Про місцезнаходження у житловому приміщенні…
і проблеми, які чекають на підприємців, або
Як держава «не словом, а ділом підтримує малий бізнес»
Нещодавно парламент, точніше, те, що від нього залишилося, «подарував» народу проект Закону «Про внесення змін до ст. 6 Житлового кодексу УРСР про визначення житлової та загальної площ об’єктів житлової нерухомості» № 8203. Основні норми законопроекту полягають у забороні використовувати житлову нерухомість для інших цілей, ніж проживання. Зокрема не можна розміщувати у квартирах офіси, банки, аптеки тощо. Експерти одразу почали аналізувати, хто зацікавлений у таких змінах та до яких наслідків вони призведуть. Дехто дійшов висновку, що це вигідно насамперед власникам офісної нерухомості, а підприємці змушені будуть сплачувати більше.
Ті, хто працює в таких умовах та намагається вижити у нашому «ручному» законодавстві, запитують, хто перевірятиме, що роблять у квартирі? І хто пустить перевіряти квартиру? Наприклад, договір оренди можна укласти як договір про наймання житлової нерухомості та спокійно собі працювати. Правда, такий варіант не годиться для банків, аптек тощо (якщо вони розміщені у житловому приміщенні), але це нині рідкість. Єдиний орган, який поки що може здійснювати такі перевірки, - це районна санепідемстанція, що зовсім не викликає занепокоєння (див. вище).
Однак, на мій подив, ніхто не звернув увагу на інші наслідки, що можуть перетворитися на великі проблеми для підприємців. Точніше, для малого бізнесу. І цією проблемою стане офіційне місцезнаходження юридичної особи (яку для зручності об’єднаю з власником бізнесу та назву «підприємцем»).
Отже, спробуємо проаналізувати це поняття. До ухвалення «славного» Податкового кодексу воно було досить демократично сформульоване у ст. 93 Цивільного кодексу: «Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом». Ця так звана банкетна норма відсилала нас насамперед до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб» № 755 (далі - Закон № 755), яка трактувала місцезнаходження як «адресу органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені».
Упродовж тривалого часу це влаштовувало усіх, і насамперед підприємців, що не мали потреби підтверджувати взаємозв’язок з юридичною адресою (місцезнаходженням) через договори оренди, як того вимагав колишній Закон «Про підприємництво». Сучасна ринкова економіка вимагала саме такого підходу, адже бізнес, особливо малий, не завжди мав потребу винаймати офіс. Іншим аргументом була гнучкість підприємців у виборі адреси свого бізнесу, така актуальна в сучасних умовах. Ті, хто розпочинав бізнес у 90-ті, зрозуміє, про що йдеться, - реєстрація підприємства могла тривати кілька місяців. Як кажуть, Україна повільно, але все ж таки рухалася до цивілізованого світу, наприклад, до Естонії, що з 2000 року повністю перейшла на електронний документообіг між державою та платниками податків.
Однак це не відповідало методам роботи податкових органів. І першою ластівкою стало введення поняття «адреса масової реєстрації», зміст якого підприємці відчули з 2008 року. Суть його полягала у так званій боротьбі органів ДПА з підприємствами, зареєстрованими за адресами, де вже зареєстровано понад 50 підприємств. Спочатку «під роздачу» потрапили й офісні центри, клієнти яких, на думку фіскалів, псували собі імідж, реєструючись там. Не вдаючись у подробиці цього фарсу, раджу відвідати сайт ДПА м. Києва: http://www.kyivsta.gov.ua/porush/mr.htm з красномовною інформацією. Податківці, як кажуть, «допрацювалися», на всі лади критикуючи «бізнес-інкубатори», наводячи на підприємців жах, мовляв, не дай вам Бог зареєструватися у «бізнес-інкубаторі»! Зіпсуєте собі усю репутацію (http://www.kyivsta.gov.ua/news/2009/04/0415_10.htm).
Але ж «бізнес-інкубатори» давно поширені у всіх цивілізованих країнах як неодмінні супутники малого бізнесу. Національна Асоціація бізнес-інкубації США визначає бізнес-інкубатор як динамічний процес розвитку підприємств. Інкубатори опікують молоді фірми, допомагаючи їм вижити і зрости під час стартового/початкового періоду, коли вони найбільш уразливі (http://uk.wikipedia.org/wiki).
Навіть наш уряд, на диво, ухвалив відповідний документ - Порядок реєстрації організацій, діяльність яких спрямована на задоволення потреб суб’єктів малого та середнього підприємництва, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 р. № 510. Які тут коментарі, якщо уряд і підпорядкований йому центральний орган виконавчої влади працюють у різних напрямах?
А згодом від боротьби із, хотілося сказати, «тінню», але скажу по-іншому - від боротьби напівзаконними методами податківці перейшли до «законних», і не диво, адже Уряд очолює «батько» податкової служби Микола Янович. І що, він та й не допоміг би своїм дітям? Допомога надійшла у вигляді Податкового кодексу, зокрема п. 45.2 ст. 45, яка ввела поняття «податкової адреси», котра начебто теж по-бланкетному відіслала нас до Цивільного кодексу, який, своєю чергою, мав би відіслати до Закону № 755. Та ба, до Цивільного кодексу у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу(!) внесли зміни, і наша ст. 93 вже зовсім однозначно встановлює: «Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно перебуває керівництво) та здійснення управління й обліку.».
Автор статті мав задоволення спостерігати за одним податковим номенклатурником, котрий з іще більшим задоволення промовляв: «Все! Лавочка зачинена, місцезнаходження - це де ти працюєш, а не працюєш, - то податкова міліція тебе знайде і змусить зареєструватися де слід!».
Щоправда, до Закону №755 таких змін не внесли А навіщо? Над Цивільним кодексом познущалися на догоду податківцям, а що той Закон №755? Нехай реєструються де завгодно, «міліція все одно знайде…». Воно, може, й краще - більше порушників.
Що ж далі? У країні повним ходом іде відпрацювання «місць масової реєстрації», встановлення податкових адрес. І все це з добрими намірами - боротьба з фіктивним підприємництвом, яке, мов трава-мурава, чим більше топчеш, - тим буйніше росте. Страждають підприємці, що потрапляють під роздачу: втрата реєстрації ПДВ, блокування можливості звітувати тощо. Мовляв, хто хоче працювати, - працюватиме «по-новому». І до чого тут Євросоюз та зона вільної торгівлі? Та яка там торгівля, якщо крім проблеми, як ефективно протистояти на ринку європейцям, не знайомим з такими методами роботи фіскальних органів, наш підприємець ще має ухилятися від ударів.
Останнім ударом буде заборона винаймати під офіси та й просто використовувати власне житло для визначення місцезнаходження підприємця, адже «місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи… та здійснення управління й обліку». А якщо для цих цілей ми вже не зможемо використовувати житлові приміщення та бізнес-інкубатори? Що залишається? Бізнес-центри! Але стоп, не радійте передчасно:
1) ціна 1 квадратного метра у м. Києві - від $20;
2) на думку податківців, одне підприємство не може працювати на 5-6 кв.м., а як мінімум на 20 кв.м;
3) де ж узяти стільки офісних площ, а малому бізнесу - грошей?
Спробуємо спрогнозувати, що буде. Податкова міліція писатиме довідки про відсутність за місцем реєстрації підприємств, формально маючи рацію, адже у квартирі заборонено займатися підприємницькою діяльністю! Якщо це власна квартира, то ще можна буде якось відбитися, а якщо орендована? Орендодавець та підприємець, зіткнувшися з такими проблемами, змушені будуть їх вирішувати. Як? Можна лише здогадуватися…