ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
29 квітня 2010 р.
м.Київ
Справа N 10/247-08/20-09
Про розірвання договору сервітуту та
звільнення земельної ділянки
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
К.В.Грейц - головуючого,
С.В.Бакуліної, О.І. Глос,
розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" на рішення від 26.01.2010 р. у справі господарського суду Київської області N10/247-08/20-09 за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі Боярського лінійного управління магістральних газопроводів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нептун" про розірвання договору сервітуту та звільнення земельної ділянки.
У судовому засіданні взяли участь представники:
позивача - Матросова О.В.
відповідача - Пустовий М.В., -
встановив:
Рішенням господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі N 10/247-08/20-09 (суддя Бабкіна В.М.) в задоволенні позовних вимог (з врахуванням їх уточнення в процесі розгляду справи) Дочірньої Компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі Боярського лінійного управління магістральних газопроводів (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нептун" (далі - відповідач) про розірвання договору сервітуту та звільнення земельної ділянки в охоронній зоні магістрального трубопроводу відмовлено.
Дочірня компанія "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз", не погоджуючись з даним судовим рішенням, звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 26.01.2010 р., посилаючись на порушення судом норми ст. 651 Цивільного кодексу України, незастосування приписів норм ст. ст. 1163, 1164 Цивільного кодексу України та Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. N 1747, якими обґрунтовані позовні вимоги, та застосування норми ст. 376 Цивільного кодексу України, яка не підлягала застосуванню.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, вважаючи, що судом встановлені обставини відсутності підстав для поширення дії положення Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів" від 16.11.2002 N 1747 на правовідносини за договором сервітуту від 24.07.2002 р. і на здійснення будівництва в зоні сервітуту, яке розпочато відразу після укладення договору, а щодо вимог позивача про знесення будівель, залізобетонного забору, обладнання пляжу, ліквідацію розширення та поглиблення ставка, то позивач не є тим органом, який у розумінні статті 376 ЦК України має право вимагати знесення самочинного будівництва.
Згідно розпорядження заступника голови Вищого господарського суду України від 14.04.2010 р. N 02.03-10/255 у зв’язку з тим, що суддя Глос О.І. приступила до роботи, розгляд касаційної скарги у справі N 10/247-08/20-09 здійснюється в постійному складі колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Глос О.І.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні 15.04.2010 р. пояснення представників сторін, колегією суддів об’явлено перерву в засіданні суду до 29.04.2010 р. до 10 год. 10 хв. для виготовлення і оголошення повного тексту постанови за клопотанням відповідача.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, в оперативне управління позивача за угодою N 19/2/75 від 17.06.1999 р., укладеною з НАК "Нафтогаз України", передано трубопровідний транспорт та покладено зобов’язання щодо виконання функцій управління та користування державним майном, яке не підлягає приватизації, знаходиться на балансі і не увійшло до статутних фондів підприємств, що входять до складу НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз", зокрема, магістральні газопроводи Дашава-Київ та КЗУ-ІІ, які перебувають на балансі Боярського ЛВУМГ ДК "Укртрансгаз".
24.07.2002 р. між позивачем (управління) та відповідачем (землекористувач) за участю Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області укладено договір N20 на встановлення земельного сервітуту, за умовами якого сторони домовилися про встановлення земельного сервітуту (права обмеженого користування земельною ділянкою, по якій проходять магістральні газопроводи) на земельну ділянку землекористувача, по якій проходять магістральні газопроводи управління: МГ Дашава-Київ, Ду-500 мм (п. 1.1 договору); дія сервітутів розповсюджується на ту частину території земельної ділянки землекористувача, яка буде обмежена умовними лініями - 100 м від вісі магістрального газопроводу Дашава-Київ (п. 2.1 договору); сервітути встановлені згідно з Класифікатором (код 4.3) обмежень прав власності на землю та використання земельних ділянок (п. 2.2 договору); землекористувач зобов’язаний не розпочинати забудов (господарчого або житлового характеру) в зоні сервітуту без письмового узгодження управління (п. 3.1 договору); термін дії даного договору встановлюється на необмежений термін (п. 8.1 договору).
Позивач, посилаючись на порушення відповідачем умов зазначеного договору, зокрема, зведення відповідачем об’єктів будівництва у охоронній зоні магістрального газопроводу Дашава-Київ на відстані 61-84 метрів та в охоронній зоні газопроводу КЗУ-ІІ на відстані 86-130 метрів, вимагає розірвати укладений з відповідачем договір земельного сервітуту N 20 від 24.07.2002 р., вважаючи також, що управління не може бути стороною договору земельного сервітуту, оскільки не є власником чи землекористувачем земельної ділянки.
Крім того, вказані дії відповідача є порушенням чинного законодавства про охорону магістральних газопроводів і несуть загрозу знищення державного майна та загрозу життю та здоров’ю громадян, в зв’язку з чим позивач просить суд зобов’язати відповідача знести будівлі, залізобетонну огорожу, обладнання пляжу, ліквідувати розширення та поглиблення ставка в охоронній зоні магістрального газопроводу Дашава-Київ.
Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. 188 Господарського кодексу України, ст. ст. 73, 98, 100, 102, 112 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про трубопровідний транспорт", ст. ст. 1163, 1164 Цивільного кодексу України, приписам Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 N 1747.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору та прав вимагати знесення самочинно збудованого відповідачем майна на земельній ділянці, яка надана йому в оренду, при цьому, суд керувався приписами ст. ст. 98, 99, 100 Земельного кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України. Крім того, суд зазначив про неможливість поширення на спірні правовідносини дії Правил охорони магістральних трубопроводів, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 N 1747, тобто, після укладення спірного договору сервітуту від 24.07.2002 р., отже, позивач не довів, що порушення відповідачем охоронної зони магістрального газопроводу відбулось після введення зазначених Правил в дію.
Разом з тим, висновки місцевого господарського суду про безпідставність і недоведеність позовних вимог колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору, що суперечить вимогам ст. 43 ГПК України.
Так, за визначенням термінів, передбачених статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт", охоронна зона - землі вздовж магістральних та промислових газопроводів, навколо промислових об’єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об’єкти та довкілля в цілому. Аналогічні приписи містять ст. ст. 73, 112 Земельного кодексу України.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України "Про трубопровідний транспорт" земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору, порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об’єкту трубопровідного транспорту визначається законодавством України.
Розміри охоронних зон в залежності від діаметру трубопроводу, а також обмеження використання охоронних зон землевласниками (землекористувачами) встановлюються Правилами охорони магістральних трубопроводів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 N 1747.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про трубопровідний транспорт" особи, винні, зокрема, недотриманні вимог Правил охорони магістральних трубопроводів несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Виходячи з системного аналізу зазначених норм, слід дійти висновку, що земля вздовж магістральних та промислових газопроводів використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору.
Таким договором є спірний договір на встановлення земельного сервітуту, за змістом пунктів 1.1, 2.1 якого відповідачеві в інтересах позивача встановлено право обмеженого користування тією частиною земельної ділянки, по якій проходять магістральні газопроводи і яка обмежена умовними лініями - 100 м від вісі магістрального газопроводу Дашава-Київ.
За приписами ст. ст. 98, 99 Земельного кодексу України, ст. ст. 401, 404 Цивільного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника, землекористувача, інших осіб на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою, яке встановлюється, зокрема, для прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів.
Отже, з метою правильного вирішення спору у даній справі суду слід було встановити обставини дотримання відповідачем обмежень використання земельної ділянки на відстані 100 метрів від вісі магістрального газопроводу Дашава-Київ, які встановлені спірним договором сервітуту і забороняли відповідачеві розпочинати забудову (господарчого або житлового характеру) в зоні сервітуту без письмового узгодження управління (п.3.1 договору).
Втім, доводи позивача щодо порушення відповідачем охоронної зони залишились не спростованими, адже, на підтвердження своїх позовних вимог позивач посилався на такі докази, як акт-заборона від 17.05.2007 р., попередження від 17.05.2007 р., постанова про порушення провадження у справі про адміністративне правопорушення від 26.07.2007 р., протокол про порушення Правил охорони магістральних трубопроводів від 31.07.2007 р., протокол про адміністративне порушення від 16.01.2008 р., акт від 15.04.2008 р., яким суд, однак, не надав будь-якої правової оцінки.
Також, колегія суддів не вважає ґрунтовним і підтвердженим належними і допустимими доказами висновок суду щодо дати початку відповідачем будівництва в охоронній зоні, адже, його лист від 27.06.2002 р. на адресу позивача не засвідчує ні того факту, що будівництво розпочалось після укладення договору сервітуту від 24.07.2002 р., ані письмової згоди позивача на здійснення будівництва на виконання вимог п. 3.1 договору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що дія Правил охорони магістральних трубопроводів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 N 1747 не поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачем саме за договором сервітуту, втім, встановлення цими Правилами більших за розміром охоронних зон не виключає для відповідача обов’язку дотримуватись тих розмірів охоронних зон, які передбачені договором на весь термін його дії і до внесення відповідних змін або розірвання, а також не надає йому права на порушення всіх інших вимог цих Правил після введення їх в дію.
Крім того, колегія суддів зазначає, що правовим наслідком порушення зобов’язання згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. За загальними правилами дострокового розірвання господарських договорів, що передбачені нормами ст. 651 ЦК України, ст. 188 Господарського кодексу України, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свою вимогу про дострокове розірвання договору обґрунтував нормою ст. 102 Земельного кодексу України, згідно якої дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках, зокрема, відмови особи, в інтересах якої встановлено сервітут, разом з тим, суд, відмовляючи в позові в частині дострокового розірвання спірного договору, на вказані приписи уваги не звернув.
Щодо вимог позивача про звільнення земельної ділянки в охоронній зоні і зобов’язання відповідача знести будівлі, залізобетонну огорожу, обладнання пляжу, ліквідувати розширення та поглиблення ставка в охоронній зоні магістрального газопроводу Дашава-Київ, суд не віднайшов підстав для їх задоволення, вдавшись до аналізу правовідносин з самочинного будівництва, врегульованих нормою ст. 376 Цивільного кодексу України, втім, судом не враховано, що свої вимоги в цій частині позивач ґрунтував на приписах норм ст. ст. 1163, 1164 Цивільного кодексу України, якими врегульовано правовідносини з делікту створення небезпеки (загрози) майну, життю та здоров’ю.
Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 ГПК України вважає за необхідне скасувати судове рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.
Колегія суддів доводить до відома сторін, що згідно рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 р. N 8-рп/2010 визначення у ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, а визначення у ч. 2 цієї норми Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - постановив:
Касаційну скаргу Дочірньої Компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від 26.01.2010 р. у справі N 10/247-08/20-09 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
Судді