ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
29 червня 2011 року
м. Київ

Справа N 42/97-7/485

Про стягнення коштів

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" на рішення господарського суду м. Києва від 20.12.2010 р. та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. у справі N 42/49-7/485 господарського суду м. Києва за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 8 560 007,63 грн.

за участю представників:

АЕК "Київенерго" - ОСОБА_1;

ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"- ОСОБА_2, ОСОБА_3;

встановила:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до господарського суду м. Києва з позовом та просила суд стягнути з відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 8 560 007,63 грн., у т.ч. 7 797 845,49 грн. основної заборгованості за спожиту електричну енергію у період з 01.09.2009 р. по 01.12.2009 р., 545 849,18 грн. штрафу, 130 509,79 грн. пені, 66 482,61 грн. збитків від інфляції, 19 320,55 грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем, який є правонаступником Дніпровської водопровідної станції, зобов’язань з оплати спожитої електричної енергії у строк, встановлений договором N 116 від 10.01.1991 р. (т.1 а.с.9-12).

Відповідач у справі - ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" заявлені вимоги відхиляє з тих підстав, що:

- договір N 116 від 10.01.1991 р. підписано між особами, які ліквідовано;

- відповідний договір є нікчемним, оскільки не відповідає чинному законодавству;

- відповідач не звертався з вимогами про сплату заборгованості за спожиту у відповідний період електричну енергію (т.1 а.с.84-86).

Рішенням господарського суду м. Києва від 08.06.2010 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 7 797 845,49 грн. основної заборгованості, 66 482,61 грн. збитків від інфляції, 19 320,55 грн. процентів; в іншій частині позову відмовлено (т.1 а.с.98-100).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2010 р. залишено без змін (т.1 а.с.150-155).

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2010 р. прийняті у справі судові акти скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.177-181).

Під час нового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 9 642 511,37 грн., у т.ч. 7 797 845,49 грн. основної заборгованості за спожиту електричну енергію у період з 01.09.2009 р. по 01.12.2009 р., 545 849,18 грн. штрафу, 130 509,79 грн. пені, 920 117,13 грн. збитків від інфляції, 248 189,77 грн. процентів (т.1 а.с.185).

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.12.2010 р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 7 797 845,49 грн. основної заборгованості, 920 117,13 грн. збитків від інфляції та 248 189,77 грн. процентів; в іншій частині позову відмовлено (т.1 а.с.192-196).

Задовольняючи заявлені вимоги в частині стягнення основної заборгованості, процентів та збитків від інфляції, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач гарантував погашення боргів ліквідованої Дніпровської водопровідної станції, яка допустила порушення зобов’язань в частині оплати спожитої електричної енергії у встановлений договором строк;

- як особа, що допустила порушення грошового зобов’язання, відповідач, в силу ст. 625 ЦК України, має сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів.

В частині стягнення штрафу, нарахованого на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, судом першої інстанції відмовлено, оскільки дана норма застосовується в разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання.

В частині стягнення пені, нарахованої на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України, судом першої інстанції відмовлено, оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі в силу ст. ст. 546, 547 ЦК України. Отже, відсутність у договорі умов щодо стягнення з відповідача пені у випадку порушення строків виконання зобов'язання, позбавляє позивача права звертатись з указаною вимогою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 р. здійснено заміну відповідача, Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (т.2 а.с.26-27).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. рішення господарського суду м. Києва від 20.12.2010 р. залишено без змін (т.2 а.с.42-49).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафу та пені, а відповідні вимоги задовольнити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права та незастосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин (т.2 а.с.64-68).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті заявлених вимог судом першої інстанції та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставини.

10.01.1991 р. між Підприємством Київські кабельні мережі ПЕО "Київенерго", правонаступником якого є позивач у справі, та Дніпровською водопровідною станцією ДК ЖКГ укладено договір N 116 про користування електричною енергією.

Наказом ВАТ "АК "Київводоканал" N 207 від 18.12.2001 р. Дніпровську водопровідну станцію ліквідовано шляхом приєднання до департаменту експлуатації водопровідного господарства ВАТ "АК "Київводоканал", який є правонаступником її майнових прав, а також підтвердив та гарантував погашення її заборгованості.

За умовами укладеного договору, позивач взяв на себе зобов’язання відпускати електроенергію у межах, визначених п. 2.1. договору, а відповідач - оплачувати її у строки, встановлені таким договором.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов’язань за вказаним договором в частині оплати спожитої електричної енергії з 01.09.2009 р. по 01.12.2009 р., а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України, ч. 2 ст. 231 ГК України за порушення відповідного зобов’язання.

Порядок розрахунків між сторонами визначений додатком N 4 до договору, відповідно до якого оплата спожитої електричної енергії в розрахунковому періоді здійснюється споживачем до 25 числа.

Судом першої інстанції, з висновком якого погодилась апеляційна інстанція, встановлено, що за спірний період відповідачем спожито електричної енергії на загальну суму 7 819 381,69 грн. При цьому, сплачено лише 21 536,20 грн. Отже, заборгованість складає 7 797 845,49 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

В силу ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Враховуючи встановлений судами факт невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати поставленої електричної енергії на суму 7 797 845,49 грн., колегія суддів вважає правильним висновок судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань, з урахуванням процентів річних та збитків від інфляції, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, судами встановлений факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором на використання електричної енергії щодо оплати спожитої електричної енергії, тобто грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у-розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, висновок судів про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, є обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується також з висновком судів про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення пені, оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі в силу ст. ст. 546, 547 ЦК України. Натомість, у договорі, який укладено між сторонами, відсутні умови щодо стягнення з відповідача пені у випадку порушення строків виконання зобов'язання.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України, колегія суддів

постановила:

постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. у справі N 42/97-7/485 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" - без задоволення.

Головуючий

Судді