ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25 травня 2011 року
м. Київ
Справа N 19/87
Про стягнення витрат та відсотків
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євсікова О.О.,
суддів Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. (головуючий суддя: Геза Т.Д., судді: Будко Н.В., Приходько І.В.), на рішення Господарського суду Донецької області від 20.01.2011 р. (суддя: Курило Г.Є.) у справі N 19/87 Господарського суду Донецької області за позовом Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" до Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення витрат та відсотків,
за участю представників
позивача ОСОБА_2,
відповідача Бузівська Н.М.,
встановив:
Державне спеціалізоване підприємство “Чорнобильська АЕС” (далі - ДСП “Чорнобильська АЕС”) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (далі - ВАТ “МК “Азовсталь”) про стягнення 32.513,71 грн. витрат, пов’язаних з опротестуванням векселя, та 24.003,42 грн. відсотків від дати настання строку платежу.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.01.2011 р. у справі N 19/87, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р., позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з ВАТ “МК “Азовсталь” на користь ДСП “Чорнобильська АЕС” витрати, пов’язанні з опротестуванням векселя, в сумі 25.724,99 грн. та відсотки в сумі 23.863,01 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень невірно застосували норми матеріального права, а саме: ст.ст. 43, 48, 78 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (Уніфікований закон), запровадженого Женевською конвенцією 1930 року, у зв’язку з чим, на думку скаржника, суди попередній інстанцій дійшли невірних висновків про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача витрат пов’язаних з опротестуванням векселя в сумі 25.724,99 грн. і відсотків в сумі 23.863,01 грн.
Скаржник окремо стверджує, що витрати на відрядження стосуються звичайної господарської діяльності векселедержателя, а тому не можуть бути стягнуті на підставі ст. 48 Уніфікованого закону.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
ВАТ “МК “Азовсталь” був емітований простий вексель N 66334389279515, номінальною вартістю 500.000,00 грн., дата складання 18.06.1999 р., строк платежу 18.06.2009 р., на користь національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом”.
Позивачем на адресу відповідача був надісланий лист N 2029/03/14-70 від 26.05.2009 р. щодо оплати векселя, відповідно до якого відповідачу було повідомлено, що ДСП “Чорнобильська АЕС” є законним держателем вищевказаного простого векселя та запропоновано здійснити оплату до 18.06.2009 р.
Розпорядженням позивача N 111св від 04.06.2009 р. для пред’явлення до платежу та вчинення опротестування (у разі потреби) простого векселя N 66334389279515 за місцезнаходженням емітента (відповідача) були направлені у відрядження до м. Маріуполя терміном на 10 днів - з 15.06.2009 р. по 24.06.2009 р. заступник начальника ВДТ ОСОБА_1 та провідний юрисконсульт ОСОБА_2.
Позивач у позові вказує на те, що витрати по відрядженню (проїзд, проживання, добові) склали 3.192,98 грн., в тому числі: добові з 15.06.2009 р. по 24.06.2009 р. - 600,00 грн., проїзд - 942,98 грн., проживання - 1.650,00 грн.
Позивачем 18.06.2009 р. за вих. N 03/14-93 був складений акт пред’явлення зазначеного векселя до платежу.
Того ж дня, 18.06.2009 р. відповідач у листі за вих. N 03-530 повідомив, що вексель не може бути прийнятий до сплати через те, що на думку відповідача, ДСП “Чорнобильська АЕС”, не є законним держателем вищезазначеного векселя.
Приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 20.06.2009 р. був складений протест про неоплату векселя N 66334389279515, складеного ВАТ “МК “Азовсталь” 18.06.1999 р. у м. Маріуполь зі строком платежу до 18.06.2009 р. на суму 500.000,00 грн.
Вартість нотаріальних послуг здійснення протесту в неплатежу простого векселя склала 25.000,00 грн.
Позивач у позові вказує на те, що ним проведена оплата нотаріальних послуг, що підтверджується платіжним дорученням N 1567 від 18.06.2009 р.
Крім оплати нотаріальних послуг відповідно до платіжного доручення N 1566 від 18.06.2009 р. позивач сплатив до місцевого бюджету 15 % податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3.750,00 грн.
Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко В.В. 09.10.2009 р. на підставі протесту про неоплату векселя був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі N 6646. Вартість нотаріальних послуг здійснення виконавчого напису опротестованого в неплатежу простого векселя N 66334389279515 склала 8.613,00 грн.
Для пред’явлення виконавчого напису до виконання по примусовому стягненню заборгованості до Відділу державної виконавчої служби Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Маріуполь за місцезнаходженням відповідача відповідно до розпорядження позивача N 245-СВ від 03.11.2009 р. був відряджений провідний юрисконсульт ОСОБА_2 терміном на 3 дні - з 11.11.2009 р. по 13.11.2009 р.
