КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Юридичний департамент
Донарахування платнику податків рентної плати за
видобуті корисні копалини
(Судова практика)
Позиція платника податків. Дії органу ДПС щодо донарахування податкових зобов'язань є неправомірними, оскільки при передачі однією філією газопромислового управління «X» (за текстом - ГПУ «X») нафти для переробки іншій філії газопромислового управління «В» (за текстом - ГПУ «В»), які є відокремленими підрозділами дочірньої компанії «У» (за текстом - ДК «У»), не виникає факту безпосереднього використання філією ГПУ «В» видобутої сировини, оскільки переробка відбувається в межах одного суб'єкта господарювання.
Позиція органів ДПС. Донарахування податкових зобов'язань здійснено правомірно, оскільки рентна плата відповідно до норм чинного законодавства України сплачується при відпуску товару.
Рішення суду. Вищий адміністративний суд України, підтримуючи позицію органів ДПС, зазначив таке. За результатами проведеної перевірки податковим органом зафіксовано порушення ДК «У» вимог ст. 3 Закону № 380-ІV і п. 6 Порядку № 256, що діяли на момент вчинення оподатковуваних "операцій. У період з липня по грудень 2003 р. відокремленим структурним підрозділом ГПУ «X» відвантажено на користь відокремленого структурного підрозділу ГПУ «В» газовий конденсат без нарахування та сплати рентної плати до бюджету.
На підставі акта перевірки органом ДПС донараховане платнику податків податкові зобов'язання та застосовано штрафні санкції. Не погоджуючись із висновками, відображеними в акті, платник податків звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Відмовляючи у позові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень органу ДПС, суд першої інстанції виходив із положень ст. 3 Закону № 380-IV пунктів 2, 3, 5, 6 Порядку № 256 і зазначив, що, враховуючи згадані норми, ДК «У» не спростовано висновки акта перевірки.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та визнаючи недійсними податкові повідомлення-рішення органу ДПС, суд апеляційної інстанції мотивував свою позицію тим, що при передачі філією нафти для переробки іншій філії безпосередньо не виникає факту використання підприємством видобутої сировини, оскільки переробка відбувається в межах одного суб'єкта господарювання - ДК «У». Платником рентної плати у випадку використання підприємством видобутої сировини (реалізації чи передачі на обробку нафти, газу та газового конденсату іншим підприємствам) є юридична особа - ДК «У», а тому визначення податкового зобов'язання з рентної плати філії (ГПУ «X») є неправомірним.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, орган ДПС подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, який за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції її задовольнив, рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції стало те, що відповідно до ст. 3 Закону № 380-ІV та Закону № 1344-ІV встановлено, що підприємства, які здійснюють видобуток природного газу та газового конденсату (крім видобутку природного газу та газового конденсату із морських родовищ, які реалізуються за регульованими цінами) і нафти, вносять до Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рентну плату за газовий конденсат - у розмірі 104,04 грн. за 1 т.
Пунктом 2 Порядку № 256 передбачено, що підприємства, які видобувають нафту, природний газ і газовий конденсат, вносять до державного бюджету рентну плату у розмірах, що встановлюються держбюджетом.
Водночас відповідно до п. 5 цього Порядку платниками рентної плати є підприємства, які здійснюють видобуток нафти і природного газу. При цьому рентну плату можуть вносити безпосередньо філії підприємства та інші відокремлені підрозділи (за умови що підприємство прийме таке рішення), які мають поточні рахунки в установах банку.
Пунктом 3 Порядку № 256 встановлено, що рентна плата включається підприємствами, які добувають нафту, природний газ і газовий конденсат, до оптової відпускної ціни на нафту, товарний природний газ і стабільний газовий конденсат (без ПДВ) на дату їх відпуску.
Відповідно до п. 6 Порядку № 256 сума рентної плати за нафту, товарний природний газ і стабільний газовий конденсат визначається нафтогазодобувними підприємствами виходячи з обсягів відпущених ними нафти, товарного природного газу і стабільного газового конденсату та ставок рентної плати.
Аналіз змісту пунктів 3 та 6 Порядку № 256 свідчить, що рентна плата визначається підприємством за фактом відпуску (відвантаження) обсягів газового конденсату, датою якого є:
для перевезення залізничним транспортом - дата оформлення товарно-транспортної накладної на маршрут чи групу вагонів;
для транспортування трубопровідним транспортом - дата оформлення акта приймання-здавання на пунктах здавання стабільного газового конденсату.
При цьому нарахування рентної плати на дату відпуску (відвантаження) газового конденсату не ставиться в залежність від того, хто є суб'єктом, якому відпускається газовий конденсат, і від підстави й мети відпуску.
Відпуск обсягів газового конденсату може бути як внутрішнім переміщенням між структурними підрозділами підприємства нафти, товарного природного газу і стабільного газового конденсату з відповідним документальним бухгалтерським оформленням, так і переміщенням стороннім підприємствам на підставі цивільно-правових договорів.
У зв'язку з наведеним суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду апеляційної інстанції про те, що обов'язок щодо сплати рентної плати виникає лише за умови реалізації чи передачі на обробку нафти, газу та газового конденсату іншим суб'єктам господарювання на підставі цивільно-правових угод.
У подальшому через неоднозначне розуміння та різне застосування деяких положень Порядку № 256 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1718, якою надано роз'яснення щодо ст. 3 Закону № 1344-ІV та пунктів 2 і 5 Порядку № 256, а саме: платниками рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат (крім видобутку природного газу з морських родовищ, який реалізується за регульованими цінами) є усі без винятку підприємства, які здійснюють видобуток нафти, природного газу та газового конденсату, незалежно від подальшого використання видобутої ними сировини (у тому числі її відпуску чи переробки).
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність у ДК «У» обов'язку в спірні періоди вносити до державного бюджету рентну плату в установленому законом розмірі, підставою для обчислення якої є факт відвантаження газового конденсату для перевезення залізничним транспортом або для транспортування трубопровідним транспортом.
Та обставина, що податкове зобов'язання визначено державним податковим органом структурному підрозділу ГПУ «X» спірними податковими повідомленнями-рішеннями (на що посилається суд апеляційної інстанції), не знаходить підтвердження, оскільки податкове зобов'язання визначено саме юридичній особі - ДК «У».
За результатами розгляду справи Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга органу ДПС підлягає задоволенню, і вважає за правильне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі помилково скасовану постанову суду першої інстанції.
Лариса ТРОФІМОВА,
канд. юрид. наук.,
директор Юридичного
департаменту,
та Владислав РОЗМОШ,
заступник начальника відділу
представництва інтересів органів ДПС
у судах касаційної інстанції
та узагальнення судової практики
“Вісник податкової служби України” № 20 травень 2010 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)