ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15 червня 2010 р.
м.Київ
Справа N 5020-11/225
Про визнання права на приватизацію нерухомого майна,
визнання частково недійсним рішення від 11.12.2002 N359,
визнання незаконними дій та зобов'язання
відповідачів вчинити певні дії
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого судді: Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В., Кривди Д.С.,
За участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідачів - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовомузасіданні касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 у справі N5020-11/225
за позовом ПП "Брава"
до 1.Фонду комунального майна Севастопольської міської ради;
2.Севастопольської міської ради
про визнання права на приватизацію нерухомого майна, визнання частково недійсним рішення від 11.12.2002 N359, визнання незаконними дій та зобов'язання відповідачів вчинити певні дії встановив:
Рішенням господарського суду м.Севастополя від 03.12.2009 (суддя Дмитрієв В.Є.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 (судді: Заплава Л.М., Фенько Т.П.., Прокопанич Г.К.), позов задоволено - на підставі ст.21 ЦК України, ст.20 ГК України та п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр. визнано недійсним рішення Севастопольської міської ради від 11.12.2002 N359 "Про затвердження переліку об'єктів культурної спадщини і об'єктів, соціально значущих для міста (у тому числі нежитлових приміщень, які займаються ними), що відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається" (в редакції рішення від 15.05.2007 N1926) у частині одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м., розташованої за адресою: м.Севастополь, вул.Леніна,51-А; визнано незаконними дії Фонду комунального майна Севастопольської міської ради з розгляду заяви ПП "Брава" про включення вказаної будівлі до переліку об'єктів, що підлягають приватизації; визнано право ПП "Брава" на приватизацію даного об'єкту; зобов’язано Фонд комунального майна Севастопольської міської ради підготувати проект рішення міської ради про включення об'єкту - одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м., розташованої за адресою: м.Севастополь, вул.Леніна,51-А, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу позивачем, і передати цей проект на розгляд Севастопольської міської ради протягом 10-ти календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили; зобов’язано Севастопольську міську раду після набрання рішенням суду законної сили на черговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради розглянути і ухвалити рішення про включення об'єкту - одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м., розташованої за адресою: м.Севастополь, вул.Леніна,51-А, до переліку об'єктів, що підлягають приватизації способом викупу позивачем; зобов’язано Фонд комунального майна Севастопольської міської ради здійснити приватизацію об'єкту - одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м., розташованої за адресою: м.Севастополь, вул.Леніна,51-А.
Рішення мотивоване незаконністю спірного рішення Севастопольської міської ради та неправомірністю відмови відповідача-1 у приватизації позивачем орендованої ним нежилої будівлі способом викупу.
Фонд комунального майна Севастопольської міської ради в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме ст.ст. 319, 321 ЦК України, п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр., та п.30 ч.1 ст.26, ч.6 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, скаржник вважає, що своїм листом від 21.09.2009 N4118 він повідомив позивача про те, що Севастопольської міської ради від 11.12.2002 N359 "Про затвердження переліку об'єктів культурної спадщини і об'єктів, соціально значущих для міста (у тому числі нежитлових приміщень, які займаються ними), що відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається" (в редакції рішення від 15.05.2007 N1926) спірна будівля громадського туалету не може бути включена до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, оскільки вона підпадає під ознаки об'єктів, не підлягаючих приватизації, а саме об'єкт розташований в центральній частині м.Севастополя (вул.Леніна,51-А) та відсутні правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою під цим об'єктом.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову в повному обсязі, апеляційний господарський суд виходив з того, що рішення Севастопольської міської ради від 11.12.2002 N359 в частині заборони приватизації одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м. по вул.Леніна, 51-А в м.Севастополі є недійсним як таке, що суперечить ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", а тому листом від 21.09.2009 N4118 Фонд комунального майна Севастопольської міської ради неправомірно та з порушенням вимог ч.5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" і п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр. відмовив позивачу у приватизації займаного ним нежилого приміщення, оскільки на момент звернення позивача із заявою на приватизацію орендованого майна ніяких обмежень щодо приватизації таких об'єктів не існувало і позивач мав право на приватизацію шляхом викупу орендованих приміщень.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Згідно з ч.ч. 1, 3, 5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об’єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу. Включення об’єктів малої приватизації до зазначених переліків здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли :
- особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом;
- є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства ;
- не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.
Таким чином, п.2 ч.5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" покладає на орган приватизації обов'язок (у разі відсутності підстав для відмови у приватизації) включити підприємство до переліків, зазначених у ч.1 цієї статті, а передбачений цим пунктом перелік підстав для відмови у приватизації об'єктів малої приватизації є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, в силу вимог ч.2 ст.1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" вказаний перелік підстав для відмови у приватизації об'єктів малої приватизації не підлягає доповненню випадками, зазначеними у ч.3 ст.12 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Наведеним спростовується твердження скаржника про повідомлення позивача листом від 21.09.2009 N4118 (а.с.25) про те, що згідно з рішенням Севастопольської міської ради від 11.12.2002 N359 "Про затвердження переліку об'єктів культурної спадщини і об'єктів, соціально значущих для міста (у тому числі нежитлових приміщень, які займаються ними), що відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається" (в редакції рішення від 15.05.2007 N1926) спірна будівля громадського туалету не може бути включена до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, оскільки вона підпадає під ознаки об'єктів, не підлягаючих приватизації, а саме об'єкт розташований в центральній частині м.Севастополя (вул.Леніна,51-А) та відсутні правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою під цим об'єктом, оскільки, по-перше, вказані скаржником обставини не входять до вичерпного кола підстав для відмови у приватизації об'єктів малої приватизації. По-друге, у листі від 21.09.2009 N4118 зазначалися зовсім інші підстави для відмови у приватизації, а саме згідно з рішенням Севастопольської міської ради від 11.12.2002 N359 запроваджені обмеження і встановлено заборону на приватизацію будівель громадських туалетів.
