ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10 травня 2011 року
м. Київ
Справа N 50/50-42/358
Про стягнення боргу, неустойки, сум за
прострочення виконання боржником грошового зобов'язання
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційні скарги
1) дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
2) Державного комітету України з державного матеріального резерву
на постанову від 02.03.2010 року Київського апеляційного господарського суду у справі N 50/50-42/358 господарського суду міста Києва за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання
у справі взяли участь представники:
позивача: не з'явився;
відповідача: ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності від 25.11.2010 року N 8056/0/4-10;
встановив:
Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2010 року у справі N 50/50 рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року справі присвоєно новий N 50/50-42/358.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 року (суддя П. Паламар), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року (судді В. Корсак, П. Авдеєва, Н. Коршун) позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 3 854 831,72 грн. - боргу, 42 403,15 грн. - інфляційних, 19 010,13 грн. - 3% річних, 129 902,55 грн. - пені, 23 905,72 грн. - витрат по оплаті державного мита, 221,24 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.
До Вищого господарського суду України надійшло дві касаційні скарги.
Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року та рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2010 року, яке просить скасувати в частині відмови в задоволенні вимог позивача, щодо стягнення штрафу в розмірі 7% та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача штраф у розмірі 7%, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права, зокрема, ст. 231 ГК України та ст.ст. 4, 47, 32 ГПК України.
Державний комітет України з державного матеріального резерву у касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних витрат та прийняти нове рішення, яким в цій частині позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, зокрема ст. 22, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
17 серпня 2009 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (зберігач) було укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву N 119-284/юр-2зб/371/2009 (далі - Договір), відповідно до умов якого зберігач прийняв на відповідальне зберігання в сезоні 2009-2010 років газ, що залишився в підземних сховищах газу зберігача станом на 16 квітня 2009 року у кількості 356928863 м3 та зобов’язався зберігати в ПСГ вказаний природний газ, а комітет - відшкодовувати витрати позивача по його зберіганню протягом 70 днів з моменту підписання спірного договору, в період відбору газу - до 20-го числа місяця, наступного за звітним, до 20 червня 2010 року послуги по зберіганню газу, що залишився в ПСГ на момент завершення періоду відбору - 15 квітня 2010 року згідно з встановленими тарифами ставками (пункт пункти 1.1.-1.3.).
Тарифні ставки на зберігання природного газу визначені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України N 575 "Про затвердження тарифу на послуги із зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК "Укртраснгаз" НАК "Нафтогаз України" від 11 травня 2006 року та відповідно до умов пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору, тарифна ставка на зберігання газу в ПСГ на один сезон зберігання газу встановлена у розмірі 21,60 грн. з урахуванням ПДВ 3,60 грн. за 1000 м3 газу, на відбір та закачування газу в розмірі 9 грн. з урахуванням ПДВ 1,50 грн. за 1000 м3 газу.
Строк дії договору відповідно до умов пункту 8.3 Договору поширює свою дію на відносини сторін, які склалися з 16 квітня 2009 року і діє в частині зберігання газу до 15 квітня 2010 року, а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до повного їх здійснення.
На виконання умов Договору позивач протягом 2009-2010 років зберігав у підземних сховищах газу 356928863 м3 природного газу та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 3 854 831,72 грн.
Відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його вини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.
Судом встановлено неналежне виконання відповідачем зобов’язань за Договором.
З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Разом з тим, оскільки сторони у договорі не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за порушення зазначеного зобов'язання не встановлено, а невиконане відповідачем договірне зобов'язання має грошовий характер, тому підстави для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді штрафу відсутні.
Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули з боржника суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, а також пені, розмір якої визначено умовами договору.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України у Постанові від 06.12.2010 року у справі N 42/562.
Доводи Державного комітету України з державного матеріального резерву про те, що вказані позивачем суми не підлягають стягненню з відповідача, оскільки ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" не передбачає відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
У преамбулі до вказано закону зазначено, що цей закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері. У вказаному законі відсутня вказівка на те, що виключно цим законом регулюються договірні відносини.
Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема ст.ст. 4, 47, 32 ГПК України, зазначає, що в частині відмови в задоволенні вимог Позивача щодо стягнення 7% штрафу суди попередніх інстанцій взяли до уваги лише ті доводи та аргументи, на яких ґрунтувалися заперечення Відповідача, без врахування доводів та аргументів Позивача по справі в цій частині.
Таким чином скаржник намагається переконати касаційний суд у необхідності надати доказам у справі іншу оцінку. Такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції. Згідно зі ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими , збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи Державного комітету України з державного матеріального резерву про те, що суди неправомірно не застосували ст. 233 ГК України, якою передбачено зменшення розміру санкцій беручи до уваги те, що відповідач є бюджетною установою, яка фінансується виключно із державного бюджету, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.
Пунктом 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.
Беручи до уваги приписи ст. 625 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його вини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.
При цьому, колегія суддів вважає за доцільне наголосити на тому, що зменшення розміру санкцій, заявлених до стягнення є правом, а не обов'язком суду і можливе лише у разі наявності підстав, які б вказували на необхідність застосування вказаної норми. Судами попередніх інстанцій такі підстави не встановлені.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що справа розглянута судами відповідно встановленим обставинам справи з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням вимог процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -
постановив:
Касаційні скарги дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року у справі N 50/50-42/358 - без змін.
Головуючий, суддя
Судді