КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Департамент адміністрування податку на прибуток та інших
податків і зборів (обов'язкових платежів)
Страхування основних фондів на
підприємстві та податкові наслідки
Страховий ринок є досить могутнім фінансовим інструментом, і від його стану, рівня розвитку страхової справи залежить інвестиційна привабливість держави. Тому відносини, що виникають у сфері страхування, підпадають під особливе правове регулювання з боку держави.
На сьогодні добровільне майнове страхування щодо зібраних страхових платежів має значні переваги над іншими видами страхування. Таку ситуацію можна пояснити насамперед низькою ризиковістю майнового страхування (рівень виплат становить приблизно 3%). Крім того, цей сегмент стає для страховиків все привабливішим, оскільки дає можливість збалансувати портфелі і частково дотувати виплати за високозбитковими видами, такими як КАСКО, автоцивілка, медичне страхування.
Майнове страхування - це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.
Страхування основних фондів входить до групи майнового страхування. У цій групі переважають добровільні види страхування, більшість з яких належить до давніх, традіційних страхувань, достатньо розвинутих на страховому ринку України. Перш за все це страхування майна від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ. Загальним ризиком є знищення, пошкодження або втрата майна, а конкретними - вогневі ризики і ризики стихійних явищ (пожежа, удар блискавки, вибух, буря, злива, ураган, сель, землетрус та ін.); технічні аварії й катастрофи (пожежа внаслідок аварії електрообладнання, вибух, неправильна експлуатація техніки та обладнання, аварії систем водо-, тепло- й енергопостачання); протиправні (навмисні) дії третіх осіб (крадіжка зі зломом, грабіж, навмисне знищення або пошкодження, підпал).
Разом із страхуванням майна (основних фондів) юридичних осіб на випадок вогню та стихійного лиха існує багато інших видів страхування майна підприємств, основними з яких є:
страхування монтажних ризиків;
страхування будівельних машин та обладнання;
страхування промислового і технологічного обладнання від поломок;
страхування майна застави (особливо в банківських операціях);
страхування предмета іпотеки ;
страхування електронних пристроїв.
На підприємстві можуть бути застрахованими такі основні фонди:
будівлі та споруди в цілому (усі їх конструктивні елементи), а також окремі приміщення;
комунікації та інженерні системи;
виробниче обладнання, виробничі машини та устаткування, верстати;
торговельне обладнання;
комп'ютери та оргтехніка, засоби зв'язку;
будь-які меблі та офісне обладнання;
інше майно, належним чином зазначене в договорі страхування.
Договір страхування майна (основних фондів) може укладатися на строк від одного місяця і більше. Регулюється такий договір Цивільним кодексом, Законом № 85/96-ВР та іншими нормативно-правовими актами.
Страхування майна підприємств відповідно до Закону № 85/96-ВР є добровільним видом страхування. Страхові тарифи за цим видом невисокі та залежать від розміщення підприємства, галузі виробництва, характеру технологічних процесів. Переважно вони коливаються від 0,1 до 0,2% за вогневі ризики і ризики стихійних явищ, від 0,5 до 1% - за ризик “технічні аварії і катастрофи”, від 0,5 до 5% - за ризик “дії третіх осіб”.
Щодо страхової суми ст. 9 Закону № 85/96-ВР передбачено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами й тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування.
Страхова сума визначає ліміт відповідальності страховика і може збільшуватися на суму витрат страхувальника на перевезення, монтаж-демонтаж та інші види витрат, що можуть виникнути внаслідок настання страхового випадку. Договором можуть бути встановлені окремі страхові суми на відшкодування цих витрат.
Для оцінювання основних фондів з метою оподаткування застосовується їхня повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.
Щодо наявності у страхувальника звіту суб'єкта оцінної діяльності про визначення в договорі страхування страхової суми, яка відповідає дійсній вартості застрахованого майна, то це не є обов'язковим, оскільки ст. 41 Закону № 85/96-ВР визначено: не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування) тощо.
Ще одне застереження, яке міститься у ст. 9 Закону № 85/96-ВР: коли майно застраховано у кількох страховиків і загальна сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.
На практиці може виникнути питання щодо відображення в податковому обліку платника податку страхових внесків зі страхування свого майна кількома страховиками на страхову суму, що перевищує вартість цього майна.
Підкреслимо, що з метою оподаткування підприємство-страхувальник може відносити до валових витрат страхові платежі зі страхування майна одним чи кількома страховиками на страхову суму, що не перевищує вартості цього майна.
