ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
09 вересня 2008 року
м. Київ
Справа N 25/552
Про стягнення коштів
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя Муравйов О.В.
судді Полянський А.Г.
Фролова Г.М.
розглянувши касаційну скаргу ТДВ Страхова компанія "Альфа - Гарант" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2008 р. у справі N 25/552 Господарського суду міста Києва за позовом СПД-ФО ОСОБА_1 до ТДВ Страхова компанія "Альфа - Гарант" про стягнення 28 066,50 грн.
За участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2 дов. від 01.09.2007 р.
відповідача - ОСОБА_3 дов. N 01/030-63 від 14.01.2008 р.
встановив:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.02.2008 р. (суддя - Морозов С.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь СПД-ФО ОСОБА_1 27 698,50 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТДВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на користь СПД-ФО ОСОБА_1 393,48 грн. судових витрат.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2008 р. (судді - Капацин Н.В., Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2008 р. залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ТДВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Відзиву від позивача на касаційну скаргу не надходило.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений договір страхування від 14.12.2005 р. N 10/03-092-00044.
Умовами договору передбачено, що відповідач приймає на страхування майно позивача і зобов'язується в разі настання страхового випадку, вказаного в цьому договорі виплатити страхове відшкодування, а позивач зобов'язується сплатити відповідачу страховий платіж в розмірі і строки, передбачені цим договором (п. 1.1).
Застрахованим майном є товари в обігу - мобільні телефони, скетч-картки та аксесуари.
Відповідно пункту 4.3 вказаного договору, страховими випадками за цим договором є подія, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок відповідача здійснити виплату страхового відшкодування за матеріальний збиток, завданий об'єкту страхування, що спричинений ризиками, зокрема крадіжкою зі зломом.
Судами встановлено, що відповідні страхові випадки (крадіжка) стались 29.03.2006 р. на суму 8 000 грн. та з 04.11.2006 р. по 06.11.2006 р. на суму 27 982 грн.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 989 ЦК України, страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Укладеним договором сторонами було передбачено, що страхувальник (позивач) зобов'язаний письмово повідомити відповідача про настання страхового випадку протягом трьох робочих днів з моменту настання страхового випадку (п. 15.1).
В порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, позивач не надав доказів письмового звернення до відповідача протягом трьох робочих днів.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні виплати страхового відшкодування по страховому випадку, що стався 29.03.2006 р., з огляду на положення п. 5 ст. 26 Закону України "Про страхування" та п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Стаття 16 вказаного вище закону передбачає, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 07.11.2006 р. позивач звернувся до відповідача з заявою - повідомленням про настання страхового випадку, що стався з 04 по 06 листопада 2006 р.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику.
Згідно п. 12.1 Правил страхування майна, затверджених відповідачем, відповідач зобов'язаний при надходженні письмової заяви від позивача на виплату страхового відшкодування в термін не більше п'ятнадцяти робочих днів з дня одержання всіх документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, прийняти рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування.
Крім того, ст. 991 ЦК України передбачає, що рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Відповідно до приписів ст.ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Судами було встановлено, що відповідач не приймав рішення щодо відмови у виплаті страхового відшкодування з будь-яких причин по страховому випадку, який стався з 04 по 06 листопада 2006 р.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Також пунктом 14.2 договору закріплено, що відповідач зобов'язаний своєчасно сплатити страховий платіж у розмірі і строки, визначені у договорі.
Пунктом 17.4 договору N 10/03-092-00044 встановлено, що страхове відшкодування виплачується у розмірі фактичного збитку, за мінусом безумовної франшизи.
За таких обставин, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги СПД-ФО ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню на суму 27 698,50 грн.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст.ст. 43, 47, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа - Гарант" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2008 року у справі N 25/552 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2008 року у справі N 25/552 залишити без змін.
Головуючий
Судді