ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
02 червня 2010 р.
м.Київ

Справа N 37/399-7/419

Про стягнення грошової суми

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2010 року у справі N 37/399-7/419 Господарського суду міста Києва за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго", м. Київ, до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ, про стягнення 9 244 890,02 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - не з’явився;

відповідача - Слюсар С.А. (дов. N 116 від 01.04.10), встановив:

У жовтні 2008 року позивач - ВАТ "Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" пред'явив у господарському суді позов до відповідача - ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 9 244 890,02 грн.

Вказував, що 24.12.90 між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Деснянською водопровідною станцією (абонент) було укладено договір на користування електричною енергією N 2 відповідно до умов якого, енергопостачальна організація зобов'язується відпускати електроенергію, як промислову продукцію, абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, що зазначені в змінюваному за ініціативою сторін додатку N 1, а абонент - оплачувати спожиту електричну енергію та потужності, а також здійснювати всі інші платежі за розрахунковий період згідно з прейскурантом N 09-01 та даним договором.

Зазначав, що він та відповідач є правонаступниками Підприємства Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" та Деснянської водопровідної станції відповідно.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг за період з 01.06.08 по 01.09.08, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 8 762 988, 82 грн. основного боргу, 438 149, 44 грн. штрафу та 23 751,76 грн. річних, а всього: 9 244 890,02 грн.

Спір розглядався судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2009 року (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2010 року (колегія суддів у складі: Новіков М.М - головуючий, Зубець Л.П., Мартюк А.І.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь ВАТ "Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 8 762 988, 82 грн. основного боргу, 23 751, 76 грн. річних, 150 000 грн. штрафу, 25 500,84 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати спожитої електричної енергії, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті боргу, річних та штрафу.

Рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 288 149,44 грн. пені мотивовані посиланнями на приписи ст. 83 ГПК України, згідно якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У касаційній скарзі ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ст.ст. 32, 38, 43 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року N 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 24.12.90 між Підприємством Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Деснянською водопровідною станцією (абонент) було укладено договір на користування електричною енергією N 2 відповідно до умов якого, енергопостачальна організація зобов'язується відпускати електроенергію, як промислову продукцію, абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, що зазначені в змінюваному за ініціативою сторін додатку N 1, а абонент -оплачувати спожиту електричну енергію та потужності, а також здійснювати всі інші платежі за розрахунковий період згідно з прейскурантом N 09-01 та даним договором.

Судами встановлено, що позивач та відповідач є правонаступниками Підприємства Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" та Деснянської водопровідної станції відповідно.

Згідно п. 4 додатку до договору 2Г споживач щомісячно 30 числа зобов'язується направити свого представника до постачальника електричної енергії за адресою: вул. Мельникова, 31 для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, споживач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній період.

Споживач здійснює поточну оплату вартості обсягу електричної енергії плановими платежами, а саме : до 7, до 14, до 21 та до 28 числа поточного розрахункового періоду. Розмір кожного платежу визначається на підставі розрахунку: 0,25 x W е.е.п.р.п. x Т п.р.п. де W е.е.п.р.п - обсяг електричної енергії спожитої у попередньому розрахунковому періоді, кВтг, а Т п.р.п. - тариф попереднього розрахункового періоду. Остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді. На основі звіту про обсяги спожитої електроенергії Споживачу виписується рахунок з урахуванням виконаних планових (проміжних) платежів. Кількість спожитої споживачем електричної енергії визначається як різниця між загальною сумою споживання споживача та субспоживачів за наявності у останніх договору з постачальником електричної енергії (п. 5 додатку 2 Г до договору).

Пунктом 5 додатку 2Г до Договору сторони погодили, що остаточний розрахунок здійснюється споживачем до 1 числа місяця, наступного за звітним, на підставі обсягів фактично спожитої електричної енергії у поточному розрахунковому періоді.

При цьому судами встановлено, що при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою НКРЕ N 636 від 23.05.08 "Щодо затвердження на червень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України"; постановою НКРЕ N 762 від 20.06.08 "Щодо затвердження на липень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України" та постановою НКРЕ N 828 від 23.07.08 "Щодо затвердження на серпень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України".

Згідно вказаних постанов НКРЕ тарифи для споживачів встановлюються згідно з класом напруги, які поділяються на 1-й та 2-й клас.

Якщо споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами напруги, то йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.

Судами встановлено, що відповідач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами, тому йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, які викладені в постанові від 27.05.09, судами при новому розгляді визначено кількість точок відповідача, на яких встановлено 1-й клас напруги і кількість точок, на яких встановлено 2-й клас напруги з зазначенням тарифів, які застосовувалися окремо в кожній точці згідно вказаних постанов НКРЕ.

21.01.05 сторони уклали додаток N 5 до договору N 2 від 24.12.90, яким визначили порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії та формулу за якою визначається основна плата за спожиту і генеровану реактивну енергію.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України ).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України ).

Судами встановлено, що протягом червеня - серпня 2008 року відповідачем спожито активної електричної енергії вартістю 12 785 540,95 грн., що підтверджується його звітами про використану активну електроенергію у червні, липні та серпні 2008 року.

Проте, в порушення вказаних норм матеріального права та умов договору відповідач частково здійснив оплату спожитої ним електричної енергії тим самим заборгувавши позивачу 8 762 988,82 грн., які обґрунтовано задоволені судами до стягнення з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи ту обставину, що позивачем доведено, а судами встановлено порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 23 751, 76 грн. річних є такими, що відповідають нормам матеріального права та ґрунтуються на матеріалах справи.

Крім того, п. 5.5 договору передбачено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплати сплачує енергопостачальній організації 5 % суми, оплату якої затримано.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ст. 549 ЦК України ).

Судами встановлено, що враховуючи порушення відповідачем грошового зобов’язання, позивачем правильно здійснено нарахування штрафу в сумі 438 149,44 грн.

Проте, відповідно до ч. 1 п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За таких обставин, враховуючи значний розмір штрафу та заяву відповідача про зменшення його розміру, судами попередній інстанцій обґрунтовано зменшено розмір штрафу, який підлягає сплаті відповідачем у зв’язку з порушенням останнім грошового зобов’язання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Посилання касаційної скарги на ту обставину, що судами безпідставно задоволено вимоги позивача про стягнення суми основного боргу на підставі застосування тарифів за першим класом напруги, не заслуговують на увагу суду, оскільки судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи виконано вказівки, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 27.05.09 та визначено кількість точок відповідача, на яких встановлено 1-й клас напруги і кількість точок, на яких встановлено 2-й клас напруги з зазначенням тарифів, які застосовувалися окремо в кожній точці згідно постанов НКРЕ.

Відповідачем, в порушення ст. 33 ГПК України, будь-яких заперечень чи спростувань встановленим судом обставинам не надано, тому судами правильно здійснено розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України N 8-рп/2010 від 11.03.10 Вищий господарський суд України, - постановив:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20 січня 2010 року у справі N 37/399-7/419 залишити без змін.

3. Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

Судді

Документи що посилаються на цей