Включення до валових витрат підприємства страхових платежів зі страхування одного й того самого об'єкта майнового страхування кількома страховиками на страхову суму, що перевищує вартість цього об'єкта, призведе до подвійного включення до валових витрат платника витрат, здійснюваних як компенсація вартості страхової послуги, надаваної для одного об'єкта майнового страхування, що суперечить п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР
Податковий облік страхових премій
Перш ніж перейти до податкового обліку страхових премій, з'ясуємо, як визначаються страхові тарифи.
У ст. 10 Закону № 85/96-ВР визначено, що страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Такі тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхрвих випадків, а їх конкретний розмір визначається в договорі страхування за згодою сторін. Страхові тарифи у складі правил страхування страхові компанії реєструють у Держфінпослуг України на підставі ст. 17 Закону № 85/96-ВР.
Страхові премії відповідно до Закону № 334/94-ВР належать до витрат подвійного призначення.
Укладення договорів добровільного страхування майна (основних фондів) підприємства підпадає під норму пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, абзацом першим якого передбачено, що будь-які витрати на страхування майна платника податку включаються до складу валових витрат. Основні фонди є частиною майна підприємства. Тому зазвичай на них поширюється наведена норма цього підпункту.
Крім того, віднесення до складу валових витрат платника податку витрат на таке страхування (крім витрат на медичне, пенсійне страхування та обов'язкові види страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5% валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.
Норма, визначена в Законі № 334/94-ВР, означає, що орендар не має права включати до складу валових витрат витрати на страхування орендованих основних фондів.
Водночас нагадаємо про виняток при страхуванні державного або комунального майна, наданого платнику в оренду в установленому порядку для використання у власній господарській діяльності. Страхування такого майна є істотною умовою договору оренди згідно зі ст. 10 Закону № 2269-ХІІ, тому витрати на страхування орендованого державного майна включаються до валових витрат орендаря з урахуванням п'ятивідсоткового обмеження.
Оскільки у переліку обов'язкових видів страхування, передбаченому ст. 7 Закону № 85/96-ВР страхування державного майна відсутнє, то відповідно цей вид страхування не має затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку його проведення, і воно страхується на підставі правил добровільного страхування майна.
Поряд зі страхуванням основних фондів, взятих в оперативну оренду, підприємства страхують основні фонди, отримані за договором фінансового лізингу. Так, ст. 13 Закону № 723/97-ВР встановлено, що з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором. При цьому предмет лізингу та /або пов'язані з виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню. Як правило, витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.
Правомірність включення до валових витрат у вигляді страхових внесків за договорами страхування основних фондів, придбаних у фінансовий лізинг, наведено у листі № 10518/7/15-0517.
У контексті пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР потрібно звернути увагу на питання щодо віднесення до валових витрат підприємства страхових платежів зі страхування об'єкта застави.
Згідно зі статтями 8 та 10 Закону № 2654-ХІІ ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму, але не більшу за його ринкову вартість.
З огляду на зазначене у разі якщо підприємство отримує фінансовий кредит для використання його у власній господарській діяльності, витрати у вигляді страхових платежів на страхування власного заставленого майна включаються заставодавцем до валових витрат такого платника податку з урахуванням п'ятивідсоткового обмеження. Щодо порушеного питання є роз'яснення № 14730/7/15-0517.
Наприклад, лізингова компанія здійснює діяльність з надання автомобілів у фінансовий та оперативний лізинг. Закупівлю автомобілів з метою надання їх у лізинг підприємство здійснює за рахунок кредиту, залученого в банківській установі під заставу. Однією з необхідних умов отримання такого кредиту є вимога банку застрахувати автомобілі на користь банку. Тобто страхувальником за такими договорами є лізингова компанія, а вигодонабувачем - банк, який надав кредит на придбання автомобілів.
Оскільки автомобілі, придбані платником за кредитні кошти, безпосередньо використовуються у власній господарській діяльності лізингової компанії шляхом надання їх у фінансовий та оперативний лізинг, таке підприємство може включати страхові внески до складу валових витрат з урахуванням п'ятивідсоткового обмеження.
У разі якщо об'єктом застави виступає майно (основні фонди) поручителя, який поручається за підприємство - позичальника, що отримало в банку кредит, то понесені таким поручителем витрати на страхування власного майна від ризику його випадкової загибелі на користь банку (вигодонабувача) включати до складу валових витрат немає підстав, якщо діяльність страхувальника у вигляді поручительства за позичальника не є його власною господарською діяльністю.
Крім того, платник, що має намір здійснювати операції з іпотечним страхуванням, повинен врахувати в податковому обліку таке.
