Радіоактивно забруднені землі
Чорнобильська катастрофа спричинила на значній території України надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколишнього природного середовища радіаційну обстановку. Україну оголошено зоною екологічного лиха, адже катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Усунення наслідків цієї катастрофи залежить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення. У цій публікації розглянемо основні питання соціального захисту та податкових привілеїв громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську та іншу діяльність в цих зонах регулює Закон № 791а-ХІІ, ст. 2 якого визначено такі зони радіоактивне забруднених територій: зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 р. (30 км від епіцентру вибуху); зона безумовного (обов'язкового) відселення (50 - 60 км від епіцентру вибуху); зона гарантованого добровільного відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Території зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення визначаються як радіаційне небезпечні землі. Це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами. У цих зонах забороняється перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди, а також здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Земельні ділянки, розташовані у зоні гарантованого добровільного відселення, належать до радіоактивне забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Якщо за економічними та екологічними умовами подальше використання цих земель неможливе, вони переводяться до категорії радіаційне небезпечних.
Проте незважаючи на ризик для життя і здоров'я у зоні гарантованого добровільного відселення на радіоактивне забруднених територіях проживають люди. Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об'єктивної інформації про радіаційну обстановку самостійно приймати рішення про подальше проживання на цій території чи про відселення,
Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у зони, не віднесені до зон радіоактивне забруднених територій.
Щодо оподаткування земель радіоактивно забруднених територій, то відповідно до Закону № 791а-ХІІ земельні ділянки та будинки, розташовані на території зон гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю, що належать громадянам, які проживають поза межами зон радіоактивного забруднення, не підлягають оподаткуванню.
Це означає, що громадяни, які проживають поза зоною гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю і мають земельні ділянки та будинки, розташовані на території цих зон, звільняються від сплати земельного податку.
Водночас ст. 1 Закону № 1251-ХІІ визначено, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Верховна Рада АР Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) (виняток - особливі види мита, збори у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію та у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Основним Законом, що визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, є Закон № 2535-ХІІ. У частині другій ст. 12 цього Закону зазначено, що не оподатковуються земельним податком сільськогосподарські угіддя зон радіоактивне забруднених територій, визначених ст. 2 Закону № 791а-ХII (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю).
Це означає, що таку категорію земель, як сільськогосподарські угіддя зон радіоактивне забруднених територій, звільнено від оподаткування.
Зазначеною статтею Закону № 2535-ХІІ також визначено, що за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом, інвалідами І і II груп, громадянами, які виховують трьох і більше дітей, та громадянами, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерами, а також іншими особами, які користуються пільгами відповідно до Закону № 3551-ХІІ, громадянами, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, земельний податок не сплачується.
Норми безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності громадянам визначено ст. 121 Земельного кодексу, а саме:
для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;
для ведення садівництва - не більше 0,12га;
для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га;
для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 га;
для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 га.
Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою ст. 121 Земельного кодексу (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташовано будинок, є меншим).
Тобто всі вищезазначені категорії громадян, що проживають в радіоактивно забруднених зонах, за земельні ділянки, розташовані на території зон гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю певного виду користування та в межах норм, встановлених ст. 121 Земельного кодексу, земельний податок не сплачують.
Є випадки, коли колишні жителі населених пунктів зони гарантованого добровільного відселення у зв'язку з переселенням в чисту зону передають свої будинки на баланс сільських, селищних рад. Відповідна рада надає ці будинки іншим жителям у тимчасове користування. І тут виникає запитання: який порядок оподаткування земель під такими будинками?
Слід розпочати з того, що земельні ділянки під будинками, переданими на баланс рад зон відчуження, мають бути надані у встановленому порядку громадянам, яким передано будинки.
Щодо прав на земельну ділянку, то відповідно до ст. 78 Земельного кодексу земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовано державні (в тому числі казенні) підприємства, земель господарських товариств, у статутних фондах яких є частка (акції, паї) держави) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Крім того, відповідно до ст. 796 Цивільного кодексу одночасно з правом оренди (найму) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) орендарю надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети.
Цією самою статтею встановлено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.
