ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
16 листопада 2010 року
м. Київ
N К-2544/10
Про визнання дій протиправними
та зобов’язання зробити перерахунок пенсії
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
| головуючого судді-доповідача: |
О_1., |
| суддів: |
О_2., О_3., О_4., О_5., |
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автонономної Республіки Крим на постанову Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. у справі N 2-а-191/09 за позовом Особа_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автонономної Республіки Крим про визнання дій протиправними та зобов’язання зробити перерахунок пенсії
встановив:
Постановою Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2009 р., яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. позов задоволено частково.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку, в скарзі просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішення спору у даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є дитиною війни та отримує пенсію за віком.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог статті 7 зазначеного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" зупинено на 2006 рік.
Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема, встановлено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку нарахування та виплати надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", то суди першої та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку, що вимоги позивача стосовно такої виплати у зазначеному році задоволенню не підлягають.
Дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" відповідно до пункту 12 частини 1 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" було призупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України, пункт 12 статті 71 та стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року позивач мав право на підвищення пенсії на 30% передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Враховуючи викладене, Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо відмови в задоволенні вимог позивача в частині нарахування недоплаченої пенсії, як дитині війни за 2006 рік.
Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни визначено мінімальну пенсію за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.
За таких обставин положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Що стосується поновлення строку на звернення до суду, то колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 99, 100 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Пропущення строку є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, якщо суд не визнає причину пропуску строку поважною.
Досудовим порядком врегулювання спору (звернення до вищестоящої установи по відношенню до відповідача зі скаргою) позивач не скористався.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду 17 лютого 2009, тобто з порушенням встановленого річного строку не надавши доказів на підтвердження поважності його пропуску, отже суди дійшли обґрунтованого висновку, що перерахунок недоотриманої допомоги повинен здійснюватися за період травень - грудень 2008 (у межах позовних вимог, строку звернення до суду та з урахуванням дати прийняття Рішення Конституційним Судом України).
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішення не встановлено.
За правилами ч. 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі Автономної Республіки Крим відхилити.
Постанову Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2009 р. у справі N2-а-191/09 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.