ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15 вересня 2011 року
м. Київ
Справа N 02-02/25/1101/2011/297
Про порушення справи про банкрутство
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Поліщука В. Ю. (доповідач),
суддів Білошкап О.В.,
Міщенка П.К.,
за участю представників:
від ДПІ у м. Чернігові: ОСОБА_1 - представник (довіреність N 11/9/10-010 від 05.01.2011 року);
від ТзОВ "Фірма "Вілюй": не з'явились;
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові, на постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2011 року, та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18 травня 2011 року, у справі N 02-02/25/1101/2011/297, за заявою Державної податкової інспекції у м. Чернігові (м. Чернігів), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вілюй" (м. Чернігів), про порушення справи про банкрутство,
встановив:
У травні 2011 року Державна податкова інспекція у м. Чернігові (далі за текстом - ДПІ у м. Чернігові) звернулась до Господарського суду Чернігівської області із заявою про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вілюй" (далі за текстом - ТзОВ "Фірма "Вілюй") в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2011 року у справі N 02-02/25/1101/2011/297 (суддя - Белов С.В.) заяву ДПІ у м. Чернігові про порушення справи про банкрутство ТзОВ "Фірма "Вілюй" повернуто кредитору без розгляду разом з доданими матеріалами. Ухвалу місцевого господарського суду мотивовано тим, ДПІ у м. Чернігові до поданої ним заяви про порушення справи про банкрутство ТзОВ "Фірма "Вілюй" не додано доказів наявності безспірних вимог до боржника.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 року у справі N 02-02/25/1101/2011/297 (головуючий суддя - Гарник Л.Л., судді: Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2011 року залишено без змін, апеляційну скаргу ДПІ у м. Чернігові - без задоволення. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що ініціюючим кредитором не надано доказів безспірності грошових вимог, відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у м. Чернігові звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 року, справу направити на розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги, ДПІ у м. Чернігові посилається на невірне застосування господарськими судами норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки вважає, що господарськими судами не взято до уваги вимоги п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 15 від 18.12.2009 року.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2011 року, згідно зі ст. 111-4 ГПК України, касаційну скаргу ДПІ у м. Чернігові прийнято до провадження та призначено її до розгляду.
За Розпорядженням Заступника секретаря судової палати Васищака І.М. від 14.09.2011 року N 03.09-05/425 розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий - Поліщук В.Ю., судді: Білошкап О.В., Міщенко П.К. (за вказаних у Розпорядженні підстав).
В судовому засіданні суду касаційної інстанції представник ДПІ у м. Чернігові касаційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18.05.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 року, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
ТзОВ "Фірма "Вілюй" не скористалось правом, наданим ст. 22 ГПК України, щодо участі представника у судовому засіданні касаційної інстанції. Про час і місце розгляду касаційної скарги було повідомлене належним чином.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
За приписами ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У відповідності зі ст. 41 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку провадження, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, які превалюють, як спеціальні норми права, у застосуванні над загальними нормами ГПК України.
Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України. Провадження у справах про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності регулюється з урахуванням особливостей, передбачених розділом VI цього Закону (п.п. 1, 3 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, подана ДПІ у м. Чернігові заява в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мотивована відсутністю керівних органів боржника за адресою його місцезнаходження та наявністю у боржника заборгованості у сумі 340 грн. 00 коп., яка виникла за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника і строку виконання зобов'язань та за умови наявності доказів нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема у зв’язку з його відсутністю за місцезнаходженням.
При цьому, згідно вимог ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підставою для порушення провадження по справі про банкрутство є наявність безспірних вимог кредитора до боржника.
За визначенням ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", безспірними вимогами кредиторів - є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Водночас, в силу положень абз. 1 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", неплатоспроможність є неспроможністю суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), не інакше як через відновлення платоспроможності. Грошове зобов’язання є зобов’язанням боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. При цьому, недоїмка (пеня та штраф) до складу грошових зобов’язань боржника не зараховується (абз. 7 ст. 1 Закону).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" (нормативного акту, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються Законами України про оподаткування.
Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають (ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування").
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про систему оподаткування", в Україні справляються загальнодержавні і місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), вичерпний перелік яких міститься у ст. ст. 14 і 15 цього Закону.
Закон України "Про систему оподаткування" не відносив суми неустойки (штрафу, пені) і фінансових санкцій, що стягуються до бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії податків і зборів (обов'язкових платежів).
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що заборгованість по сплаті штрафних санкцій не могла вважатись грошовим зобов’язанням боржника, у розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яке слугує підставою для порушення і здійснення провадження у справі про банкрутство боржника. В зв'язку з цим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції про повернення заяви кредитору (ДПІ у м. Чернігові) без розгляду.
З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, згідно приписів ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неподання ДПІ у м. Чернігові належних доказів для порушення справи про банкрутство та не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
постановив:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2011 року та ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 18 травня 2011 року у справі N 02-02/25/1101/2011/297 залишити без змін.
Головуючий
Судді