ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
11 січня 2011 року
м. Київ
Справа N К-13582/09
Про стягнення невиплачених коштів
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Горбатюка С.А.,
Мироненка О.В.,
Мороз Л.Л.,
Смоковича М.І.,
Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 20 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Овруцької міської ради Житомирської області, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, -
встановила:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Овруцької міської ради Житомирської області, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому зазначала, що відповідно до вимог статей 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вона має право на щомісячну допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 відсотків від мінімальної заробітної плати, а також на доплату у розмірі двох мінімальних заробітних плат, які у відповідних розмірах не отримувала. Тому просила суд стягнути з відповідачів на свою користь невиплачені їй в зазначений період кошти.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 14 лютого 2006 року позов задоволено частково.
Стягнуто з виконавчого комітету Овруцької міської ради на користь ОСОБА_1 за період з 01.01.2003 року по 30.09.2005 року допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") в сумі 5810,20 грн. та доплату до заробітної плати (ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") в сумі 14525,50 грн., з відрахуванням обов’язкових платежів та податків.
Зобов’язано управління праці і соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації прийняти для перерахування на рахунок виконавчого комітету Овруцької міської ради платіжні документи на виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2003 року по 30.09.2005 року допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") в сумі 5810,20 грн. та доплати до заробітної плати (ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") в сумі 14525,50 грн., з нарахованими на вказану суму обов’язковими платежами та податками.
Стягнуто з виконавчого комітету Овруцької міської ради, шляхом списання коштів з рахунку управління праці і соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, на користь ОСОБА_1 за період з 01.10.2005 року по 31.12.2005 року допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") в сумі 5810,20 грн. та доплати до заробітної плати (ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") в сумі 14525,50 грн., з відрахуванням обов’язкових платежів та податків.
В задоволенні позовних вимог, заявлених до управління Державного казначейства в Овруцькому районі, - відмовлено.
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 20 липня 2006 року постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 14 лютого 2006 року скасовано.
Прийнято нову постанову - про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що позивач є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції. При цьому працює та проживає на території радіоактивного забруднення, а також перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, і має право на компенсації, доплати та допомогу, передбачені статтями 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" управлінням праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області дані виплати позивачу проводились в розмірі 4,20 грн. та 10,50 грн. відповідно.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії відповідачів щодо нарахування та виплати допомоги та доплати позивачу були правомірними, оскільки конкретні розміри всіх доплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлені постановою Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з реальних можливостей державного бюджету.
Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок апеляційного суду - помилковим та таким, що не відповідає нормам матеріального права, і погоджується з правовою позицією, викладеною в рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 відсотків від мінімальної заробітної плати.
Згідно з вимогами статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Наявність у позивача права на призначення їй щомісячної грошової допомоги в розмірі 40 відсотків від мінімальної заробітної плати та доплати в розмірі не нижчому від 2 мінімальних заробітних плат є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що при визначенні розміру щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства і розміру виплати громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, застосуванню підлягає наведена вище постанова Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача, тоді як при вирішенні даного спору застосуванню підлягали статті 37 та 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з яких вбачається, що під час визначення розміру передбачених цими статтями виплат за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.
Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги.
Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 14 лютого 2006 року та відмовляючи в задоволенні позову, помилково застосував до даних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України N 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
А тому, постановлене у даній справі рішення суду першої інстанції винесене без порушень норм матеріального чи процесуального права, на підставі повного, всебічного та об’єктивного розгляду обставин справи. А рішення суду апеляційної інстанції є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України, встановивши наявність підстав, передбачених нормативно-правовим приписом статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову апеляційного суду Житомирської області від 20 липня 2006 року у справі - скасувати.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 14 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Овруцької міської ради Житомирської області, управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення невиплачених коштів - залишити в силі.
Судді