ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
26 травня 2011 року
м. Київ

Справа N 64/380-10

Про розірвання договору та повернення майна

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Грейц К.В.,

Бакуліної С.В.,

Полянського А.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" на постанову від 12.04.2011 Харківського апеляційного господарського суду у справі господарського суду Харківської області N 64/380-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" про розірвання договору та повернення майна,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1

відповідача не з’явились

встановив:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 лютого 2011 року у справі N 64/380-10 (суддя Добреля Н.С.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" (далі - відповідач) про розірвання договору фінансового лізингу N 01-303/08обл від 15.09.2008 та зобов’язання повернути предмет лізингу - трактору МF8480 N НОМЕР_1, 2008 р. випуску, задоволені повністю.

Харківський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв’язку зі скаргою відповідача, постановою від 12.04.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., судді Івакіна В.О., Пелипенко Н.М.) рішення у справі скасував в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу N 01-303/08обл від 15.09.2008 та прийняв в цій частині нове рішення про відмову в позові, в решті рішення залишив без змін.

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в частині залишення рішення місцевого господарського суду без змін, в поданій касаційній скарзі просить судові акти в частині зобов’язання повернути предмет лізингу скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норми п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки вважає, що між сторонами відсутній спір.

Представник скаржника своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.05.2011 N 03.08-05/288 у зв’язку з хворобою судді Глос О.І. для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Поланський А.Г.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 15.09.2008 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу N 01-303/08-обл, відповідно до умов якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток N 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору та по закінченні строку лізингу набути у свою власність предмет лізингу відповідно до пп. 7.2 та 7.3 даного договору (п. 1.1 договору); строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в графіку сплати лізингових платежів (додаток N 1 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу, але, у будь-якому випадку не може бути менше одного року (п. 1.2 договору); лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі згідно графіку та умов даного договору, які складаються з авансового лізингового платежу та чергових лізингових платежів (п. 2.1 договору); усі платежі за договором лізингоодержувач зобов’язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та умов цього договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця (п. 2.5 договору).

На виконання умов зазначеного договору позивач за актом приймання-передачі від 23.09.2008 передав відповідачеві трактор МF8480 заводський N НОМЕР_1, 2008 р. випуску, загальною вартість 1240000 грн.

Втім, відповідач свої зобов’язання за договором в частині своєчасного і в повному обсязі внесення лізингових платежів виконував неналежним чином, заборгувавши станом на 04.11.2010 суму 2377819,97 грн., в зв’язку з чим позивач 05.11.2010 направив на адресу відповідача повідомлення-вимогу за N 1747 з вимогою сплатити заборгованість в сумі 2377819,97 грн., зазначивши, що у разі невиконання зазначених вимог протягом 10 робочих днів, позивач відмовиться від договору шляхом направлення повідомлення про розірвання договору та вилучення майна в порядку п. 6.4 договору. Зазначене повідомлення отримано відповідачем 09.11.2010.

З огляду на невиконання відповідачем цих вимог, позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення N 1827 від 19.11.2010 про розірвання договору та вилучення майна, яке отримано відповідачем 01.12.2010.

Разом з тим, на момент звернення з позовом, відповідач об’єкт лізингу позивачеві не повернув, що стало підставою пред’явлення даного позову.

Вирішуючи спір у справі, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо ґрунтовності позовних вимог в частині повернення предмету лізингу, проте, визнав помилковим висновок суду першої інстанції про підставність вимоги про розірвання договору фінансового лізингу, відмовивши в цій частині позову.

Так, задовольняючи вимогу про повернення предмету лізингу суди попередніх інстанцій виходили з того, що обов’язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу передбачений положеннями чинного законодавства України та умовами договору. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент звернення з позовом договір фінансового лізингу N 01-303/08обл від 15.09.2008 був достроково розірваний в односторонньому порядку лізингодавцем внаслідок додержання ним процедури і вчинення всіх дій, передбачених пунктами 6.2, 6.3, 6.4 договору, отже, підстави для задоволення позову в цій частині і розірвання договору в судовому порядку на підставі ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу та ст. 188 Господарського кодексу України відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судом апеляційної інстанції обставинами та переоцінити їх, що згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили перелік випадків, в яких лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити предмет лізингу , зокрема, якщо лізингодавець не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого договором.

За приписами пунктів 6.3, 6.4 договору у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених п. 6.2 даного договору, лізингодавець повідомляє про це лізингоодержувача із зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо лізингоодержувач у встановлений лізингодавцем строк не усуне зазначені порушення, то лізингодавець має право нарахувати останній лізинговий платіж, а лізингоодержувач зобов'язаний його сплати. Якщо лізингоодержувач протягом десяти робочих днів не здійснить оплату останнього лізингового платежу, визначеного п. 6.3 цього договору та/або не сплатить прострочену заборгованість за лізинговими платежами та/або не сплатить нараховані комісії, штрафні санкції та/або не відшкодує збитки лізингодавця (за їх наявності), то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору та/або вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місцем його передачі в межах України. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 10 робочих днів з моменту отримання лізингоодержувачем відповідної вимоги, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Лізингодавець має право розірвати договір та/або вилучити предмет лізингу на підставах, передбачених в пункті 6.2. даного договору. Договір вважається розірваним з моменту отримання лізингоодержувачем відповідного повідомлення лізингодавця.

Пунктом 6.7 договору сторони передбачили, що у разі дострокового припинення його дії та прийняття при цьому лізингодавцем рішення про вилучення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу з усіма його складовими частинами, обладнання, документи та інші приналежності, отримані згідно акту, в придатному для експлуатації стані.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій достеменно встановили факт дотримання позивачем порядку, встановленого для дострокового розірвання договору фінансового лізингу N 01-303/08обл від 15.09.2008, факт надсилання відповідачеві повідомлення N 1827 від 19.11.2010 про розірвання договору та вилучення майна, яке останнім отримано 01.12.2010, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що договір вважається розірваним з 01.12.2010, отже, підстави для дострокового розірвання договору в судовому порядку відсутні, що зумовлює відмову у позові в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що факт порушення відповідачем зобов’язання повернути позивачеві предмет лізингу, а саме трактор МF 8480 заводський N НОМЕР_1, 2008 р. випуску, в 10-денний термін з моменту отримання (01.12.2010) відповідної вимоги доведений позивачем і не спростований відповідачем, будь-які докази виконання цього зобов’язання відповідачем не надані, вимога позивача про зобов’язання повернути предмет лізингу є законною і обґрунтованою, відтак, твердження скаржника про відсутність між сторонами у справі предмету спору є помилковим та не приймається до уваги колегії суддів.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрома" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 у справі господарського суду Харківської області N 64/380-10 залишити без змін.

Головуючий

Судді