ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
03.03.2004

Справа N 2-5/3639-2003

Про стягнення суми та усунення
перешкод у користуванні власністю

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Х" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 червня 2003 року у справі N 2-5/3639-2003 за позовом відкритого акціонерного товариства "Х" до фірми "А" про стягнення суми та усунення перешкод у користуванні власністю, - ВСТАНОВИВ:

У січні 2003 року відкрите акціонерне товариство "Х" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фірми "А" про зобов'язання відповідача звільнити приміщення холодильної камери N 104 за адресою: м. Сімферополь, та передати її за актом приймання-передачі позивачу, та стягнення 14336,06 грн. в рахунок погашення збитків в зв'язку з неотриманням орендної плати на вказану суму і 99743,94 грн. в рахунок погашення експлуатаційних витрат на виробітку холоду та утримання холодильних камер.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2003 року позов задоволено. Зобов'язано відповідача звільнити приміщення холодильної камери N 104 та стягнуто 14336,06 грн. втраченого прибутку, 99743,94 грн. спричиненої шкоди та судові витрати.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 червня 2003 року рішення місцевого суду скасовано, а в позові відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні оголошено перерву до 3 березня 2004 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 28 березня 2000 року сторонами укладено договір N 11 оренди складського приміщення - холодильної камери N 104, розташованої за адресою: м. Сімферополь, загальною площею 230 м2.

Судом встановлено, що після спливу терміну дії договору оренди, за вимогою позивача, відповідач відмовився звільнити орендоване приміщення.

Виходячи з вимог ст.ст. 161, 162, 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову на підставі того, що внаслідок пролонгації дії договору на один рік до 10 квітня 2002 року відповідно до п. 4.2 договору, позивач 4 квітня 2002 року звернувся до відповідача з листом про небажання продовжувати дію договору надалі, тому займання орендованого приміщення відповідачем після попередження позивача є безпідставним.

Судом встановлено, що в порушення п. 8 договору оренди відповідач не звільнив та не передав позивачу орендоване приміщення за актом приймання-передачі, чим в період з 10 квітня 2002 року по 25 грудня 2002 року спричинив останньому збитки у вигляді втраченого прибутку в зв'язку з неотриманням орендної плати в сумі 14336,06 грн. та експлуатаційних витрат на виробітку холоду та утримання холодильних камер в розмірі 99743,94 грн.

Апеляційний суд, не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, при винесенні постанови у справі застосував положення п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ), з посиланням на те, що п. 4.2 договору, який передбачає його пролонгацію у разі, якщо протягом 10 днів до закінчення строку договору жодна із сторін не заявить про намір його припинення, не має юридичної сили.

Встановивши відсутність повідомлення позивача про небажання продовжувати дію договору протягом місяця після строку його дії, апеляційний господарський суд, без урахування повідомлення відповідача за певний строк до закінчення дії договору про відсутність наміру позивача продовжувати дію договору, дійшов висновку про те, що вказаний договір не припинив своєї дії, а тому немає підстав для задоволення позову.

Проте, з висновком апеляційного господарського суду погодитись не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що правовідносини сторін ґрунтуються на договорі майнового найму, які регулюються главою 25 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) не виключається в разі, якщо ті чи інші умови договору не врегульовані спеціальними нормами матеріального права.

Відповідно до п. 4.2 договору сторони визначили, за яких умов припиняється договір після закінчення строку його дії.

Дані умови договору не суперечать вимогам законодавства, що регулюють порядок укладання та виконання договорів оренди майна, а тому суд другої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що передбачені п. 4.2 договору умови не мають юридичної сили, що потягло за собою неправильне застосування норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) та помилкового висновку про продовження дії договору.

За таких обставин, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Рішення місцевого суду слід залишити без змін як таке, що відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, є законним, обґрунтованим, прийнятим згідно норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Х" задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 4 червня 2003 року у справі N 2-5/3639-2003 скасувати, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2003 року залишити без змін.