ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
N К-19885/06 від 02.04.2008
Про визнання недійсним наказу
(Витяг)
ВАСУ, розглянувши касаційну скаргу ДПАУ на постанову Господарського суду м.Києва від 24.02.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі N 25/539-А за позовом банку до ДПАУ про визнання недійсним наказу.
<...>
ВАСУ вважає, що касаційна скарга ДПАУ не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, предметом даного спору є визнання недійсним положень наказу ДПАУ від 16.06.2005 р. N 216 "Про затвердження податкового роз'яснення положень статті 8 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Наказ N 216) з підстав невідповідності його положень рішенню Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005.
Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005 у справі N 1-9/2005 визнано неконституційними окремі положення Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-ПІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181), а саме: абзац другий підпункту 8.2.1 ст.8, згідно з яким право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації; підпункт 8.2.2 ст.8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005 у справі N 1-9/2005 ДПАУ з метою забезпечення єдиного розуміння окремих положень податкового законодавства на підставі пп.4.4.2 ст.4 Закону N 2181 Наказом N 216 затвердила податкове роз'яснення положень ст.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Пунктом 1 Наказу N 216 визначено, що у випадку, коли активи платника податків потрапили у податкову заставу до 24.03.2005 р., право податкової застави на такі активи продовжує існувати в тому обсязі, який був до 2005 р., оскільки відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у разі, якщо акти або окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, відповідно до п. 2 Наказу N 216, зважаючи на припинення конституційного провадження у справі в частині відповідності Конституції України положень п. 8.3, пп. 8.6.4, 8.6.5, п.8.7, п. 8.8, п. 8.9 ст.8 Закону N 2181, ДПАУ роз'яснила, що у випадку виникнення права податкової застави після 24.03.2005 р., таке право може поширюватись на активи платника податків, розмір яких дорівнює не менше ніж двократному розміру суми податкового боргу платника податків на момент виникнення права податкової застави, включаючи розстрочення (відстрочення) суми податкового боргу.
Поряд з цим згідно з п. 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005 у справі N 1-9/2005 положення абзацу другого пп.8.2.1 ст.8 Закону N 2181 втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пп.8.2.2 ст.8 Закону N 2181 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
Відповідно до частини другої ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, ВАСУ погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення абзацу другого пп.8.2.1 ст.8 Закону N 2181 були чинними до 24.03.2005 р., а після прийняття рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. N 2-рп/2005 у справі N 1-9/2005 втратили чинність.
У податковому роз'ясненні, яке затверджено оспорюваним наказом ДПАУ, визначено, що у випадку, коли активи платника податків потрапили в податкову заставу до 24.03.2005 р., право податкової застави на такі активи продовжує існувати в тому обсязі, який був до 24.03.2005 р., що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки після прийняття рішення Конституційним Судом України право податкової застави не може існувати в тому ж обсязі (поширюватись на всі активи платника податків), адже закони вважаються конституційними, підлягають виконанню лише до тих пір, поки компетентним органом не буде встановлено інше (визнання Конституційним Судом України акта таким, що не відповідає Конституції (неконституційним).
Таким чином, зазначений висновок ДПАУ про те, що право податкової застави, яке виникло до 24.03.2005 р., продовжує існувати в період після 24.03.2005 р. в тому ж обсязі і з поширенням такого права на всі активи платника податків, не відповідає вимогам законодавства, а податковий орган, який наклав податкову заставу на активи платника податків, з дня прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України повинен був скасувати таке рішення та застосувати податкову заставу лише на ту частину активів платника податків, що відповідає сумі податкового боргу, оскільки перебування всіх активів платника податків у податковій заставі є не чим іншим, як застосуванням податковим органом норми закону, що визнана неконституційною вже після прийняття такого рішення.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Наказ N 216 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а отже, з урахуванням встановлення судами попередніх інстанцій факту порушення прав позивача у зв'язку з його прийняттям, позовні вимоги банку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою ст.220 КАСУ суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи вищевикладене, ВАСУ дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду м. Києва від 24.02.2006 р. та ухвали Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі N 25/539-А, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.210-232 КАСУ, суд УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ДПАУ на постанову Господарського суду м.Києва від 24.02.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі N 25/539-А залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м.Києва від 24.02.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 р. у справі N 25/539-А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 КАСУ.
Головуючий О.СЕРГЕЙЧУК