ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.02.2004
Справа N 2-5/6073.1-2003
Про стягнення суми
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду комунального майна Ялтинської міської ради (далі - Фонд) на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 червня 2003 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2003 року у справі N 2- 5/6073.1-2003 за позовом фірми "Гермес-1" до Ялтинської міської ради (далі - Міськрада), Фонду комунального майна Ялтинської міської ради, представництва фонду майна Автономної Республіки Крим в м. Ялта (далі - Представництво) про стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
27 листопада 2001 року позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення 45418,16 грн., посилаючись на те, що вказані кошти йому не повернуті після визнання судовими рішеннями від 27 травня та 8 липня 1998 року договорів купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та патенту на право оренди нежитлових приміщень від 22 вересня 1997 року недійсними.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 червня 2003 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2003 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду 30600 грн. заборгованості, 3396,63 грн. витрат, пов'язаних з участю у справі адвоката, 417,45 грн. мита і 63,45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Звільнено від відповідальності по даній справі Міськраду і Представництво.
В касаційній скарзі Фонд просить скасувати вказані судові рішення та відмовити в позові, посилаючись на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та порушення ними норм процесуального права.
Заслухавши пояснення представника Фонду, який підтримав касаційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
При розгляді справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що 22 листопада 1997 року позивачем за договором N 242 купівлі-продажу придбано у Представництва цілісний майновий комплекс державного підприємства громадського харчування "Їдальня N 15" (без приміщення), розташований у м. Ялта, за ціною 15390 грн., а за договором N 34 - патент на право оренди нежитлових приміщень вказаного підприємства за ціною 14070 грн.
Рішеннями арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 27 травня та 8 липня 1998 року вказані договори купівлі-продажу визнані недійсними без оформлення правових наслідків їх недійсності, передбачених ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Встановивши дані обставини, місцевий суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача вказаних коштів з Фонду, який є органом, наділеним повноваженнями щодо управління майном, яке є комунальною власністю, та звільнення Міськради та Представництва від відповідальності по даному спору.
З такою позицією місцевого суду погодився і апеляційний господарський суд, зазначивши в постанові, що в період спірних правовідносин законодавством не був визначений порядок повернення покупцям коштів, виплачених за об'єкт приватизації у разі визнання договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації недійсними.
Оскільки повторну продажу об'єкту приватизації здійснив Фонд, то в силу Закону України "Про державну програму приватизації" від 18 травня 2000 року та Порядку повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, у разі визнання недійсними договорів купівлі-продажу, затвердженим Наказом ФДМУ N 1701 від 15 серпня 2000 року, заборгованість перед позивачем повинна бути погашена за рахунок коштів Фонду.
Проте, з такими висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна, оскільки у рішенні місцевого суду не зазначено норми матеріального права, якими керувався суд, приймаючи рішення, а суд другої інстанції, всупереч вимог ст. 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), застосував законодавство, яке не має зворотної сили і не може регулювати спірні відносини, що виникли до набуття ним чинності.
Судами встановлено, що договори купівлі-продажу, сторонами в яких виступали позивач і Представництво, визнані недійсними з підстав, передбачених ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Частиною 2 ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою.
В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд не з'ясував та не зазначив у рішенні, ким та у яких розмірах отримані кошти по договорам купівлі- продажу, які згодом визнані недійсними, підставно чи безпідставно вони утримують дані кошти.
Між тим, встановлення даних обставин має істотне значення для вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах.
За таких обставин, постановлені судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід урахувати вище викладене, вжити заходів для повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, визначити дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого та вимог закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фонду комунального майна Ялтинської міської ради задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 червня 2003 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2003 року у справі N 2- 5/6073.1-2003 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.