ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17 березня 2010 р.
м.Київ
Справа N 10/219-09
Про зобов'язання звільнити
самовільно зайняту земельну ділянку
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-М"
на постанову від 02.12.09 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та на рішення від 24.09.09 у справі N 10/219-09 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Прокурора Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-М" про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку
за участю представників сторін
від позивача: у засідання не прибули
від відповідача: у засідання не прибули
від ГПУ: Савицька О.В, посв.
встановив:
Прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-М" про зобов'язання звільнити земельну ділянку площею 6 м2 по пр. Мира, 35 у м. Кривому Розі як таку, що є самовільно зайнятою.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на обставини використання спірної земельної ділянки на підставі укладеної з позивачем Тимчасової угоди N 909 від 09.09.04 про сплату за фактичне користування земельною ділянкою для розміщення кіоску, прийняття радою рішення N3545 від 28.09.05 з метою переоформлення прав відповідача та його скасування у зв'язку зі зміною законодавства.
Позивач вимоги прокурора підтримав.
Рішенням від 24.09.09 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Кощеєв І.М.), яке залишено без змін постановою від 02.12.09 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Павловського П.П. - головуючого, Чус О.В., Швеця В.В.), позов задоволено з підстав їх доведеності.
Ухвалою від 24.02.10 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій положень ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ненаданням правової оцінки доводам відповідача, а також неврахуванням положень постанови Верховної Ради України від 16.01.09 N 901-VI "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси".
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 22.04.09 і N5/39 від 11.06.09, протоколом про адміністративне правопорушення N5/38 від 22.04.09, приписами про усунення виявлених порушень земельного законодавства від 22.04.09 і N5/39 від 11.06.09, постановами N6/503 від 24.04.09 і N6/572 від 15.06.09 про притягнення до адміністративної відповідальності встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 6 м2 по пр. Мира, 35 у м. Кривому Розі під розміщення кіоску з продажу друкованої продукції без оформлення документів, які посвідчують право користування землею, чим порушує вимоги ст.ст. 125, 126 ЗК України.
З огляду на вказані обставини прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, заявивши вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Преса-М" звільнити земельну ділянку площею 6 м2 по пр. Мира, 35 у м. Кривому Розі як таку, що є самовільно зайнятою.
Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції на момент вирішення спору) як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Стаття 125 ЗК України передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.
З огляду на положення вказаних норм суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо неправомірності використання земельної ділянки без правоустановчих документів. Однак фактичні обставини щодо зайняття відповідачем спірної земельної ділянки на певних підставах та їх відповідність вимогам закону судами при розгляді справи не досліджувались.
Зокрема, всупереч вимогам ст.ст. 84, 105 ГПК України суди не надали жодної правової оцінки викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі доводам щодо використання ним спірної земельної ділянки на підставі укладеного з відповідачем договору та сплати на його підставі орендної плати. Суди не дослідили фактичні обставини щодо укладення сторонами такого договору, його правової природи, припинення дії чи поновлення, відповідності вимогам земельного законодавства, а також правових наслідків його укладення, припинення тощо. Тобто суди належним чином не з'ясували, які саме правовідносини склалися між сторонами в справі та є предметом спору, а відтак і правові норми, які підлягають застосуванню для правильного вирішення цього спору.
Також суди не з'ясували обставини щодо виконання позивачем у спірних правовідносинах вимог постанови Верховної Ради України N 901-VI від 16.01.09 "Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств з розповсюдження книг та преси".
Проте вказані обставини мають суттєве значення з огляду на те, що відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пунктах 1, 4, 7 Постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким; резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог із зазначенням, зокрема, які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
постановив:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.09 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.09 у справі N 10/219-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Судді