ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
22 вересня 2009 р.
м.Київ

N Д1/7

Про визнання недійсними розпорядження
та укладених на його підставі договорів
купівлі-продажу нежилих приміщень
комунальної власності

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради на постанову Вищого господарського суду України від 5 серпня 2009 року у справі N Д1/7, встановила:

У грудні 1997 року прокурор Дніпропетровської області звернувся в арбітражний суд Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради (далі - Виконком) та представництва Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську (далі - Представництво ФДМУ) до Дніпропетровської міської ради (далі - Рада), товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Дніпронафта ЛТД" (далі - Товариство) про визнання недійсними розпорядження голови Ради від 15 квітня 1997 року та укладених на його підставі договорів купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності.

Позовні вимоги обґрунтовувались посиланням на те, що рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області у справі N Да1-28 від 19 листопада 1996 року визнано недійсними рішення Виконкому N 1737 від 21 грудня 1995 року щодо продажу нежилих приміщень по просп. Карла Маркса, 58 та 94-А, вул. Мечнікова, 4, просп. ім. Газети "Правда", 117 у м. Дніпропетровську та укладені на підставі вказаного рішення договори купівлі-продажу зазначених приміщень.

Діючи з перевищенням наданих йому повноважень голова Ради всупереч зазначеному рішенню арбітражного суду видав оспорюване розпорядження N 4р від 15 квітня 1997 року "Про підтвердження факту продажу нежитлових приміщень міської комунальної власності по просп. Карла Маркса, 58 А-9, вул. Мечнікова, 4, просп. ім. Газети "Правда", 117 А-9, просп. Карла Маркса, 94а А-4 у м. Дніпропетровську" та за його розпорядженням між Представництвом ФДМУ та Товариством укладено нові договори купівлі-продажу NN 495/н, 496/н, 497/н, 498/н від 17 квітня 1997 року вказаного майна. Також прокурор зазначив, що під час проведення перевірки прокуратурою було встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу 70 % вартості зазначених приміщень було сплачено приватизаційними майновими сертифікатами. При цьому прокурор послався на порушення вимог пункту 1 статті 4, статті 5 та пункту 1 статті 7 Закону України "Про приватизаційні папери".

Товариство та Виконком позов не визнавали.

Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 19 березня 1998 року позов задоволено. Визнано недійсними розпорядження голови Ради N 4р від 15 квітня 1997 року "Про підтвердження факту продажу нежитлових приміщень міської комунальної власності по просп. Карла Маркса, 58 А-9, вул. Мечнікова, 4, просп. ім. Газети "Правда", 117 А-9, просп. Карла Маркса, 94а А-4 у м. Дніпропетровську" (далі - Розпорядження) та договори купівлі-продажу нежитлових приміщень NN 495/н, 496/н, 497/н, 498/н від 17 квітня 1997 року, укладені між Представництвом ФДМУ та Товариством. Зобов'язано Товариство повернути Представництву ФДМУ в строк до 15 квітня 1998 року зазначені приміщення комунальної власності. Стягнуто з Виконкому та Ради по 1700 грн. штрафу за невиконання вимог суду.

Постановою голови арбітражного суду Дніпропетровської області про перегляд рішення в порядку нагляду від 18 травня 1998 року зазначене рішення змінено в частині розміру стягнутого штрафу. В решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 року зазначені рішення та постанову арбітражного суду Дніпропетровської області скасовано. В позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 25 березня 2008 року постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2007 року скасовано, а постанову голови арбітражного суду Дніпропетровської області від 18 травня 1998 року залишено без змін.

За заявою Товариства, поданою у липні 2008 року, господарський суд Дніпропетровської області переглянув рішення від 19 березня 1998 року за нововиявленими обставинами та рішенням від 8 грудня 2008 року змінив його в частині визнання недійсними договорів та зобов'язання повернення майна. Визнано недійсними договори купівлі-продажу в частині, що стосується посилань на розпорядження голови Ради N4-р від 15 квітня 1997 року. В частині вимог щодо зобов'язання Товариства повернути Представництву ФДМУ придбані за договорами купівлі-продажу нежитлові приміщення в позові відмовлено.

Рішення суду в частині визнання частково недійсними договорів вмотивовано тим, що на час укладання спірних договорів купівлі-продажу комунального майна існувало рішення Виконкому Ради від 17 квітня 1997 року N 548 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом викупу" додатком до якого був перелік об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації в 1997 році шляхом викупу, зокрема, нерухоме майно за адресами: м. Дніпропетровськ, вул. Мечникова, 4 А-8, просп. Карла Маркса, 94а А-4, просп. Карла Маркса, 58, просп. Газети "Правда", 117 А-9.

Зазначене рішення Виконкому затверджено рішенням Ради від 30 липня 1997 року N 16 "Про рішення виконкому щодо об'єктів приватизації, способів приватизації та засобів платежу".

При цьому суд зазначив, що за наявності вказаних рішень укладення договорів купівлі-продажу спірних об'єктів не суперечить приписам чинного на час укладення цих договорів законодавства. Відсутність посилань у тексті договорів купівлі-продажу на вказане рішення Виконкому, яке не визнане недійсним в установленому порядку, не свідчить про їх протиправність та не вказує на недійсність договорів. Відтак, договори купівлі-продажу нежилої будівлі (приміщення), укладені 17 квітня 1997 року, є недійсними лише в частині посилань на розпорядження голови Ради від 15 квітня 1997 року N 4р в преамбулі та пунктів 1.3 і 1.4 цих договорів.

В частині відмови в позові, суд зазначив, що оскільки зазначені угоди не відповідають закону лише в частині, які не роблять угоду недійсною в цілому, то угоди повинні визнаватися недійсними тільки в цій частині, а придбане за цими договорами майно не підлягає вилученню у Товариства на користь Представництва ФДМУ.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 травня 2009 року та постановою Вищого господарського суду України від 5 серпня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції від 8 грудня 2008 року залишено без змін з тих же підстав.

З вересня 2009 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Ради порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2009 року у справі N Д1/7. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови Вищого господарського суду України та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 112 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2008 року, з яким погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, вимогам зазначеної статті не відповідає.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 5 постанови від 27 лютого 1981 року N 1 "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" зі змінами, не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилася після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог норм процесуального права. Аналогічне роз'яснення дано у пункті 1.1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 року N 04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", відповідно до якого виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1.3 цього Роз'яснення не можуть вважатись нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без зміни.

Задовольняючи заяву Товариства про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, місцевий господарський суд зазначеного не врахував, а суди апеляційної й касаційної інстанцій на це уваги не звернули.

Як на нововиявлену обставину, Товариство послалося на рішення Виконкому Ради N 548 від 17 квітня 1997 року "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації шляхом викупу" та Додаток до цього рішення - Перелік об'єктів (приміщень) комунальної власності міста, що підлягають приватизації в 1997 році шляхом викупу; рішення Ради N 16 від 30 липня 1997 року "Про рішення виконкому щодо об'єктів приватизації, способів приватизації та засобів платежу" та додаток до цього рішення - Перелік рішень Виконкому Ради щодо об'єктів приватизації.

Постановляючи оскаржувані рішення господарські суди всіх інстанцій вірно вказали, що визначення переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації, порядку та умов приватизації належить до виключної компетенції Ради, однак не звернули увагу на ту обставину, що 17 квітня 1997 року мало місце рішення Виконкому N 548, а не самої Ради.

Водночас, рішення Ради від 30 липня 1997 року N 16 прийнято після того як були укладені спірні договори купівлі-продажу.

Крім того, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які являються підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин для осіб, що беруть участь у справі.

У свою чергу незаконні рішення, дії чи бездіяльність не є правоутворюючими фактами, не можуть слугувати підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин, а відтак, не можуть визнаватися обставинами, зокрема - нововиявленими, які здатні впливати на вирішення справи судом.

Переглядаючи рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 19 березня 1998 року за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, не надали оцінку законності рішення Виконкому від 17 квітня 1997 року та Ради від 30 липня 1997 року, якими у процесі приватизації дозволявся викуп Товариством спірних нежитлових приміщень (об'єктів приватизації) поза процедурою попереднього продажу цих об'єктів на аукціоні, за конкурсом.

У своїй постанові від 25 березня 2008 року Верховний Суд України зазначив:"Водночас арбітражний суд на підставі статті 48 ЦК УРСР визнав недійсними договори купівлі-продажу від 26 січня 1996 року, вказавши на їх невідповідність вимогам статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", п. 7 Указу N 827, оскільки відповідно до положень наведених законодавчих актів викуп приміщень в яких розміщені об'єкти малої приватизації іншими покупцями, ніж працівники підприємств, що приватизуються, застосовується щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Вищий господарський суд України скасовуючи рішення і постанову голови арбітражного суду Дніпропетровської області та відмовляючи в позові надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, зокрема дійшов помилкового висновку про те, що спірні нежитлові приміщення є об'єктами приватизації, які можуть бути відчужені шляхом викупу іншими особами без дотримання процедури попереднього продажу цих об'єктів на аукціоні, за конкурсом."

Проте, судами всіх інстанцій вказані висновки Верховного Суду України залишені поза увагою.

Таким чином, у порушення правил розділу XIII Господарського процесуального кодексу України підставою для перегляду судових рішень стали не нововиявлені обставини, а нові докази щодо обставин, які з'ясовувались судом при вирішенні справи; до того ж ці докази не спростовують висновків суду по суті спору.

Враховуючи, що оскаржена постанова, залишені нею без змін постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 травня 2009 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2008 року ґрунтуються на помилковому застосуванні норм процесуального права, вони підлягають скасуванню, а законна й обґрунтована постанова голови арбітражного суду Дніпропетровської області про перегляд рішення в порядку нагляду від 18 травня 1998 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 5 серпня 2009 року у справі N Д1/7, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 травня 2009 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2008 року скасувати, а постанову голови арбітражного суду Дніпропетровської області про перегляд рішення в порядку нагляду від 18 травня 1998 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Документи що посилаються на цей

• Про визнання недійсним розпорядження та договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень