ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КОМІСІЯ АДВОКАТУРИ
ПРИ КАБІНЕТІ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
18.03.2011 N VI/4-116
Про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України, розглянувши у відкритому засіданні справу за скаргою М.В.І., Г.А.Я. на рішення регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 24 червня 1999 р. про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ), встановила:
М.В.І. та Г.А.Я. звернулись до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури зі скаргою на рішення регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури N 61 від 24 червня 1999 р. про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ).
Звертаючись зі скаргою до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, М.В.І. та Г.А.Я. зазначили у ній, що не згодні з рішенням та вважають його незаконним з огляду на те, що на момент отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ) Б.М.І. займав посаду судді.
Заслухавши доповідача, пояснення Б.М.І., перевіривши матеріали справи, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури вважає, що скарга М.В.І. та Г.А.Я. не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Перевіркою встановлено, що Б.М.І. станом на 24 червня 1999 р. та до цього часу обіймає посаду судді Верховного Суду України. 24 червня 1999 р. регіональною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури прийнято рішення про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
З пояснень голови регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та Б.М.І. слідує, що підставою для прийняття цього рішення слугувало успішне складання Б.М.І. кваліфікаційних іспитів та прийняття атестаційною палатою рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ). Згідно до діючого на той момент законодавства, будь-яких перепон для допуску Б.М.І. до складання іспитів не існувало.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (в редакції, яка діяла на час отримання Б.М.І. свідоцтва) адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.
Згідно п. 32 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, затвердженого Указом Президента України від 5 травня 1993 р. N 155/93 ( 155/93 ), особі, яка успішно склала кваліфікаційні іспити, на підставі рішення атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарна комісія видає свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ) за формою, що додається.
Під час одержання свідоцтва особа, якій його вручено, приймає Присягу адвоката України ( 2887-12 ).
Указом Президента України N 1240/99 від 30 вересня 1999 р. до Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури ( 155/93 ) внесено зміни, відповідно до яких пункт 32 викладено у наступній редакції:
"Особі, яка успішно склала кваліфікаційні іспити, на підставі рішення атестаційної палати у строк до одного місяця з моменту прийняття рішення кваліфікаційно-дисциплінарна комісія видає свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю за формою, що додається, якщо для цього немає перешкод, пов'язаних з несумісністю.
Під час одержання свідоцтва особа, якій його вручено, складає Присягу адвоката України ( 2887-12 ).
Якщо особа протягом вказаного строку не одержить зазначене свідоцтво і не складе Присягу адвоката України ( 2887-12 ), рішення про видачу свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією в установленому порядку анулюється...".
Зазначені обмеження були запроваджені лише з вересня 1999 р. з метою не допустити конфлікту в процесі виконання різних за характером функцій, чим може бути заподіяно шкоду інтересам громадян, які звернулися до адвоката за правовою допомогою.
Отже, оскаржуване рішення прийнято регіональною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури до запровадження названого Указу Президента України ( 155/93 ).
Співвідносячи зазначені норми права з доводами М.В.І. та Г.А.Я., Вища кваліфікаційна комісія адвокатури має зазначити, що прийняття оскаржуваного рішення не порушувало вимог щодо несумісності адвокатської діяльності з іншими видами роботи та у повному обсязі відповідало вимогам законодавства про адвокатуру, Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) та Закону України "Про судоустрій" ( 3018-14 ), що діяли на вказаний час, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення немає.
Крім того, в ході розгляду скарги по суті безперечно встановлено, що на наступним день після прийняття рішення про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ), дія цього свідоцтва була призупинена на підставі поданої Б.М.І. 29 червня 1999 р. заяви. Адвокатською діяльністю Б.М.І. ніколи не займався.
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури також має зазначити, що відповідно до практики, що склалась у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, подібне вирішення питання щодо усунення несумісності адвокатської діяльності до 30 вересня 1999 р. вважалось ефективним заходом додержання вимог ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ).
Така практика пов'язана з тим, що виданням Президентом України Указу N 1240/99 від 30 вересня 1999 р. "Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури" Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури запропоновано вжити заходів до запобігання порушення законодавства про адвокатуру під час видачі свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ) та посилити контроль за додержанням кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури вимог ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ).
Приймаючи рішення про відмову М.В.І. та Г.А.Я. в задоволенні скарги, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури враховує й той факт, що оскаржуване рішення ніяким чином не тільки не порушує прав скаржників, але й не зачіпляє їх прав та законних інтересів.
Зі змісту скарги М.В.І. та Г.А.Я. також не слідує жодного посилання на те, яким чином оскаржуване рішення зачіпає їх права, що суперечить загальноприйнятому поняттю "право на оскарження рішення".
З пояснень Б.М.І. теж слідує, що він не знайомий з М.В.І. та Г.А.Я. ні у приватному житті, ні в сфері своєї професійної діяльності.
Окрім того, слід зауважити, що прийняття рішення регіональною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ) не може зачіпати права й інших осіб, оскільки зупинивши дію свідоцтва, Б.М.І. не скористався правом на здійснення адвокатської діяльності.
Враховуючи наведене, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури, керуючись ст. ст. 14, 16 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) та п. п. 10, 10-1, 20 - 23-1 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури ( 155/93 ), вирішила:
1. Скаргу М.В.І., Г.А.Я. - залишити без задоволення.
2. Рішення регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 24 червня 1999 р. про видачу Б.М.І. свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( 155/93 ) - залишити без змін.
3. Секретарю Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури про прийняте рішення повідомити скаржників та Б.М.І.
Голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури В.І.Висоцький