ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
07 вересня 2011 року
м. Київ
Справа N 30/5
Про стягнення заборгованості
з орендної плати та пені
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Гончарука П.А.,
судді Вовка І.В.,
судді Кондратової І.Д.,
за участю представників сторін
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на рішення Господарського суду Донецької області від 15.06.2011 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. у справі N 30/5 Господарського суду Донецької області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до Приватного вищого навчального закладу "Донецький економіко-гуманітарний інститут" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 64492,99 грн. та пені в сумі 8284,05 грн.
Розпорядженням секретаря судової палати Могила С.К. N 03.10-05/206 від 07.09.2011 р. у зв'язку з відпусткою судді Остапенка М.І. внесено зміни до складу суду, для розгляду касаційної скарги у справі N 30/5 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончарук П.А., судді: Вовк І.В., Кондратова І.Д.
встановив:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного вищого навчального закладу "Донецький економіко-гуманітарний інститут" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 64492,99 грн., пені в сумі 8284,05 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що Приватний вищий навчальний заклад "Донецький економіко-гуманітарний інститут" неналежним чином виконує свої зобов’язання щодо оплати орендної плати згідно договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та має заборгованість по орендній платі у сумі 64492,99 грн. за період з січня 2010 р. по липень 2010 р.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 15.06.2011 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. в позові відмовлено повністю.
Суд першої інстанцій, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відзначив, що у орендодавця відсутнє суб’єктивне право на отримання суми орендних платежів в розмірі 100 % за період з січня 2010 р. по липень 2010 р., оскільки при розрахунку орендної плати останній зобов'язаний був керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. N 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна" та постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316", якими було встановлено, що до 1 січня 2011 р. орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786 (ЗП України, 1996 р., N 2, ст. 57), крім ставок, визначених пунктами 1 - 3 зазначеного додатка, застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу. При цьому, суд першої інстанції відзначив, що відсутність укладеної сторонами додаткової угоди про внесення змін до договору оренди не звільняє орендодавця від необхідності виконання вимог нормативного акту Кабінету Міністрів України, обов’язковість якого до виконання ґрунтується на положеннях ч.ч. 1, 2 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 15.06.2011 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р., прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема: ст.ст. 10, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 638, 654 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України, оскільки не враховано, що орендна плата є істотною умовою договору; відповідач у визначеному ст. 188 Господарського кодексу (надалі - ГК) України порядку про зміну договору в частині орендної плати не звертався; одностороння зміна договору не допускається, а тому за відсутності додаткової угоди про внесення змін до договору оренди у позивача відсутні законні підстави для нарахування орендної плати за період з січня 2010 р. по липень 2010 р. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316".
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши згідно ст. 111-5, ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13.08.2009 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (надалі - орендодавець) та Приватним вищим навчальним закладом "Донецький економіко-гуманітарний інститут" (надалі - орендар) укладено договір оренди N 3827/2009, згідно умов якого позивач передає відповідачу в строкове платне користування нерухоме державне майно - нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 1020,8 кв.м. в адміністративному корпусі N 4, що знаходяться на балансі Донецького державного науково-дослідного інституту чорної металургії (балансоутримувач) і розташовані за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, для розміщення приватного навчального закладу, строком до 07.08.2012 р.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно умов розділу 3 зазначеного договору на відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - червень 2009 р. - становить 26052,75 грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції за попередній місяць і сплаті до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% і 30% відповідно щомісяця не пізніше 15 числа.
Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04.09.2009 р. сторони уклали додаткову угоду N 1 до договору оренди, якою визначено, що з 13 серпня по грудень 2009 р. орендна плата визначається на підставі змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. N 316 "Деякі питання оплати оренди державного майна", а 03.09.2010 р. сторони уклали додаткову угоду N 2, відповідно до якої погодили, що за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2010 р. N 440 "Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316" орендна плата визначається на рівні 80% від визначеної у договорі, із вказівкою про те, що з 01.01.2011 р. поновлюється розрахунок орендної плати відповідно до договору оренди.