Згідно з п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр. у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.
Судами встановлено та сторонами не заперечується набуття позивачем права на приватизацію способом викупу орендованої будівлі, стосовно якої орендарем вчинено поліпшення вартістю більш як 25% від залишкової вартості будівлі, а також відсутність прийняття Севастопольською міською радою рішення про включення одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м. (громадського туалету) по вул.Леніна,51-А в м.Севастополі до переліку об’єктів, які підлягають приватизації способом викупу, що є порушенням прав позивача, як орендаря.
Разом з тим, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання частково недійсним рішення Севастопольської міської ради від 11.12.2002 N359 "Про затвердження переліку об'єктів культурної спадщини і об'єктів, соціально значущих для міста (у тому числі нежитлових приміщень, які займаються ними), що відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається" (в редакції рішення від 15.05.2007 N1926) як такого, що суперечить приписам ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", а також вважає спірне рішення таким, що не відповідає вимогам п.2 ч.5 ст.7 вказаного Закону, з огляду на наступне.
Згідно з п.2 ч.3 ст.2 та п.2 ч.5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" не можуть бути об'єктами малої приватизації будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави, а однією з підстав для відмови в приватизації визначено наявність законодавчо встановленого обмеження на приватизацію.
Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини" від 01.02.2005р. N2391-ІV, який був чинним на момент прийняття спірного рішення від 15.05.2007 N1926, запроваджено заборону на приватизацію пам’яток культурної спадщини на період до затвердження Верховною Радою України переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Отже, зазначене законодавче обмеження у вигляді тимчасової заборони на приватизацію стосувалося виключно пам’яток культурної спадщини, а не будь-яких об'єктів культурної спадщини.
Це обумовлено тим, що відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини , на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Таким чином, правовий статус пам'ятки об'єкт культурної спадщини набуває лише з моменту занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а запроваджений Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини" мораторій на приватизацію поширює свою дію лише стосовно тих об'єктів культурної спадщини, які зареєстровані у встановленому порядку (занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України).
Судами першої та апеляційної інстанцій з достовірністю встановлено факт відсутності внесення спірного об'єкта приватизації до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (будівель, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави) та обумовлені цим відсутність включення спірного об'єкта до сфери правового регулювання Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини" і можливість його приватизації позивачем на загальних засадах.
Касаційна скарга відповідача-1 не містить жодних заперечень чи спростувань щодо вказаних встановлених судом фактичних обставин по справі.
Колегія також вважає за необхідне додатково зазначити, що порядок занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України встановлено пунктами 12 та 13 Постанови КМ України від 27.12.2001 N1760 "Про затвердження Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України", згідно яких підставою для занесення об'єкта культурної спадщини як пам'ятки до Реєстру є затверджений науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини висновок спеціально створеної експертної комісії щодо об'єкта культурної спадщини.
Проте, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та сторонами не доведено складання та затвердження відповідного експертного висновку щодо спірного об'єкта нерухомості.
Слід також зазначити, що відповідно до п.4 ч.1 ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" перелік пам'яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України, а на момент відмови позивачу у приватизації (лист Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 21.09.2009 N4118) вже набрав чинності Закон України "Про перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" від 23.09.2008 N574, з якого вбачається, на що відміну від будинку Центральної міської бібліотеки ім.Л.Толстого по вул.Леніна,51 в м.Севастополі, спірна одноповерхова нежила будівля колишнього громадського туалету загальною площею 51,1 кв.м. по вул.Леніна,51-А в м.Севастополі не включена до відповідного переліку пам'яток культурної спадщини по м.Севастополю.
Наведене додатково підтверджує відсутність законодавчо встановлених обмежень для реалізації позивачем, як орендарем, права на приватизацію орендованої будівлі по вул.Леніна,51-А в м.Севастополі.
Не заслуговують на увагу безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на п.30 ч.1 ст.26 та ч.6 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до яких до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься затвердження на пленарних засіданнях переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, а доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою, оскільки судом рішення Севастопольської міської ради від 15.05.2007 N1926 "Про внесення доповнень та змін до рішення від Севастопольської міської ради 11.12.2002 N359 "Про затвердження переліку об'єктів культурної спадщини і об'єктів, соціально значущих для міста (у тому числі нежитлових приміщень, які займаються ними), що відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається" визнано частково недійсним (в частині заборони приватизації одноповерхової нежилої будівлі загальною площею 51,1 кв.м. по вул.Леніна,51-А в м.Севастополі) не з мотивів його прийняття органом місцевого самоврядування порушенням чи перевищенням наданої йому компетенції, а саме з підстав його невідповідності вимогам п.2 ч.3 та ч.5 ст.2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" та п.51 Державної програми приватизації на 2000-2002рр.
Касаційна інстанція також враховує, що позовна вимога про визнання незаконними дій органу приватизації відповідає змісту п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, згідно якого одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади , органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. В свою чергу, спір у справі в частині позовних вимог про зобов'язання відповідачів вчинити певні підготовчі та приватизаційні дії підвідомчий господарським судам в силу вимог п.1 ч.1 ст.12 ГПК України, відповідно до якого господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, тобто будь-які спори з питань приватизації майна незалежно від суб'єктного складу учасників спірних правовідносин (фізичні і юридичні особи-суб'єкти господарювання, суб'єкти владних повноважень тощо).
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, Постанови Пленуму Верховного суду України N9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 N8-рп/2010 та ст.ст.111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, постановив:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.03.2010 у справі N5020-11/225 залишити без змін, а касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради - без задоволення.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді