'єднань та індивідуальна адвокатська діяльність. Зазначимо, що АО “Н” зареєстровано платником ПДВ.
Крім того, статут цього підприємства в установленому порядку легалізовано Мін'юстом України, і він не містить будь-яких посилань на створення об'єднання з метою отримання прибутку.
Так, вимогами ст. 1 Указу № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує за рік 1 млн. грн.
Відповідно до положень цього Указу суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, що перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:
6% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору - у разі сплати ПДВ згідно із Законом № 168/97-ВР;
10% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, - у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.
Водночас нормами Указу № 727/98 суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи зобов'язані сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Держказначейства України.
Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що Указ № 727/98 передбачає застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку для юридичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності.
Як відомо, підприємницька діяльність регулюється Господарським кодексом, відповідно до положень якого підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, що здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.
Некомерційне господарювання згідно з наведеними у статтях 52 та 53 Господарського кодексу визначеннями - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Така діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, що визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованих суб'єктом не-комерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, то до них застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.
Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. При цьому відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулюються Законом № 755-ІV.
Статтею 5 цього Закону передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.
Об'єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону № 755-ІV визнається політичмою партією або громадською організацією.
Однак такі об'єднання громадян в обов'язковому порядку мають пройти процедуру легалізації (офіційного визнання), що здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування (ст. 14 Закону № 2460-ХІІ). У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.
Процедура легалізації громадської організації здійснюється Мін'юстом України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад народних депутатів.
Таке об'єднання громадян відповідно до ст. 21 Закону № 2460-ХІІ може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.
Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.
Проте дія вищезазначеного Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, метою яких є одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.
Окремою нормою Закону № 2887-ХІІ визначено, що адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, Іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.
Також ст. 4 цього Закону передбачено, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону № 2887-ХІІ і статутів адвокатських об'єднань.
Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться в Мін'юсті України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокат - про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.
Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.
На виконання вимог ст. 4 Закону № 2887-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України затверджено Положення № 302, п. 1 якого встановлено, що реєстрація адвокатських колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань провадиться Мін'юстом України. За результатами розгляду заяви можуть бути прийняті такі рішення про:
реєстрацію адвокатського об'єднання;
відмову в реєстрації адвокатського об'єднання;
залишення заяви без розгляду.
У разі реєстрації адвокатського об'єднання йому видається свідоцтво про реєстрацію та присвоюється відповідний номер, що вноситься до Реєстру адвокатських об'єднань.
Пунктом 1.2 статуту АО “Н” передбачено, що воно є добровільним професійним громадським об'єднанням та юридичною особою за законодавством України, має відокремлене майно, може від свого імені набувати права та нести обов'язки, укладати та здійснювати угоди, договори та інші юридичні акти, що відповідають меті й завданням об'єднання, виступати позивачем та відповідачем у суді, господарському та третейському судах.
Основною метою об'єднання відповідно до п. 2.1 статуту АО “Н” є організація і забезпечення спільної діяльності адвокатів з надання комплексної правової допомоги юридичним та фізичним особам.
Крім того, положеннями статуту АО “Н” визначено джерела формування коштів і майна об'єднання, а саме:
надходження коштів за надану адвокатами об'єднання правову допомогу;
вступні та членські внески членів об'єднання;
майно, надане державою, або добровільні пожертвування громадян, підприємств установ та організацій, іноземних юридичних та фізичних осіб;
надходження від створених об'єднанням своїх структурних підрозділів адвокатських філій (представництв).
Кошти, отримані за надання правової допомоги, становлять заробіток адвокатів, за винятком 25% від усієї суми, які використовують на покриття поточних господарських витрат, інших витрат, у тому числі на оплату правової допомоги, яка надається громадянину безкоштовно, інших витрат, пов'язаних кз здійсненням адвокатської діяльності.
При цьому статут АО “Н” не містить положень, які б вказували на те, що діяльність цього адвокатського об'єднання спрямовано на одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів, або визначали б мету створення його саме для отримання прибутку.
Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що факт реєстрації юридичної особи не доводить здійснення зазначеною особою саме підприємницької діяльності, як і не доводить факту створення АО “Н” саме з метою отримання прибутку.
Водночас обрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що АО “Н” підпадає під ознаки неприбуткової організації відповідно до пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, яким визначено, що неприбутковими організаціями і установами є благодійні фонди й організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки. Неприбутковими установами та організаціями можуть бути також інші, ніж визначено в пп. “б” цього підпункту юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів (пп. “г” пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону № 334/94-ВР).
Тому відповідно до положень зазначеної норми Закону № 334/94-ВР АО “Н” може бути внесено до Реєстру неприбуткових організацій. Невикористання зазначеного права не може бути доказом здійснення позивачем саме підприємницької діяльності.
