ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
06 квітня 2011 р.
м. Київ
N 37/14-10
Про зобов'язання вчинити дії
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: О_1. (головуючий), О_2., О_3., розглянувши касаційну скаргу Синельниківського міського комунального підприємства "В" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р. у справі N 37/14-10 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Синельниківського міського комунального підприємства "В" до Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Д_З_Д" про зобов'язання вчинити дії.
За участю представників:
СМКП "В" - Особа_1;
ДМПВКГ "Д_З_Д" - не з'явилися;
встановила:
Синельниківське міське комунальне підприємство "В" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про зобов'язання відповідача - Державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Д_З_Д" здійснити перерахунок отриманих обсягів води за період з 01.03.2009 р. по 24.07.2009 р. на суму 317 640,00 грн.
Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що згідно акта від 09.11.2009 р., має місце неточність показників встановленого комерційного лічильника, у зв'язку з чим існують розбіжності між зафіксованим та фактично поставленим обсягом питної води (а.с.2).
Відповідач у справі - ДМПВКГ "Д_З_Д" у відзиві на позов просить у задоволенні заявлених вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідно до п. 5.26 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства житлово-комунального господарства України N 190 від 27.06.2008 р., виробник має право провести перерахунок споживачеві за водокористування за попередні два місяці до виявлення неточностей у роботі приладів обліку, що і було здійснено відповідачем (а.с.50).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 р. у задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.64-67).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- умовами договору передбачений обов'язок позивача встановлювати та ремонтувати водолічильники;
- відповідач здійснив перерахунок за водокористування за попередні два місяці до виявлення неточностей у роботі приладів обліку, як і передбачено п. 5.26 Правил.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р. рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 р. залишено без змін (а.с.87-88).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, СМКП "В" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судами норм матеріального права, порушенням норм процесуального права (а.с.95-97).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанції встановлені наступні обставини.
Між сторонами у справі - ДМПВКГ "Д_З_Д" та СМКП "В" укладено договір N 1с від 09.01.2009 р. про надання послуг.
Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язався надавати відповідачу послуги з централізованого питного водопостачання, а відповідач - прийняти на межі розподілу балансової належності мереж сторін обумовлений щомісячний об'єм питної води та оплатити надані послуги.
Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань.
Так, згідно статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 3.1 договору кількість отриманої позивачем води визначається за показниками, повірених у встановленому порядку, водолічильників, розташованих за адресами, визначеними в цьому пункті, опломбованих відповідачем, про що складається акт за підписом повноважних представників сторін.
За змістом п. 5.4 договору позивач, зокрема, зобов'язався забезпечити цілісність та належне збереження засобів обліку питної води та своєчасно виконувати їх ремонт.
Відповідно до п. 5.3. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. N 190, обладнання вузла обліку здійснюється за рахунок споживачів.
Судами встановлено, що Управлінням ЖКГ та комунальної власності Синельниківської міської ради було укладено договір на виконання підрядних робіт від 28.11.2008 р., на підставі якого Акціонерним товариством "Э_у" встановлено комерційний прилад обліку УВР-011А2-К у зоні балансового розмежування водопровідних мереж позивача з відповідачем.
В силу п. 5.25. Правил, для контролю витрат води у споживачів, які не мають засобів обліку, а також для перевірки показів встановлених засобів обліку, виробник має право встановлювати на вводах контрольні засоби обліку.
07.10.2009 р. встановлено контрольний лічильник COSMOS WPD-250 (WP Dynamik Dy 250).
09.11.2009 р. в присутності представників відповідача було здійснено зняття показників контрольного лічильнику COSMOS WPD-250 (WP Dynamik Dy 250) і встановлено, що комерційний лічильник УВР-011А2-К показує об'єми води більше, ніж фактично поставлено. Вказані обставини були зафіксовані в акті від 09.11.2009 р., відповідно до якого неточність показників комерційного лічильнику складає 17,25 %.
Предметом спору у даній справі є здійснення відповідачем перерахунку об'ємів поставленої питної води у період з 01.03.2009 р. по 24.07.2009 р. на суму 317 640,00 грн.
Вказані вимоги вірно визнані необгрунтованими судом першої інстанції, з висновком якого погодилась апеляційна інстанція, враховуючи, що згідно п. 5.26 Правил, якщо контрольний засіб обліку виявить неточність роботи засобів обліку, що перевіряються, останні підлягають ремонту, а розрахунок за водокористування здійснюється відповідно до показів контрольного засобу обліку, при цьому, виробник має право провести перерахунок споживачеві за водокористування за попередні два місяці.
Відтак, як встановлено судами, відповідачем правомірно здійснено перерахунок об'ємів поставленої питної води у період з 25.07.2009 р. по 25.09.2009 р., враховуючи, що контрольний лічильник встановлено 07.10.2009 р. При цьому, підстави для здійснення перерахунку з 01.03.2009 р. по 24.07.2009 р. - відсутні.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р., якою залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2010 р. у даній справі, немає.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів
постановила:
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р. у справі N 37/14-10 залишити без змін, а касаційну скаргу Синельниківського міського комунального підприємства "В" - без задоволення.