ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
15 червня 2011 року
м. Київ
Справа N 6-14540св10
Про стягнення заборгованості по авторській
винагороді за раціоналізаторську пропозицію
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І.,
Охрімчук Л.І.,
Григор’євої Л.І.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, про стягнення заборгованості по авторській винагороді за раціоналізаторську пропозицію за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2010 року,
встановила:
У липні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є співавтором раціоналізаторської пропозиції "ІНФОРМАЦІЯ_1", у зв'язку з чим у 2002 році між ним, іншими співавторами та відповідачем укладено договір про використання вказаної пропозиції.
Згідно з положенням про правову охорону раціоналізаторських пропозицій відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", затвердженим наказом зазначеного товариства від 28 вересня 2998 року N 619, винагорода за рацпропозицію виплачується після закінчення другого року використання пропозиції. Цим положенням, а також порядком проходження раціоналізаторської пропозиції після винесення рішення про її визнання, затвердженим наказом товариства від 11 грудня 2001 року N 944, визначено порядок виплати такої винагороди.
За перший рік використання пропозиції йому сплачено винагороду в грудні 2002 року в розмірі 55 576 грн. 99 коп.
Оскільки відповідач не сплатив йому винагороду за другий рік використання раціоналізаторської пропозиції, позивач з урахуванням уточнень своїх вимог просив стягнути з відповідача на його користь вказану винагороду з урахуванням індексу інфляції в сумі 108 339 грн. 20 коп., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 7 502 грн. 76 коп., пеню в розмірі 8 113 грн. 95 коп. і судові витрати.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2010 року, в задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що право на винагороду має автор (співавтор) раціоналізаторської пропозиції, якому видано свідоцтво на цю пропозицію, а позивач такого свідоцтва не має, тому він не подав доказів на підтвердження того, що має права на виплату винагороди.
Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію на час виникнення спірних правовідносин регулювалося Тимчасовим положенням про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992 року N 479/92 (Указом Президента України від 22 червня 1994 року N 324/94 це положення визнано таким, що втратило чинність лише в частині правової охорони об’єктів промислової власності) далі – Тимчасове положення, відповідно до якого раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.
Згідно з п. 35 Тимчасового положення підприємство, яке прийняло до розгляду заяву на раціоналізаторську пропозицію, повинно її зареєструвати і протягом місяця з дати реєстрації прийняти щодо неї рішення. Після прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською автору має бути видане свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію, яке підтверджує визнання пропозиції раціоналізаторською, дату її подання та авторство на раціоналізаторську пропозицію.
Отже, свідоцтво видається підприємством, яке прийняло зазначене рішення.
Відповідно до п. 10 Тимчасового положення автором винаходу (раціоналізаторської пропозиції) визнається фізична особа, творчою працею якої він створений. Якщо винахід (раціоналізаторська пропозиція) створений спільною творчою працею кількох фізичних осіб, всі вони визнаються співавторами. Порядок користування правами на винахід (раціоналізаторську пропозицію), створений у співавторстві, визначається угодою між ними. Авторові винаходу (раціоналізаторської пропозиції) належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом. Авторство на винахід (раціоналізаторську пропозицію) охороняється безстроково.
Договір про виплату авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції є реалізацією майнових прав співавтора рацпропозиції та є невід’ємною частиною самої раціоналізаторської пропозиції.
Відповідно до ст. 53 Тимчасового положення право на винагороду має автор (співавтори) раціоналізаторської пропозиції протягом 2 років від дати початку її використання на підприємстві, яке видало автору свідоцтво на цю раціоналізаторську пропозицію.
Отже, згідно зі змістом наведеної норми право на виплату винагороди виникає в автора (співавтора) раціоналізаторської пропозиції від дати початку її використання на підприємстві.
Як убачається з матеріалів справи, у вересні 1999 року ОСОБА_6 та інші співавтори раціоналізаторської пропозиції "ІНФОРМАЦІЯ_1" подали до відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ВАТ "Інгулецький ГЗК") заяву на раціоналізаторську пропозицію, яка була зареєстрована 21 вересня 1999 року за N 19. У розділі заяви "Рішення, яке прийняте по пропозиції" вказано, що вирішено вважати зазначену пропозицію раціоналізаторською, укласти з її авторами договір на використання цієї пропозиції у виробництві (а.с. 130, 131 т.2).
Свідоцтво на цю рацпропозицію відповідачем позивачу не видавалося.
28 грудня 2000 року відповідачем складено акт про використання рацпропозиції.
У 2002 році з позивачем, як одним із авторів, та іншими співавторами ВАТ "Інгулецький ГЗК" уклало договір на використання рацпропозиції.
24 грудня 2002 року відповідач прийняв постанову N 252 про виплату авторам, у тому числі і позивачу, авторської винагороди за раціоналізаторську пропозицію та в грудні 2002 року виплатив ОСОБА_6 авторську винагороду в розмірі 55 576 грн. 99 коп.
Проте суди на викладене уваги не звернули, помилково пов’язали момент виникнення права позивача на винагороду лише з отриманням свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію; в порушення ст. 213 ЦПК України не врахували те, що раціоналізаторська пропозиція використовується відповідачем з грудня 2000 року, факт реєстрації раціоналізаторської пропозиції та факт її використання відповідачем не оспорюється; не визначилися з характером спірних правовідносин і не врахували, що спір між сторонами виник через суму винагороди, а не через авторство позивача на раціоналізаторську пропозицію.
За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді