ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23 грудня 2010 року
м. Київ
Справа N 14/259-32/295
Про визнання недійсним рішення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Мирошниченка С.В.,
суддів: Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.
перевіривши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 та на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2010 у справі N 14/259-32/295 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лук Авіа Ойл" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
позивача - Зонтов Ю.В. (дов. від 14.06.2010 N 18/10),
відповідача - Панченко Ю.В. (дов. від 13.09.2010 N 21/10);
Шевчук О.С. (дов. від 14.12.2010 N 42-122/10-11836),
Ахтимірова М.Г. (дов. від 18.03.2010 N 21-12202-2203);
за участю прокурора - Громадський С.О. (посвідч. N 76)
встановив:
ТОВ "Лук Авіа Ойл" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК) про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (далі - Рішення АМК) N 147-р від 28.04.2009.
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.08.2009 у справі N 14/259, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2009, у позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду України від 13.04.2010 вищезазначені рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним спірного рішення згідно ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також не з’ясовано невідповідність цього рішення ст. 12 названого закону та Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, оскільки у рішенні не наведено ознак ринкової влади в діях позивача і правових підстав, з яких його становище на ринку визнано монопольним, не визначено потенційних конкурентів товариства, не встановлено кількості учасників ринку та не спростовано доводів товариства про відсутність його монопольного становища; в спірному рішенні не вказано, з яких правових ознак, встановлених ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", виходив АМК, навівши висновок про наявність в діях позивача зловживання монопольним становищем на ринку реалізації авіапального із заправки повітряних суден у межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль". Верховний Суд України звернув увагу на необхідність при новому розгляді справи надати правову оцінку таким встановленим у спірному рішенні АМК обставинам, як збільшення кількості суб’єктів господарювання на ринку реалізації авіапального із заправкою повітряних суден у межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" в період з вересня по грудень 2008 року, протягом якого за рішенням АМК мало місце порушення законодавства про захист економічної конкуренції, внаслідок чого зменшилася частка ТОВ "Лук Авіа Ойл" на ринку.
Верховний Суд України у постанові від 13.04.2010 року зазначив, що спірне рішення Антимонопольного комітету України прийнято з порушенням вимог ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року та Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, оскільки в рішенні не наведено ознак ринкової влади у діях ТОВ "ЛУК АВІА ОЙЛ" і правових підстав, з яких його становище на ринку визнано монопольним, не визначено потенційних конкурентів товариства, не встановлено кількості учасників ринку та не спростовано доводів товариства про відсутність його монопольного становища на ринку.
Верховний Суд України також звернув увагу, що в рішенні про застосування штрафних санкцій до позивача не зазначено, з яких правових ознак встановлених ч. 1 ст. 13 Закону, виходив Антимонопольний комітет України, навівши висновки про наявність в діях ТОВ "ЛУК АВІА ОЙЛ" зловживання монопольним становищем на ринку реалізації авіапального із заправки повітряних суден у межах території державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
Під час нового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (заява від 16.06.2010) та просив суд визнати недійсним п. 6 рішення АМК N 147-р від 28.04.2009 в частині визнання дій ТОВ "Лук Авіа Ойл" щодо встановлення в період з вересня по грудень 2008 р. завищених цін на авіапальне з заправкою повітряних суден у межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" порушенням п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку реалізації авіапального із заправкою повітряних суден в межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" шляхом встановлення таких цін реалізації авіапального, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку; визнати недійсним п. 11 рішення АМК N 147-р від 28.04.2009.
За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду м. Києва від 05.07.2010 у справі N 14/259-32/295 (суддя: Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 р. (судді: Гарник Л.Л., Верховець А.А., Іваненко Я.Л.) позов задоволено повністю.
Відповідач, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 та рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2010 у справі N 14/259-32/295 скасувати та передати справу на новий розгляд з підстав порушення судами норм матеріального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарськими судами норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
28.04.2009 р. Антимонопольний комітет України прийняв рішення N 147-р у справі N 28-26.13/44-09 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу". Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення АМК АТ "Укртатнафта", ЗАТ «СУГП "КРЕБО", ТОВ "Лук Авіа Ойл" визнано такими, що займали у період з вересня по грудень 2008 року монопольне (домінуюче) становище на ринку реалізації авіапального із заправкою повітряних суден у межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль".
Пунктом 6 Рішення АМК визнано, зокрема, дії ТОВ "Лук Авіа Ойл" щодо встановлення у період з вересня по грудень 2008 року завищених цін на авіапальне із заправкою повітряних суден у межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" такими, що порушують п. 2 ст. 50 та п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку реалізації авіапального з заправкою повітряних суден в межах території ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" шляхом встановлення таких цін реалізації авіапального, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до п. 11 Рішення АМК за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в п. 6 цього Рішення, на ТОВ "Лук Авіа Ойл" накладено штраф у розмірі 20000000 грн.
Підставою спору в даній справі є заперечення ТОВ "Лук Авіа Ойл" законності та обгрунтованості висновку АМК щодо зловживання позивачем монопольним становищем на ринку реалізації авіапального з заправкою повітряних суден.
Порядок визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку регулюється Законом України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. N 49-р (далі - Методика) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 50 Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
З наведених норм вбачається, що склад правопорушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону, в діях суб’єкта господарювання має місце за умови, якщо будуть встановлені в сукупності такі обставини: суб’єкт господарювання займає монопольне становище на ринку; суб’єкт господарювання встановлює такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку; такі дії суб’єкта господарювання призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції або ущемленням прав інших суб’єктів господарювання чи споживачів.
Так, згідно ст. 12 Закону суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (частини 1-3).
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.
Монопольним (домінуючим) вважається, згідно з ч. 5 ст. 12 Закону, також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %; сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 % - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 цієї статті.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у спірному Рішенні АМК не визначено, за якою з наведених вище ознак позивач визнаний таким, що займає монопольне становище на ринку реалізації авіапального із заправкою повітряних суден в межах ДП "МА "Бориспіль".
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що позивач не зазнавав значної конкуренції з боку інших суб’єктів господарювання, оскільки згідно його доводів як ЗАТ СП "Кребо", так і ТОВ "Лук Авіа Ойл", мали свої стабільні кола споживачі, визначені відповідними договорами у межах яких товариства могли встановлювати власні ціни реалізації авіапального, що могли суттєво відрізнятися, так як встановлено судами попередніх інстанцій будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обстави наведено не було.
Так, згідно з п. 10.3 Методики суб’єкт (суб’єкти) господарювання не зазнає(ють) значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі має (мають) здатність не допускати, усувати чи обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб’єктів господарювання, чи ущемлювати інтереси інших суб’єктів господарювання чи споживачів.
Ознаками ринкової влади є: здатність суб’єкта (суб’єктів) господарювання, який (які) не є єдиним (єдиними) виробником (постачальником) відповідного товару (товарної групи), диктувати свої умови при продажу товару (товарної групи), укладенні договору про поставки, нав’язувати споживачу невигідні умови; здатність суб’єкта (суб’єктів) господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари (товарні групи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар’єри вступу на ринок; здатність суб’єкта (суб’єктів) господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів (товарних груп) і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі при купівлі або продажу товарів (товарних груп), при укладанні договорів і угод про постачання товарів (товарних груп), а інші суб’єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів (товарних груп); здатність суб’єкта (суб’єктів) господарювання підвищувати ціни на товари (товарні групи) і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зі змісту спірного Рішення АМК вбачається, що питання щодо наявності в діях чи становищі позивача ознак ринкової влади в розумінні п. 10.3 Методики, АМК не досліджувалося і будь-яких передбачених вище доказів ринкової влади ТОВ "Лук Авіа Ойл" на ринку реалізації авіапального у вказаному Рішенні не наведено.
З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, про те, що АМК при прийнятті спірного рішення не з’ясував усі обставини, які мають значення для встановлення факту зловживання позивачем монопольним становищем на ринку, не довів наявності ряду умов, необхідних для констатації порушення позивачем п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З урахуванням положень законодавства й фактичних обставин справи місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позов.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржуваних рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди першої та апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 47 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судами попередніх інстанцій з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, мотивовано задоволено позов.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій, що покладені в основу прийнятих у даній справі судових рішень, а тому не є підставою для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010 р. та рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2010 р. у справі N 14/259-32/295 залишити без змін.
Головуючий
Судді