Відділом державної виконавчої служби Орджонікідзевського районного управління юстиції м. Маріуполь на поточний рахунок Державного спеціалізованого підприємства “Чорнобильська АЕС” була перерахована вартість векселя 500.000,00 грн., а також вартість нотаріальних послуг відповідно до виконавчого напису у сумі 8.613,00 грн.
В позовній заяві позивач зазначив, що сума понесених витрат, пов’язаних з опротестуванням векселя, та витрат, пов’язаних з отриманням виконання за опротестованим векселем становить 32.513,71 грн. Крім того, позивачем нараховані відсотки відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону про переказні та прості векселя в сумі 24.003,42 грн.
Вищеозначені суми позивач просив стягнути з відповідача відповідно до п. 2 ст. 48 Уніфікованого закону про переказні та прості векселя, та п. 5 ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні”.
Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відносини між суб'єктами господарювання із застосуванням векселів врегульовано Законом України “Про обіг векселів в Україні”, Закону України “Про цінні папери і фондовий ринок”, Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (Уніфікований закон), Женевською конвенцією 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевською конвенцією 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.
Статтями 38, 44, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі передбачено, що держатель простого векселя зі строком платежу на визначений день повинен пред’явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів. У випадку відмови векселедавця у платежі, власник векселя має підтвердити таку відмову автентичним документом (протест у неплатежі). Протест у неплатежі за простим векселем, якій підлягає оплаті на визначену дату, повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, які настають за днем, у який вексель підлягає оплаті.
Протест - це офіційно засвідчена вимога щодо здійснення встановлених законодавством про вексельний обіг дій за векселем і свідчення про їх невиконання. Протест є фактом, що свідчіть про ухилення від законодавчо встановленого порядку обігу векселя і про настання певних правових наслідків. Опротестований вексель - це вексель, щодо якого векселедержатель нотаріально засвідчив відмову боржника від оплати.
Як встановили місцевий та апеляційний господарські суди, позивачем був складений акт пред’явлення зазначеного векселя до платежу 18.06.2009 р. за вих. N 03/14-93, однак векселедавець (відповідач) відмовив позивачу у платежі (лист від 18.06.2009 р. вих. N 03-530). Приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 20.06.2009 р., був складений протест про неоплату векселя N 66334389279515, емітованого ВАТ “МК “Азовсталь” 18.06.1999 р.
Згідно зі ст. 47 Уніфікованого закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, що забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися.
Неопротестування векселя позбавляє позивача права регресу до усіх зобов'язаних за векселями осіб, крім акцептанта переказного векселя (ст. 53 Уніфікованого закону).
Векселедавець простого векселя зобов’язаний так само, як і акцептант за переказним векселем (ст. 78 Уніфікованого закону).
Згідно з приписами ст. 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений.
Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу: (1) суму неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витрати, пов’язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.
У статті 77 Уніфікованого закону зазначено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
Враховуючи вищезазначені норми, суди попередній інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що відповідач помилково вважає норми ст.ст. 43, 48 Уніфікованого закону такими, що не розповсюджуються на векселедавців простих векселів, оскільки зобов’язаними особами за векселем є трасанти, акцептанти, індосанти, особи, що забезпечують авалем платіж за переказним векселем, векселедавці та акцептанти, тобто як прямі боржники, так і учасники регресних вексельних зобов’язань.
Відповідно до ст. 2 Закону “Про обіг векселів в Україні” передбачені статтями 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову та від дня настання строку платежу до дня здійснення оплати.
Судами попередніх інстанцій вірно застосовано ст. 2 Закону “Про обіг векселів в Україні” встановлено, що період нарахування відсотків повинен розраховуватися від дня настання строку платежу по 01.12.2009 р. (день, що передував дню оплати), а тому ці позовні вимоги обґрунтовано задоволені частково, а саме: в сумі 23.863,01 грн. за період з дня настання строку платежу по 01.12.2009 р.
Позивач також просив стягнути з відповідача витрати, понесені з отриманням виконання за опротестованим векселем, у сумі 32.513,71 грн., які складаються з: нотаріальних послуг в сумі 25.000,00 грн.; сплати до бюджету 15 % податку з доходів фізичних осіб в сумі 3.750,00 грн.; витрат на відрядження в червні 2009 року та в листопаді 2009 року на загальну суму 3.763,71 грн.
Як зазначалось вище, відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, в тому числі витрати, пов'язані з протестом і пересиланням повідомлень, а також інші витрати.
