Маразми нашого містечка
Про Державну податкову службу України є Закон
і Положення від Президента
Указом Президента України від 12.05.2011 р. N 584/2011 затверджено чергове Положення про Державну податкову службу України. Щодо необхідності такого документа Указ не посилається ані на Конституцію, ані на Закон від 04.12.1990 р. N 509-XII «Про державну податкову службу в Україні».
Положення дублює Закон на 90%. В обох мова йде про основні завдання ДПС і права, хоча про обов’язки у Положенні не йдеться. Дивно також, що Положення про Державну податкову службу України не посилається ані на Закон України «Про державну податкову службу в Україні», ані на Податковий кодекс. Ніби їх і немає.
Реалізація товарів у кредит без першого внеску потребує застосування РРО
Так вважає ДПС, хоча при цьому готівкові кошти не вносяться і немає розрахункової операції. Адже у ст. 2 Закону про РРО говориться, що розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо переказу коштів у банк покупця.
ДПС стверджує, що слід обліковувати не лише кошти, але і рух товарів через РРО. За це оштрафували ТзОВ «Фокстрот-Луцьк» на 69 млн грн(!) («Бізнес» N 10 від 07.03.2011 р., с. 44).
Період перебування у відпустці з догляду за дитиною
з 2011 року не враховують у страховий стаж
Фонд соцстраху з тимчасової непрацездатності у листі від 04.05.2011 р. N 04-29-1068 роз'яснив, що після 01.01.2011 р. не враховують у страховий стаж для нарахування лікарняних періоди:
- перебування застрахованої особи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- одержання виплати застрахованими особами допомоги з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що здійснюють органи праці і соцзахисту населення.
Такі дискримінаційні норми внесено Законом України від 08.07.2010 р. N 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
У переліку підприємств, які мають стратегічне значення
для економіки й безпеки держави, немає малих підприємств
У переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженому постановою Кабміну від 23.12.2004 р. N 1734 не значиться жодне мале підприємство. Зрозуміло, як і жоден приватний підприємець. Ба, там рідко знайдеш і середнє підприємство. Невже серед тисяч малих та середніх підприємств нема жодного, яке мало б стратегічне значення для економіки і безпеки держави? Чи не залишок це «совка» та ознака гігантоманії?
Нагадаю, що за Господарським кодексом малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує 100 мільйонів гривень.
Решту підприємств визнають середніми.
У податковій накладній слід зазначати реквізити
цивільно-правового договору, але підприємці часто
працюють без письмових угод за рахунками-фактурами
Майже завжди підприємці при роботі з невеликими сумами працюють за усними домовленостями або за рахунками-фактурами (рахунками), які просто оплачують. Без укладання письмових договорів. Але податкова накладна передбачає заповнення рядка «Вид цивільно-правового договору» з датою та номером. А рахунки-фактури не є видом цивільно-правового договору...
У консультації «Деякі особливості заповнення податкових накладних та ведення Реєстру виданих та отриманих податкових накладних» («Консультант податковий, банківський, митний» N 10(801) від 14.03.2011 р.) сказано: «При заповненні рядка «Вид цивільно-правового договору» податкової накладної у разі постачання товарів/послуг за усною домовленістю сторін у відповідних полях податкової накладної слід зазначати: у полі «вид договору» - «Договір купівлі-продажу», «Договір на виконання робіт» тощо; у полі «від» - дату виконання усної домовленості; у полі «N» ставити прочерк. При цьому слід зазначити, що рахунок-фактура - це вид комерційного рахунка, який не є видом цивільно-правового договору».
На думку Юрія Лапшина («Податки та бухгалтерський облік» N 8/2011, http://www.nibu.factor.ua/find/doc.html?id=17411), у податковій накладній можна писати «Рахунок-фактура», його номер і дату.
Оскільки Податковим кодексом України не передбачено таких обов’язкових реквізитів, як дата та номер договору, то самостійне збільшення клітинок для відображення їх цифрових значень не є порушенням чинного податкового законодавства. Підтвердженням такого висновку є програма «Податкова звітність» (OPZ) (розроблена за рекомендацією ДПА України), у якій взагалі нема клітинок, а дата та номер договору в бланку «Податкова накладна» заповнюється у продовженому полі.
Для утилізації комп’ютерної техніки та електроніки слід отримати три ліцензії
Оскільки в електронному обладнанні є дорогоцінні метали, небезпечні речовини і воно є вторинною сировиною (брухт та пластик), то для роботи із ним необхідно мати аж три ліцензії: від Міністерства фінансів щодо роботи із дорогоцінними металами (золотом та сріблом), від Мінпромполітики (Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном) та від Мінприроди щодо роботи із вторинною сировиною.
Ось тому і не займаються повною утилізацією комп’ютерів та електронної техніки (електроніки) в Україні.
Згідно зі статтею 9 Закону України від 01.06.2000 р. N 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у нас ліцензуються:
- виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України);
- видобуток дорогоцінних металів і коштовного каміння, коштовного каміння органогенного утворення, напівкоштовного каміння.
Цивільний кодекс не визнає прізвище та ім’я фізичної особи
персональними даними і дозволяє їх використання без згоди особи,
на відміну від Закону про захист персональних даних
Згідно із Законом України від 01.06.2010 р. N 2297-VI «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
У статті 6 цього Закону говориться про те, що не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.
Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, у строк не більший, ніж це необхідно відповідно до їх законного призначення. Використання персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися лише у знеособленому вигляді.
Однак згідно з частиною третьою ст. 296 Цивільного кодексу України використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, у якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
Таким чином, Цивільний кодекс не визнає прізвище та ім’я фізичної особи персональними даними і дозволяє їх використання без згоди особи. І це нормально, зокрема без цього неможлива журналістика. Щоправда, Закон України від 01.06.2010 р. N 2297-VI «Про захист персональних даних» на журналістів і не поширюється у межах їхньої діяльності. Але висвітлювати діяльність фізосіб можуть не лише журналісти, але і будь-хто, наприклад, у заявах до міліції, СБУ та прокуратури, у транспарантах на мітингах та акціях протесту, у відкритих листах, листівках тощо.