З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що вимога позивача щодо видачі йому Свідоцтва про сплату єдиного податку за ставкою 10% на відповідний рік не грунтується на вимогах законодавства, чинного на момент спірних правовідносин.
Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційною інстанцією помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону.
За таких обставин та відповідно до вимог ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства Вищий адміністративний суд України скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, вирішивши справу з дотриманням принципів, визначених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства.
Відсутність права платника податків на застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності
Позиція платника податків. Дії органу ДПС є неправомірними, оскільки порушують права та законні інтереси платника податків, перешкоджають здійсненню підприємницької діяльності суб'єктам, що перебувають на спрощеній системі оподаткування.
Позиція органів ДПС. Платник податків є комунальним підприємством, засновником якого є орган місцевого самоврядування, а відтак він не має права перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Рішення суду. Вищий адміністративний суд України, підтримуючи позицію органів ДПС, зазначив таке. Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позовних вимог комунального підприємства “З” (за текстом - КП “З”) про зобов'язання органу ДПС видати Свідоцтво про право сплати єдиного податку.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, КП “З” оскаржило їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відхилення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами встановлено, що КП “З” звернулося до органу ДПС із заявою про видачу Свідоцтва про право сплати єдиного податку.
За результатами розгляду цієї заяви орган ДПС повідомив платника податків про відмову у видачі зазначеного Свідоцтва з огляду на те, що дія Указу № 727/98 не поширюється на державні та комунальні підприємства, засновниками яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які не є суб'єктами малого підприємництва.
Відповідно до ст. 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких серед-ньооблікова чисельність працюючих за рік не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує за рік 1 млн. грн.
Однак дія цього Указу не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25%.
Відповідно до статей 63 та 78 Господарського кодексу комунальне підприємство -це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, утворюється компетентним органом місцевого самоврядування, який є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції та майно якого закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання або на праві оперативного управління.
Як встановлено судами, КП “З” створено на підставі законів № 280/97-ВР та № 887-ХІІ, засноване на комунальній власності міста і підпорядковане органам місцевого самоврядування. Майно КП “З” складається з основних фондів і оборотних активів, а також інших цінностей. Крім того, КП “З” є розпорядником майна, що належить йому на правах оперативного управління, включаючи майно, що передано йому власником. Міська рада та міський голова уповноважені приймати рішення з будь-яких питань діяльності цього підприємства, адже КП “З” є комунальним підприємством, заснованим на комунальній формі власності.
Незалежно від організаційно-правової форми та наявності чи відсутності статутного фонду, єдиним засновником (учасником) державних та комунальних підприємств є відповідно держава чи територіальна громада в особі уповноважених органів. Тобто їх частка в цих підприємствах перевищує 25%.
Виходячи з поняття суб'єкта малого підприємництва, визначеного в ст. 1 Указу № 727/98, уповноважені органи, які діють від імені держави чи територіальних громад, не є суб'єктами малого підприємництва. Відповідно до частини першої ст. 8 Господарського кодексу держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.
Оскільки засновники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) державних та комунальних підприємств не є суб'єктами малого підприємництва і їх частка в цих підприємствах перевищує 25%, то дія Указу № 727/98 на зазначені підприємства не поширюється відповідно до вимог абзацу четвертого ст. 7 цього Указу.
З огляду на вищевикладене колегією суддів зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій, повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли правильного висновку, що дія Указу № 727/98 на позивача не поширюється, а тому він не має права обирати спрощену систему оподаткування. Відтак органом ДПС правомірно відмовлено у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку.
Таким чином, докази касаційної скарги позивача стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень спростовуються, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України за результатами розгляду касаційної скарги КП “З” залишив її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Перелік використаних нормативних документів:
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Господарський кодекс)
Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІV (зі змінами та доповненнями, за текстам - Кодекс адміністративного судочинства)
Закон України № 168/94-ВР від 03.04.97 р. “Про податок на додану вартість” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 280/97-ВР від 21.05.97 р. “Про місцеве самоврядування в Україні” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. “Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями)
Закон України № 755-IV від 15.05.2003 р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 887-ХІІ від 27.03.91 р. “Про підприємства в Україні” (втратив чинність згідно з Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. № 436-ІV)
Закон України № 2460-ХІІ від 16.06.92 р. “Про об'єднання громадян” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2887-ХII від 19.12.92 р. “Про адвокатуру” (зі змінами та доповненнями)
Указ Президента України № 727/98 від 03.07.98 р. “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99, зі змінами та доповненнями)
Постанова Кабінету Міністрів України № 302 від 27.04.93 р. “Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань” (зі змінами та доповненнями, за текстом - Положення № 302)
Лариса ТРОФІМОВА,
директор Юридичного департаменту,
та Владислав РОЗМОШ,
заступник начальника відділу
представництва інтересів ОДПС в судах
касаційної інстанції та узагальнення
судової практики
“Вісник податкової служби України” № 46 грудень 2009 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)