Іпотечне кредитування завжди було пов'язано з певними ризиками як для позичальника, так і для кредитора. Для позичальника такими ризиками є, зокрема, ймовірність пошкодження або знищення предмету іпотеки (нерухомості), втрата працездатності або смерть, втрата права власності на нерухомість.
Банк вибирає для себе найнадійніших партнерів для страхування іпотечних застав. Співпраця банку із страховою компанією припускає, що перший отримує комісійні від продажу полісів, а страховик, отримавши акредитацію в банку, розміщує в ньому депозитні вклади.
Оскільки іпотечні кредити часто видають на тривалі терміни (10 - 20 років), деякі банки вимагають від позичальника крім страхування нерухомості - предмету іпотеки придбання полісу страхування життя, або віддають перевагу страхуванню від нещасного випадку. Також при видачі кредитів банки пропонують укладати договір титульного страхування - це страхування ризику втрати прав власності у разі появи претендентів на заставне майно.
При цьому банки керуються досить простими мотивами: якщо банк має лайфове дочірнє підприємство, то відповідно пріоритетним для позичальника є страхування життя, якщо ризикове - страхування від нещасного випадку.
На сьогодні на відміну від більшості страхових послуг, що подорожчали з минулого року, ціни на поліси майнового страхування для іпотечних позичальників впали майже вдвічі. Хоча стандартний страховий тариф за цим видом становить 0,2 - 0,3%, на страховому ринку зустрічаються пропозиції по 0,04 - 0,06%. Втім, оскільки багато кредитів було взято в іноземній валюті, при зміні курсу гривні вартість іпотеки зросла, що спричинило зростання страхових сум та відповідно страхових внесків за договорами страхування іпотеки. У зв'язку з цим страхові компанії пропонують іпотекодавцям вельми лояльні умови щодо розстрочення платежів, мізерних тарифів тощо, хоча в договорах передбачається стільки винятків і різних моментів, що це може призвести до неможливості отримати страхову виплату.
Відповідно до ст. 8 Закону № 898-ІV іпотекодавець зобов'язаний застрахувати нерухомість на її повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. При цьому договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика.
Крім того, п. 35 ст. 7 Закону № 85/96-ВР встановлено, що страхування предмету іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування є обов'язковим, хоча цей вид страхування працює на страховому ринку за правилами добровільного майнового страхування, оскільки дотепер немає затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку його проведення.
На практиці зустрічаються випадки, коли товариство-страхувальник, що має у власності об'єкт страхування, наприклад адміністративний будинок, хоче застрахувати цей будинок, який буде заставлено під кредит банку юридичною особою - засновником цього товариства. Отже, ця юридична особа - засновник забезпечує виконання зобов'язання перед банком застрахованим нерухомим майном, що не є у його володінні та користуванні.
Оскільки товариство-страхувальник не є іпотекодавцем, тобто не вступає у відносини іпотеки, як це передбачено законодавством, то для нього операції зі страхування заставного майна (будівлі) під кредит, наданий іншому суб'єкту господарювання, не є господарською діяльністю, у зв'язку з чим страхові платежі до складу валових витрат такого платника не включаються.
Нагадаємо також про важливий момент, який має врахувати в податковому обліку платник податку - страхувальник. Це стосується дати збільшення валових витрат на суму страхових платежів. Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат страхувальника є або дата списання коштів з його банківського рахунку на оплату послуг страхування (в разі їх придбання за готівку - день видачі з каси), або дата фактичного отримання страхувальником результатів таких страхових послуг.
З урахуванням норм ст. 28 Закону № 85/96-ВР про припинення дії договору страхування страхові послуги можна вважати фактично отриманими, якщо закінчився строк дії договору страхування або страховиком в повному обсязі виконано зобов'язання перед страхувальником. Тому тільки фактична сплата страхувальником страхових внесків за договорами страхування є вагомою підставою для включення таких витрат до валових. До того ж більшість страхових компаній у своїх угодах зазначають, що договір набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, як того вимагає норма ст. 18 цього Закону.
Великий вплив на величину зібраних страхових премій при страхуванні майна (основних фондів) підприємства, що відповідно відображається на його валових витратах, має тарифна політика конкретної страхової компанії.
Страховий тариф установлюється страховиком виходячи з оцінки конкретного ризику, виду господарської діяльності та інших обставин, що впливають на ступінь ризику, і коливається в межах від 0,13 до 6,45%.
При визначенні конкретного тарифу при укладанні договору страхування враховуються об'єктивні фактори, що впливають на прийнятий ризик, наприклад наявність власних засобів боротьби з пожежами, охоронної сигналізації, охорони, наявність в експлуатації несправних механізмів або машин, а також інші фактори. Страхувальникові може бути надана знижка за те, що діють протипожежна (до 10% від страхової премії) й охоронна сигналізації (до 20% від страхової премії).