Також згідно зі ст. 124 Земельного кодексу передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Тобто якщо відповідна рада надасть громадянину земельну ділянку в оренду і відповідно укладе з ним договір оренди, то такий договір буде підставою для сплати орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, в тому числі за земельні ділянки під будинками, переданими на баланс селищних рад населених пунктів зони гарантованого добровільного відселення.
Це означає, що ради при наданні цих будівель у тимчасове користування можуть укладати договори про оренду землі державної та комунальної власності.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2535-ХІІ використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб'єктом (платником) - власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (ст. 5 Закону № 2535-ХІІ).
Отже, оскільки будинки населених пунктів зони гарантованого добровільного відселення передано на баланс селищних рад, то такі будинки і відповідно земельна ділянка під ними є об'єктами державної та комунальної власності.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності (ст. 13 Закону № 2535-ХІІ), є договір оренди такої земельної ділянки. Статтями 125 і 126 Земельного кодексу встановлено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, і таке право посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до законодавства.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним та Цивільним кодексами, Законом № 161-ХІV, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
У ст. 21 Закону № 161-ХІV зазначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону № 2535-ХІІ).
Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:
для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом № 2535-ХІІ;
для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом № 2535-ХІІ.
Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12% їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлено більший розмір орендної плати, ніж визначено частиною першою ст. 21 Закону № 161-ХІV.
Платники орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Платник податків має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведе-ні земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.
Форму податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності затверджено наказом № 588.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податку, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності до відповідного органу державної податкової служби і не може бути оскаржене платником в адміністративному або судовому порядку.
За порушення податкового законодавства платники орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Громадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, мають право на отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством.
Таку норму передбачено частиною третьою ст. 35 Закону № 796-ХІІ.
Для реалізації цього права громадяни згідно з постановою № 1651 подають за новим місцем роботи (проживання) до сільської, селищної ради заяву за довільною формою про надання їм земельної частки (паю) та видані обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення довідки про:
евакуацію, відселення чи самостійне переселення з територій, що зазнали радіоактивного забруднення;
членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке знаходилося на території, що зазнала радіоактивного забруднення.
Зазначеній категорії громадян земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області (частина шоста ст. 1 Закону № 899-ІV).
Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадян України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
Перелік використаних нормативних документів:
Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом - Земельний кодекс)
Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. (за текстом - КЗпП)
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Цивільний кодекс)
Закон України № 161-ХІV від 06.10.98 р. “Про оренду землі” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 504/96-ВР від 15.11.96 р. “Про відпустки” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 791а-ХІІ від 27.12.91 р. “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 796-ХІІ від 08.02.91 р. “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
Закон України № 889-IV від 22.05.2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 899-IV від 05.06.2003 р. “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”
Закон України № 1058-ІV від 09.07.2003 р. “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 1251-ХІІ від 25.06.91 р. “Про систему оподаткування” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 1788-ХІІ від 05.11.91 р. “Про пенсійне забезпечення” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2262-ХІІ від 09.04.92 р. “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”
Закон України № 2535-ХІІ від 03.07.92 р. “Про плату за землю” (у редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, зі змінами та доповненнями)
Закон України № 3551-ХІІ від 22.10.93 р. “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (зі змінами та доповненнями)
Постанова Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 р. “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (за текстом - Порядок № 22-1)
Постанова Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 р. “Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах” (зі змінами та доповненнями, за текстом - Список № 1 і Список № 2)
Постанова Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23.07.91 р. “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
Постанова Кабінету Міністрів України № 523 від 30.05.97 р. “Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи” (за текстом - Порядок № 523)
Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”
Постанова Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 р. “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян” (зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 862)
Постанова Кабінету Міністрів України № 1651 від 13.12.2001 р. “Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю)”
Постанова Кабінету Міністрів України № 2035 від 26.12.2003 р. “Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги” (зі змінами та доповненнями, за текстом - Порядок № 2035)
Наказ ДПА України № 588 від 20.12.2005 р. “Про затвердження форми податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності”
Оксана КИРІЄНКО,
оглядач “Вісника”
“Вісник податкової служби України” № 15 квітень 2010 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)