До таких витрат належать: витрати з опротестування векселя (державне мито, оплата послуг нотаріуса), а також інші витрати, які він поніс внаслідок невиконання вексельного зобов’язання і зв’язок яких зі стягненням заборгованості за векселем можна встановити та довести (п. 24 Постанови Верховного Суду від 08.06.2007 р. N 5 “Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів”.
Відповідно до ст. 31 Закону України “Про нотаріат” доходами приватних нотаріусів є сума коштів, що сплачується їм клієнтами (як юридичними, так і фізичними особами) за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг правового характеру. Згідно зі ст. 32 Закону України “Про нотаріат” з доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок за ставками, встановленими чинним законодавством України.
Згідно з п. 1.3 “з” ст. 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” (який діяв на дату виникнення правовідносин між сторонами) доходом з джерелом його походження з України визначено будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, у вигляді доходів від здійснення незалежної професійної діяльності на території України. Спеціального розділу (групи статей), де б у цілому йшлося про особливості оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність і, зокрема, приватну нотаріальну діяльність, у Законі N 889 немає. Згідно із Законом об'єктом оподаткування платника податку є загальний місячний та/або річний оподатковуваний дохід, в т.ч. дохід, одержаний від здійснення незалежної професійної діяльності на території України. Законом (ст. 19) на платника податку покладено обов'язки ведення обліку доходів і витрат в обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію.
Відповідно до ст.ст. 8.1.1., 8.2.1. Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
Враховуючи викладене, судова позивачем помилково був додатково сплачений податок з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 3.750,00 грн., а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог в цій частині.
Крім цього позивач просив відшкодувати витрати представників позивача, пов’язані з відрядженням у розмірі 3.192,98 грн. двох осіб, що включає добові з 15.06.2009 р. по 24.06.2009 р. - 600,00 грн., проїзд - 942,98 грн., проживання - 1.650,00 грн.
Згідно з приписами п.п. 296, 298, 299 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня. У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред'являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя, у якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя. У разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з'явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі.
Колегія суддів відзначає, що крім вексельної суми з відсотками і відсотків, зазначених у ст. 48 Уніфікованого закону, векселедержатель має право вимагати відшкодування йому витрат, пов'язаних з опротестуванням векселя, пересиланням повідомлення, а також інших витрат (п. 3 абзацу 1 зазначеної статті).
До таких витрат належать: витрати з опротестування векселя (державне мито, оплата послуг нотаріуса); витрати на відправлення повідомлення (рекомендованого або цінного листа для опротестування векселя); судові та інші прямі витрати кредитора, які він поніс внаслідок невиконання вексельного зобов'язання і зв'язок яких зі стягненням заборгованості за векселем можна встановити та довести.
Оскільки пред'явлення векселя до платежу є необхідною умовою одержання належного за ним платежу, то будь-які пов'язані з цим витрати (представницькі, на відрядження, банківська винагорода за інкасацію тощо) слід визнавати такими, що стосуються звичайної господарської діяльності векселедержателя. Вони не можуть бути стягнені на підставі статті 48 Уніфікованого закону, згідно з якою можна стягнути тільки витрати, що спричинені порушеннями, допущеними при вексельному обігу. Понесені кредитором витрати мають бути документально підтверджені.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно тексту протесту про неоплату векселя від 20.06.2009 р. простий вексель N 66334389279515 був поданий позивачем для здійснення протесту приватному нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 19.06.2009 р.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів про те, що позивачем не доведено необхідність направлення у відрядження для здійснення протесту одразу двох осіб.
Таким чином, апеляційна інстанція та місцевий суд дійшли вірного висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 724,99 грн., в тому числі: добові на одного працівника - 120 грн. (за 4 дні); проїзд одного працівника (467,49 грн.), проживання в готелі 1 доба (137,50 грн.).
Окремо колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що ст. 48 Уніфікованого закону передбачено, що держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, витрати, пов'язані з протестом векселя, а не пред’явлення виконавчого напису до виконання, у зв’язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили позивачу в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат по відрядженню (проїзд, добові) провідного юрисконсульта ОСОБА_2 в сумі 570,73 грн., пов'язані з пред’явленням виконавчого напису до виконання.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За висновком колегії суддів, місцевий та апеляційний господарські суди повно встановили обставини справи, надали їм вірну юридичну оцінку, дослідили належним чином розрахунок позовних вимог, встановили безпідставність доводів відповідача та прийняли законні і обґрунтовані рішення.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;
4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;
5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;
6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,
постановив:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 20.01.2011 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. у справі 19/87 - без змін.
Головуючий
Судді