ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
РІШЕННЯ
Справа "Сланько проти України"
Заява N 6508/05
від 15 липня 2010 року
Стислий виклад
10 червня 1997 року заявниця звернулась до Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим з цивільним позовом до Державного підприємства "Крименерго" (далі - "Крименерго") про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Остаточне рішення у справі заявниці було ухвалене Верховним Судом України 26 квітня 2007 року.
Додатково заявниця подала два позови до Феодосійського району електромереж та "Крименерго" про відшкодування шкоди, завданої її репутації, які були визнані судом безпідставними. Крім того, заявниця двічі зверталася з позовом до судді суду першої інстанції, в провадженні якого знаходилася її справа, але безуспішно.
Заявниця скаржилася до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що тривалість провадження, ініційованого нею у 1997 році проти "Крименерго", була несумісною із вимогою "розумного строку".
Оскільки Конвенція набула чинності для Україні 11 вересня 1997 року, період, що брався Європейським судом до уваги, тривав близько дев'яти років та семи місяців у судах трьох інстанцій.
Враховуючи затримки, що, мали місце у провадженні, та загальну тривалість провадження, Європейський суд встановив, що остання не відповідала вимозі "розумного строку".
Крім того, заявниця скаржилася за статтями 6, 13 та 17 Конвенції щодо результатів розгляду її справ та їх справедливості, посилаючись на неправильне тлумачення закону та помилковість встановлених фактів.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
"1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості провадження, порушеного за позовом заявниці у червні 1997 року, прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 2 435 (дві тисячі чотириста тридцять п'ять) евро відшкодування моральної шкоди та судових витрат, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з цієї суми; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції".