ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02 лютого 2010 р.
м.Київ
Справа N 2/137
Про стягнення грошових коштів
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого,
Н.О. Волковицької,
Л.І. Рогач
за участю представників:
позивача:Орєхов Р.В., дов. від 02.06.2009р. N 568
відповідача: не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ТрастТер" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року у справі N 2/137 Господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" до Приватного підприємства "ТрастТер" про стягнення 80885,61грн.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ТрастТер" 80885,61грн. заборгованості (в тому числі 70023,67грн. боргу за лізинговими платежами, 1583,02грн. знецінення боргу внаслідок інфляції, 4755,68грн. річних, 4523,24грн. пені) відповідно до статей 193, 231, 232, 292 Господарського кодексу України, статті 625 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем договірних строків сплати лізингових платежів.
В зв'язку з допущеною опискою в прохальній частині позовної заяви, позивач подав до суду уточнену позовну заяву, в якій привів назву відповідача у прохальній частині позовної заяви у відповідність з назвою відповідача за поданим позовом.
Відповідач на виклав власної позиції щодо позовних вимог, у зв'язку з чим спір розглянуто за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.07.2009р. (суддя Мазовіта А.Б.) позов задоволено частково; з відповідача стягнуто на користь позивача 70023,67грн. боргу за лізинговими платежами, 1583,02грн. знецінення боргу внаслідок інфляції, 4755,68грн. річних, а також 1060,91грн. судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2009р. (судді: Галушко Н.А. - головуючий, Краєвська М.В., Орищин Г.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості; доводи апеляційної скарги відхилено, як необґрунтовані.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у даній справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме, суд першої інстанції прийняв та розглянув уточнену позовну заяву в порушення вимог статей 22, 54, 57, 63, 83 Господарського процесуального кодексу України; справу було розглянуто за відсутності представника відповідача, не повідомленого про судове засідання; суд всупереч статтям 69 та 77 Господарського процесуального кодексу України не відклав розгляд справи, чим позбавив відповідача можливості подати докази по справі, заперечити проти позову чи подати зустрічний позов; апеляційний господарський суд не надав оцінки допущеним місцевим судом порушенням, не здійснював технічну фіксацію судового процесу за відсутності клопотання про відмову; судами не враховано повернення предмета лізингу та неправильно застосовано статті 253 та 599 Цивільного кодексу України, порушено принцип рівності сторін судового процесу.
Позивач відзив на касаційну скаргу не подав, у судовому засіданні заперечив проти її доводів, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів приймає до уваги таке.
Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; встановивши відсутність порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, касаційна інстанція має право залишити по справі судові акти без змін.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" та Приватного підприємства "ТрастТер" 11.03.2008р. було укладено договір N 396/0308 фінансового лізингу та додатки до нього; за укладеним договором лізингодавець (позивач) передає лізингоодержувачу (відповідачу), а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме напіввагон 4-х вісний - 3 штуки згідно додатку N 1. На виконання умов договору, заявки та додатку N 1 позивач за актом прийому-передачі від 05.05.2008р. передав у лізинг відповідачу напіввагони 4-х вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 в кількості 3 штук, загальною вартістю 945000 грн.
За пунктом 4.1 договору лізингоодержувач за користування майном вносить періодичні лізингові платежі, які включають суму відшкодування частини вартості майна, винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, інші витрати лізингодавця (пункт 4.2 договору).
Сторони узгодили, що розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у графіку платежів, викладеному у додатку N 3 до договору, що є його невід'ємною частиною; за додатковою угодою від 27.11.2008 р. до договору фінансового лізингу додаток N 3 викладено в новій редакції.
Судом також встановлено, що відповідач зобов'язувався сплачувати чергові лізингові платежі наступним чином: до 15.11.2008 р. - 27608,90 грн.; до 15.12.2008 р. - 15933,99 грн.; до 15.01.09 р. - 15948,44 грн.; до 15.02.09 р. - 15948,44 грн.; до 15.03.09 р. - 15948,44 грн.; до 15.04.09 р. - 25980,48 грн., до 15.05.09 р. - 25775,99 грн., до 15.06.09 р. - 25498,34 грн.; натомість за період з 13.11.2008 р. по 29.05.09 р. сплачено 98619,36 грн., в зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 70023,67 грн.
За пунктом 9.2 договору фінансового лізингу сторони узгодили нарахування відсотків річних за порушення термінів сплати лізингових платежів у розмірі 25% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд визнав встановленими істотні обставини справи щодо змісту взаємних зобов'язань сторін, порядку та строків їх виконання, допущеного відповідачем прострочення виконання грошового зобов’язання, перевірив правильність нарахування інфляційних втрат та відсотків річних, та на підставі статей 509, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України стягнув з відповідача заборгованість за лізинговими платежами з врахуванням індексу інфляції, а також відсотки річних.
Відмовляючи у стягнення пені, суд виходив з відсутності відповідної умови у договорі фінансового лізингу.
Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд повторно встановив вказані вище істотні обставини справи, дійшовши висновку про прийняття місцевим господарським судом рішення відповідно до обставин справи та норм чинного законодавства.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційна інстанція встановила, що відповідач був належно та своєчасно повідомлений про час та місце судового засідання (повідомлення про вручення поштового відправлення N 4525088, вручене 20.07.09 р.), та що скаржник не подав будь-які доводи та докази у спростування правильності розрахунку позивачем заборгованості, індексу інфляції та відсотків річних.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 даного Кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частини 1 статті 530 зазначеного Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
З матеріалів справи вбачається, а скаржником не спростовано, що суди належно встановили істотні обставини у даній справі, визначивши правову природу відносин, що існували між сторонами, підстави, зміст взаємних зобов'язань сторін, порядок та ступінь їх виконання; перевіривши розрахунок річних та індексу інфляції, обґрунтовано задовольнили позов.
Суд апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої відповідачем апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства.
Розглянувши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що скаржник не довів порушення судами принципу рівності учасників судового процесу та прав відповідача, наданих статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо допущених порушень при прийнятті позовної заяви не є процесуальними підставами для скасування законного та обґрунтованого судового рішення; поза тим скаржник не довів, яким чином було унеможливлено своєчасне надання ним суду вмотивованих заперечень з доказами в їх обґрунтування (з врахуванням своєчасного одержання скаржником ухвали про порушення провадження у справі).
Доводи касаційної скарги про процесуальні порушення, допущені апеляційним судом, є юридично неспроможними, такими, що прямо суперечать чинному законодавству (частині 7 статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, пункту 106 Правил надання послуг поштового зв'язку, пункту 3.5.2.3 Порядку пересилання поштових відправлень).
Судова колегія звертає увагу скаржника, що стаття 22 Господарського кодексу України передбачає не тільки процесуальні права сторони, але й її процесуальні обов'язки, зокрема, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи. Зазначаючи про невірно встановлені обставини справи, невірний розрахунок заборгованості, скаржник не надав у жодну з інстанцій будь-яких доказів у підтвердження викладених обставин, власного контррозрахунку здійснених платежів.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
постановив:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ТрастТер" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 року у справі N 2/137 Господарського суду Львівської області та рішення від 30.07.2009р. Господарського суду Львівської області залишити без змін.
Головуючий
Судді