Найвищі тарифи застосовуються для обладнання, ступінь ризику ушкодження якого є найвищим: це електронне обладнання та побутова електроніка. Найнижчі тарифи використовуються при страхуванні будов та приміщень, оскільки ймовірність ушкодження їх вогнем е найнижчою.
Розраховуються страхові тарифи за добровільними видами страхування майна актуарно (математично) на основі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування за згодою сторін.
Податковий облік страхового відшкодування
Однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з майном (основними фондами) підприємства.
Якщо подія, яка настала, не була передбачена договором, вона не є страховим випадком і страховик звільняється від відшкодування завданого збитку.
Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (ст. 9 Закону № 85/96-ВР).
При настанні страхового випадку відповідно до ст. 25 цього Закону страхувальник подає страховику заяву про настання такого випадку та його причини, а також висновки (довідки, акти) компетентних органів (гідрометеорологічної служби, органу пожежного нагляду, судово-слідчих органів, Державної автомобільної інспекції, МНС та ін.) про причину знищення (втрати, пошкодження) майна; акт експертизи про розмір збитків, завданих страхувальнику внаслідок страхового випадку, та іншу інформацію компетентних органів (установ, служб) про причини знищення (втрати, пошкодження) майна.
У разі настання страхової події відшкодовуються: при втраті (загибелі) застрахованого майна - вартість втраченого (того, що загинуло) майна на дату страхової події, за винятком залишків, гідних для використання; при пошкодженні застрахованого майна - витрати на відновлення пошкодженого майна.
Страхова компанія, визнавши, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження майна, є страховим випадком, протягом п'яти - десяти днів з моменту отримання заяви від страхувальника повинна скласти вищезазначений страховий акт, відобразивши в ньому факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначивши розмір матеріального збитку.
У разі виникнення суперечок між сторонами про причини та розмір збитків кожна зі сторін має право вимагати проведення експертизи. Експертиза проводиться за рахунок сторони, що вимагала її проведення. Страхове відшкодування виплачується в розмірі фактичних збитків, але не більше ніж розмір страхової суми.
Якщо в період чинності договору страхування страхові випадки, передбачені його умовами, виникали неодноразово, то наступні виплати страхового відшкодування провадяться з розрахунку страхової суми щодо кожного окремого об'єкта основних фондів зі списку застрахованого майна (або загальної страхової суми ), зменшеної на розмір раніше виплачених сум щодо відповідного об'єкта (або усього застрахованого майна).
Виплати страхового відшкодування провадяться, як правило, на рахунок, зазначений у заяві про виплату страхового відшкодування або через касу страховика, у валюті, визначеній договором відповідно до чинного законодавства.
Якщо страхувальником виконано всі умови договору страхування і страховик здійснює страхову виплату при настанні страхової події із застрахованими основними фондами, то підприємству у податковому обліку слід керуватися нормами підпунктів 8.4.8 - 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР, оскільки пріоритетною статтею цього Закону стосовно визначення прибутку, одержаного платником від будь-яких видів відчуження майна, порівняно з іншими нормами є саме ст. 8. Отже, положення абзацу другого пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 цього Закону щодо відображення в податковому обліку сум страхового відшкодування застосовується лише для об'єктів страхування, які не є основними фондами.
Нагадаємо зміст вищезазначених норм.
Підпунктом “а” пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР передбачено: якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучої їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об'єкта прирівнюється до нуля.
У разі якщо страхова організація компенсує платнику втрати, пов'язані з виникненням зазначених обставин, платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація, збільшує валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 згідно з пп. “а” пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 цього Закону.
Однак при застосуванні норми пп. “а” пп. 8.4.8 вищенаведеного пункту є така особливість: якщо з незалежних від платника податку обставин об'єкт основних фондів групи 1 зруйновано або пошкоджено частково і платник податку планує, відновити цей об'єкт, такий платник має керуватися п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР.
Згідно з пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього Закону платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
У свою чергу, якщо з незалежних від платника податків обставин об'єкт основних фондів групи 1 повністю зруйновано і він не підлягає відновленню, то згідно з пп. “а” пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР у звітному періоді, в якому відбувся такий страховий випадок, цей платник збільшує свої валові витрати на суму балансової вартості об'єкта, а вартість самого об'єкта прирівнює до нуля.
При отриманні компенсації від страхової організації або іншої юридичної чи фізичної особи платник податків у податковому періоді отримання такої компенсації збільшує свій валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1.
Це питання роз'яснено у листі № 20168/7/16-0217.
