ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
23 травня 2011 року
м. Київ

Справа N 33/418

Про стягнення страхового відшкодування

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кролевець О.А.

суддів Іванової Л.Б.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. у справі N 33/418 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 50 932,62 грн.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_2

відповідача: не з’явився

встановив:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія (надалі – "ТДВ СК") "Провіта" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТДВ СК "Альфа-Гарант" про стягнення 50932,62 грн., що складаються з суми страхового відшкодування згідно Договору про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) N 41/2004-ФП від 27.05.2004 р., сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 199, 231 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2010 р. (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено частково, стягнуто з ТДВ СК "Альфа-Гарант" основний борг в розмірі 38 000,10 грн., пеню в розмірі 4 416,33 грн., 3 % річних у сумі 1 980,17 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 763,25 грн. та судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог. Відмовляючи частково в задоволенні вимог про стягнення пені, суд виходив з неправильного обрахування позивачем заявлених до стягнення сум.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. (судді Баранець О.М, Чорна Л.В., Рєпіна Л.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Позиція суду апеляційної інстанції обґрунтована нормами ст.ст. 525, 526, 987 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про страхування" та порушенням позивачем вимог щодо дотримання строків повідомлення про настання страхового випадку.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ТДВ СК "Провіта" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 29.11.2010 р., оскільки постанова прийнята судом апеляційної інстанції без належного застосування норм ст.ст. 32-34, 43 ГПК України.

Сторони, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 111-7 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.05.2004 р. між ТДВ СК "Провіта" та ТДВ СК "Альфа-Гарант" укладений Договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) N 41/2004-ФП (надалі – "Договір").

Абзац 1 п. 1.1. Договору встановлює, що під передачею ризику в перестрахування розуміється страхування одним страховиком на визначених договором факультативного перестрахування (ретроцесії), ковер-нотом ризику виконання усіх чи частин своїх обов’язків перед страхувальником в іншого страховика.

Так, 21.01.2005 р. на підставі заяви на страхування автотранспортного засобу марки Mercedes Benz S 320 (державний номер НОМЕР_1) між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія (надалі – "ВАТ СК") "Скайд" укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту N 20-0101-0004 (надалі – "Договір добровільного страхування").

З матеріалів справи вбачається, що 24.01.2005 р., на виконання Генерального договору N 112/2004-ФП про співробітництво в області перестрахування та ретроцесії від 01.01.2005 р., між ТДВ "СК "Провіта" та ВАТ СК "Скайд" підписано Ковер-Нот N 3390 до Договору добровільного страхування.

В свою чергу, між ТДВ СК "Альфа-Гарант" та ТДВ СК "Провіта" на виконання умов Договору підписано Ковер-Нот N 1-20/0101/0004Р2 від 21.01.2005 р., яким передбачено умови перестрахування автотранспортного засобу - Mercedes Benz S 320 (державний номер НОМЕР_1).

За визначенням ч. 1 ст. 987 ЦК України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником.

Даним нормам кореспондуються положення ч. 1 ст. 12 Закону України "Про страхування" (надалі – "Закон"), згідно яких перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Судом на підставі постанови про зупинення досудового слідства слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 15.02.2006 р. встановлено, що 18.01.2006 р. сталось незаконне заволодіння транспортним засобом Mercedes Benz S 320 (державний номер НОМЕР_1), який належить гр. ОСОБА_1.

Угон (незаконне заволодіння) транспортним засобом визнано страховим випадком згідно п. 3.1.1.1. Договору добровільного страхування. У зв’язку з цим та на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.03.2008 р. і страхового акту N 20-0101-0004 від 05.03.2008 р., ВАТ СК "Скайд" виплатило гр. ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 332 500, 00 грн.

На виконання умов Генерального договору N 112/2004-ФП про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії ВАТ СК "Скайд" передало ТДВ СК "Провіта" у перестрахування, а останнє прийняло за Ковер-нотом N 3390 ризик по страхуванню зазначеного транспортного засобу, відповідальність по якому складає 310 000,00 грн.

Позивач, в свою чергу, передав частину відповідальності в перестрахування ТДВ СК "Альфа-Гарант" за ретроцесійним Ковер-нотом N 1-20/0101/0004Р2 від 21.01.2005 р. Згідно п. 15 вказаного документу, розмір відповідальності ретроцесіонера становить 40 000,00 грн., що дорівнює 11,4286 % від страхової суми.

ТДВ СК "Провіта" на підставі страхового акту N ВПФ-041-06 з вхідного факультативного перестрахування від 11.03.2008 р. сплатило ВАТ СК "Скайд" страхове відшкодування в розмірі 294 495,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до п. 3.3.1. Договору, перестраховик зобов’язався перерахувати перестрахувальнику (або за його заявою – страхувальнику (вигодонабувачу) страхове відшкодування, розмір якого розрахований відповідно до умов цього договору і конкретного перестрахування, у термін, передбачений цим договором, якщо інше не передбачено в конкретному договорі перестрахування.

Згідно п. 4.1. Договору під відповідальністю перестраховика (перестрахувальною відповідальністю, перестрахувальним захистом) розуміється обов’язок перестраховика виплатити страхове відшкодування в долі (частці), що обумовлена конкретним договором перестрахування, при настанні страхового випадку за оригінальним договором страхування. Такий обов’язок поширюється на всі страхові випадки за оригінальним договором страхування, що відбулися в період дії зв’язаного з ним.

Відповідно п. 4.5. Договору перестраховик несе повну відповідальність перед перестрахувальником по прийнятій у перестрахування частці (частини) ризику. При цьому розмір страхового відшкодування, що підлягає оплаті перестраховиком, визначається в такий спосіб: за конкретними договорами пропорційного перестрахування – пропорційно його частці в загальній сумі страхового відшкодування.

Нормами ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторонами у п. 8.1. Договору погоджено, що при настанні страхового випадку, передбаченого оригінальним договором страхування і конкретним договором перестрахування, перестраховик виплачує перестрахувальнику (або за дорученням перестрахувальника страхувальнику (вигодонабувачу) частину страхового відшкодування, що відповідає його частці (обсягу) відповідальності за конкретним договором перестрахування, протягом п’яти банківських днів після одержання від перестрахувальника визначеного п. 8.1. Договору комплекту документів.

В той же час, на підставі ж п. 3.1.6. Договору позивач зобов’язався повідомити відповідача про настання страхового випадку по перестраховому ризику протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту одержання інформації про його настання.

Пунктом 3.4.2. Договору сторони визначили, що відповідач мас право відмовити у виплаті своєї частини страхового відшкодування або зменшити її. якщо позивач не виконав зобов’язання, передбачені положеннями цього договору.

Судами встановлено, що позивач отримав інформацію про страховий випадок від ВАТ СК "Скайд" в березні 2008 року (страховий акт N ВПФ-041-06 від 11.03.2008 р.). Втім, ТДВ СК "Провіта" лише 26.01.2009 р. звернулось до ТДВ СК "Альфа-Гарант" з листом (вих. N 1-1/2135), яким просило відповідача перерахувати розмір страхового відшкодування у сумі 38 000,10 грн.

Відповідно, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач, в порушення п. 3.1.6. Договору, звернувся до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку із простроченням.

Належних та допустимих доказів із дотриманням ст.ст. 32-34 ГПК України на спростування вказаного висновку апеляційного господарського суду позивачем не надано.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції ст.ст. 43, 106 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Провіта" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 р. у справі N 33/418 залишити без змін.

Головуючий

Судді