Судами було з'ясовано, що за період користування орендним приміщенням січень - червень 2010 р. сторонами не вносились до договору оренди зміни щодо розміру орендної плати та порядку її нарахування, а тому за вказаний період позивачем нарахована орендна плата, виходячи з розміру, який визначений умовами розділу 3 договору, без застосування знижки.
Причиною спору у даній справі є питання щодо наявності у позивача права вимагати від позивача сплати орендної плати за січень - червень 2010 р. у розмірі 100 % без урахування зменшення у розмірі 45 відсотків встановленої ставки, визначеної умовами договору відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786.
При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами взято до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316" (в редакції, яка діяла до 01.07.2010 р.), якою було постановлено, що до 1 січня 2011 р. орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786 (ЗП України, 1996 р., N 2, ст. 57), крім ставок, визначених пунктами 1 - 3 зазначеного додатка, застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу.
Вирішуючи спір по суті суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у орендодавця відсутнє суб’єктивне право на отримання суми орендних платежів в розмірі 100 % за період з січня 2010 р. по липень 2010 р., оскільки при розрахунку орендної плати останній зобов'язаний був керуватися положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316". Судами встановлено, що за спірний період (січень - червень 2010 р.) відповідачем повністю сплачена сума орендної плати (з урахуванням зменшення у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу); підстави для сплати 55 відсотків встановленого обсягу, що є предметом спору у даній справі, відсутні.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та правильно застосував до спірних правовідносин норми, які закріплені у постанові Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316". При цьому, суд касаційної інстанції враховує, що правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у державній власності та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. N 2269-XII (далі - Закон N 2269-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону N 2269-XII орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Однією з істотних умов договору є орендна плата, яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Методика розрахунку пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, визначаються Кабінетом Міністрів України (статті 10, 19 Закону N 2269-XII (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору оренди).
Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. N 316 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341) було встановлено, що для проведення розрахунків за чинними договорами оренди державного нерухомого майна, що укладені до набрання чинності цією постановою, застосовується орендна ставка, визначена відповідно до пункту 1 цієї постанови.
Тобто, даною постановою змінений не лише порядок застосування орендної ставки, закріпленої у Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786, але й також встановлений обов'язок застосувати для проведення розрахунків орендну ставку у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу.
Відповідно пункту 2 Положення про регіональне відділення та про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. N 412, Регіональне відділення Фонду державного майна по Донецькій області у межах своєї компетенції забезпечує виконання законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів Фонду, рішень Верховної Ради і Президента Республіки Крим, Уряду Криму, рішень обласної, Київської та Севастопольської міської Ради народних депутатів, розпоряджень Представника Президента України в області, мм. Києві і Севастополі.
Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Постанови Кабінету Міністрів України, згідно приписів ч. 4 ст. 4 ЦК України, є актами цивільного законодавства.
Враховуючи те, що орендна плата за майно державної власності є регульованою ціною, а постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786, яка є обов'язковою до виконання, встановлений обов'язок застосувати для проведення розрахунків орендну ставка у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу без вказівки на те, що зменшення орендної ставки застосовується лише після внесення відповідних змін до договору оренди, колегія суддів вважає, що у Регіонального відділення Фонду державного майна по Донецькій області відсутні підстави здійснювати нарахування та вимагати сплати орендної плати за спірний період у розмірі 100 відсотків встановленого обсягу.
Отже, судова колегія не вважає викладені в касаційній скарзі позивача доводи обґрунтованими, відповідними обставинам у справі та вимогам законодавства, при цьому, враховує, що дії позивача щодо нарахування орендної плати без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2009 р. N 1341 свідчать про зловживання своїм правом.
Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.
Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
На підставі викладеного судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування або зміни прийнятих у справі рішення першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 15.06.2011 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011 р. у справі N 30/5 - без змін.
Головуючий
Суддя