Щодо відображення в податковому обліку вимушеної заміни основних фондів групи 2, 3 і 4, то якщо з незалежних від платника обставин вони (чи їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, платник податку в звітному періоді, на який припадає така заміна, не змінює балансову вартість груп 2, 3 і 4 за таких обставин і амортизація в податковому обліку нараховується далі (пп. “б” пп. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР).
Коли страхова організація або інша юридична чи фізична особа, визнана винною у заподіяній шкоді, компенсує платнику податку втрати, пов'язані з вимушеною заміною основних фондів, платник податку в податковий період, на який припадає така компенсація, зменшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму компенсації за основні фонди груп 2, 3 і 4 на підставі пп. “б” пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 цього Закону.
Приклад. Підприємством на початку року укладено договір страхування майна (основних фондів) на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки, згідно з яким було застраховано будівлю (група 1 основних фондів) та обладнання (група 3 основних фондів).
Щодо страхування будівлі страхова сума становила 5000 тис. грн., страховий тариф установлено в розмірі 1%, отже, страховий платіж - 50 000 грн., при цьому розмір безумовної франшизи - 0,5%, або 25 000 грн.
Щодо страхування обладнання, то на початок звітного кварталу балансова вартість його становить 100 000 грн. (до групи 3 основних фондів входить тільки зазначене обладнання), страхова сума також становить 100 000 грн., страховий тариф - 2%, отже, страховий платіж - 2 000 грн., при цьому розмір безумовної франшизи - 0,5%, або 500 грн. Таким чином, підприємством було сплачено страхових платежів на суму 50 000 + 2000 = 52 000 грн.
Загальна сума валових витрат за І квартал 2009 р. становила 1 180 000 грн. У такому разі сума витрат на добровільне страхування майна, яка може бути включена до складу валових витрат, становитиме 1 180 000 х 5 : 95 = 62105 грн. Отже, вся сума фактичних витрат зі страхування (52 000 грн.) включається до валових витрат страхувальника.
На підприємстві у II кварталі 2009 р. стався страховий випадок (пожежа), внаслідок якого було частково пошкоджено будівлю, а обладнання повністю зруйновано та виведено з експлуатації. Страхова компанія надала страхувальнику страховий акт, а також угоду про розмір збитку, спричиненого у результаті пожежі.
Згідно зі страховим актом матеріальний збиток по будівлі становив 800 000 грн. Страхова компанія виплатила підприємству страхове відшкодування на ремонт будівлі (матеріальний збиток за винятком франшизи) в розмірі 800 000 - 25 000 = 775 000 грн.
Припустимо, що в цьому прикладі ліміт на поліпшення основних фондів вичерпано, тоді вартість ремонту в розмірі 775 000 грн. відноситься на збільшення балансової вартості будівлі згідно з нормою п. 8.7 ст. 8 Закону № 334/94-ВР.
Водночас згідно з пп. “а.” пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР підприємство збільшує валовий дохід на суму компенсації (страхового відшкодування), отриманого від страховика, в сумі 775 000 грн.
Крім того, страховою компанією виплачено підприємству страхове відшкодування за повністю знищене при пожежі обладнання в сумі 99 500 грн. (100 000 - 500). У валовому доході платника податку зазначена сума компенсації відповідно до пп. “б” пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 цього Закону не відображається, але на цю суму зменшується балансова вартість групи 3 основних фондів і жодного об'єкта в цій групі немає.
Перелік використаних нормативних документів:
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV (зі змінами та доповненнями, за текстом - Цивільний кодекс)
Закон України № 85/96-ВР від 07.03.96 р. “Про страхування” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. “Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України від 22.03.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями)
Закон України № 723/97-ВР від 16.12.97 р. “Про фінансовий лізинг” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 898-ІV від 05.06.2003 р. “Про іпотеку” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2269-ХІІ від 10.04.92 р. “Про оренду державного та комунального майна” (зі змінами та доповненнями)
Закон України № 2654-ХІІ від 02.10.92 р. “Про заставу” (зі змінами та доповненнями)
Лист ДПА України № 1015/7/15-0517 від 23.05.2008 р. “Про окремі питання оподаткування”
Лист ДПА України № 14730/7/15-0517 від 23.07.2008 р. “Про застосування пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в частині страхування об'єкта застави”
Лист ДПА України № 20168/7/16-0217 від 03.10.2008 р. “Про деякі питання застосування статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
Людмила МАКАРКІНА,
головний державний податковий
ревізор-інспектор відділу
оподаткування фінансових установ,
підприємств з іноземними інвестиціями
та нерезидентів Департаменту
“Вісник податкової служби України” № 17 травень 2010 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)