ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ЛИСТ
07.08.2009 N 9488
Щодо надання роз'яснень
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розглянув звернення члена робочої групи з питань банківської та фінансової діяльності Ради Інвесторів при Кабінеті Міністрів України Новікова С.Л. від 26.05.2009 N 13/1-218 і повідомляє наступне.
1. Щодо необхідності проходження процедури погодження початку діяльності підприємствами (у тому числі підприємствами ресторанного господарства) із органами санітарно-епідеміологічного нагляду та погодження асортименту пропонованої підприємством продукції
Відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ) (далі - Закон) державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають, зокрема, проектна документація на відведення земельних ділянок, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки; проекти будівництва, розширення, реконструкції об'єктів будь-якого призначення, за винятком тих, для затвердження проектів будівництва яких висновок державної експертизи не є обов'язковим; продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей; продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей, а також діючі об'єкти.
Державна санітарно-епідеміологічна експертиза полягає у комплексному вивченні документів (проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм тощо), а також діючих об'єктів та пов'язаних з ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм (ст. 10 Закону) ( 4004-12 ).
Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.10.2000 N 247 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14.03.2006 N 120), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.01.2001 за N 4/5195 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 3 цього Порядку державній санітарно-епідеміологічній експертизі підлягають об'єкти, визначені в статті 11 Закону ( 4004-12 ), якщо щодо них раніше не проводилася експертиза і власник об'єкта чи вповноважена ним особа не має діючого позитивного висновку на цей об'єкт.
Забороняється використання або функціонування об'єктів експертизи без наявності позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Відповідно до п. 1.6 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 N 219 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 20.08.2002 N 680/6968) (далі - Правила роботи закладів ресторанного господарства), відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.
Тобто, підприємство ресторанного господарства має мати позитивний висновок державної санітарно-епідеміологічної служби на цей об'єкт.
Щодо необхідності і погодження асортименту пропонованої підприємствам продукції.
Відповідно до вимог Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ) підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують харчові продукти і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров'я і життя населення, відповідність вимогам санітарних норм (ст. 17 Закону) ( 4004-12 ).
Пунктом 1 постанови Головного державного санітарного лікаря України від 23.01.2006 N 2 (далі - постанова Головсанлікаря від 23.01.2006 N 2) встановлено вважати такими, що не застосовуються в Україні, Санітарні правила, які стосуються погодження асортименту харчових продуктів, що виробляються та реалізуються, а саме:
- "пункт 5 Санитарных правил для предприятий продовольственной торговли N 5781-91" от 16.04.91 (далі - СанПін N 5781-91), згідно з яким "ассортимент реализуемой продукции в предприятиях продовольственной торговли утверждается соответствующими органами торговли и согласовываться с учреждениями санитарно-эпидемиологичной службы";
- абзац перший пункту 157 СанПін N 5781-91, відповідно до якого "ассортимент продуктов должен быть (объектами мелкорозничной сети) согласован с учреждениями санитарно-эпидемиологической службы с учетом местных условий".
- "пункт 1.2 та 17.1 Санитарных правил для предприятий общественного питания, включая кондитерские цехи и предприятия, вырабатывающие мягкое мороженое", СанПин N 42-123-5777-91 від 19.03.91 (які є чинними на сьогодні).
Водночас, Державними санітарними правилами для підприємств (цехів), що виробляють кондитерські вироби з кремом, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 серпня 1997 року N 262, визначено, що асортимент продукції, що випускається, розробляється у суворій відповідності до проектної потужності підприємства, споживацького попиту, наявності необхідних приміщень, рівня їх забезпеченості технологічним та холодильним обладнанням і погоджується із територіальними установами санітарно-епідеміологічної служби. Таке погодження проводиться щороку на підставі аналізу показників санітарно-епідеміологічної безпеки продукції, а також санітарних актів утримання приміщень, технологічного та допоміжного обладнання).
Відповідно до п. 2.1 Правил роботи закладів ресторанного господарства суб'єктами господарської діяльності у сфері ресторанного господарства здійснюється діяльність згідно з асортиментом продукції, затвердженим відповідно до типу та класу даного закладу (підприємства) керівником підприємства, а також забезпечується наявність продукції, зазначеної у меню, прейскуранті.
При цьому необхідність в погодженні асортименту продукції органами СЕС вказаними Правилами не передбачено.
В той же час, пунктом 3.1 постанови Головсанлікаря від 23.01.2006 N 2 асортимент харчових продуктів погоджується:
на початку роботи об'єкту, на якому виробляються та реалізуються харчові продукти;
при зміні технології виробництва;
при зміні умов реалізації харчових продуктів.
Разом з тим, необхідність в походженні асортименту харчових продуктів, порядок такого погодження не передбачений актами законодавства вищої юридичної сили.
З урахуванням вищевикладеного, Держкомпідприємництво не вбачає правових підстав щодо вимог органів СЕС стосовно погодження асортименту пропонованої підприємством продукції.
Для врегулювання зазначеного питання Держкомпідприємництво звернувся за відповідними роз'ясненнями до Міністерства охорони здоров'я України. Про результати розгляду вас буде повідомлено додатково.
2. Щодо ліцензування у сфері надання фінансових послуг
Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (далі - Закон) визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Статтею 2 Закону ( 1775-14 ) передбачено, що діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) (далі - Закон про фінансові послуги) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Відповідно до статті 34 Закону про фінансові послуги ( 2664-14 ) обов'язковому ліцензуванню підлягає діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.
Статтею 1 Закону про фінансові послуги ( 2664-14 ) визначено, що фінансова послуга - операції і фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Статтею 2 Закону про фінансові послуги ( 2664-14 ) передбачено, що факторинг виноситься до фінансових послуг.
Разом з тим повідомляємо, що відповідно частини першої ст. 1077 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) за договором факторингу (фінансування під відстеплення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передавати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметам договору факторингу відповідно до ст. 1078 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Враховуючи зазначене, для більш детального з'ясування питань стосовно ліцензування фінансових послуг, зокрема факторингу, пропонуємо звернутись до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, як спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Заступник Голови Г.М.Яцишина