ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
16 грудня 2011 року
м. Київ
Справа N 44/620
Про зобов'язання вчинити дії
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів: Мачульського Г.М.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. у справі N 44/620 господарського суду м. Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" до Київської міської ради про зобов'язання вчинити дії
в судовому засіданні взяли участь представники:
прокурора: Громадський С.О., ст. прокурор відділу ГПУ, посв. N 42, дійсне до 02.02.2013 р.;
позивача: не з'явились;
відповідача: ОСОБА_1, дов. N 225-КР-1920 від 22.11.2011 р.;
встановив:
У вересні 2009 р. Відкрите акціонерне товариства "Голосіївський завод стінових матеріалів і конструкцій" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило:
- визнати незаконним та скасувати пп. 4.1.6 п. 4 рішення Київської міської ради (далі - Рада) від 26.06.2003 р. N 549/709 щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, - 10% загальної площі будинку (крім службової), як такий, що суперечить нормам Закону України "Про планування і забудову територій";
- визнати недійсним та виключити абзац дванадцятий п. 7.2 договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163 щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, - 10% загальної площі будинку (крім службової), як такий, що суперечить нормам Закону України "Про планування і забудову територій".
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що оспорювані положення рішення Ради 26.06.2003 р. N 549/709 та договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163 суперечать Закону України "Про планування і забудову територій" з урахуванням доповнення, внесеного Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва".
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. (суддя Чеберяк П.П.) позовні вимоги Товариства задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. (колегія суддів: Ткаченко Б.О., Лобань О.І., Федорчук Р.В.) рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. залишено без змін.
Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених Товариством у позовній заяві.
Заступник прокурора м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. і рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Викладені у касаційній скарзі вимоги заступник прокурора м. Києва обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст. 148 Конституції України, ст.ст. 626 - 628, 638, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 9, 116, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів дійшли до неправильного висновку про те, що норми Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" мають зворотну дію у часі.
Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що судові акти, які оскаржуються, є законними, а доводи заступника прокурора м. Києва, наведені у касаційній скарзі - помилковими.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з клопотанням від 14.12.2011 р., у якому просило відкласти розгляд справи до вирішення справи про його банкрутство.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що воно підлягає відхиленню, оскільки не містить посилань на обставини, які у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є підставами для відкладення розгляду справи.
Також Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з клопотанням від 16.12.2011 р., у якому просило відкласти розгляд справи для отримання та надання ним Вищому господарському суду України доказів.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що воно підлягає відхиленню, оскільки Вищий господарський суд України, виходячи із наданих йому ст.ст. 111-5 та 111-7 Господарського процесуального кодексу України повноважень, не приймає нових доказів по справі, а перевіряє застосування господарським судом першої та/або апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та правильність юридичної оцінки встановлених обставин справи.
Крім того, задоволення вищенаведених клопотань Товариства призведе до порушення строку розгляду касаційної скарги, встановленого ст. 111-8 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 14.12.2011 р. оголошувалась перерва до 16.12.2011 р. (до 11:00).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга заступника прокурора м. Києва підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:
- на підставі рішення Ради від 26.06.2003 р. N 549/709 між нею та Товариством було укладено договір оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163, згідно з умовами якого Рада передала Товариству у короткострокову оренду строком на п'ять років земельні ділянки на вул. Голосіївська, 13 у Голосіївському районі м. Києва для будівництва житлового комплексу з об'єктами інфраструктури для обслуговування населення;
- пп. 4.1.6 п. 4 рішення Ради від 26.06.2003 р. N 549/709 встановлювався обов'язок Товариства передати Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, - 10% загальної площі будинку (крім службової);
- абзацом дванадцятим п. 7.2 договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163 встановлювався обов'язок Товариства передати Головному управлінню житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 5% загальної площі будинків (крім службової), а по земельних ділянках у центральній частині м. Києва, яка визначається Генеральним планом розвитку міста, - 10% загальної площі будинку (крім службової).
25.12.2008 р. було прийнято Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", який, крім абзаців другого - дев'ятого підпункту 15 пункту 4 розділу "III. Прикінцеві та перехідні положення", набрав чинності 14.01.2009 р.
Цим законом було, зокрема, внесено зміни до ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", внаслідок чого частина восьма зазначеної статті набула такої редакції: "Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею".
Зазначене, на думку Товариства, є підставою для визнання незаконним і скасування пп. 4.1.6 п. 4 рішення Ради від 26.06.2003 р. N 549/709 та для визнання недійсним і виключення абзацу дванадцятого п. 7.2 договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163, оскільки вони не відповідають новій редакції частині восьмій ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", з чим погодились господарські суди попередніх інстанцій.
Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що надання господарськими судами першої та другої інстанцій зворотної дії у часі Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", згідно з розділом "III. Прикінцеві та перехідні положення" якого було внесено зміни до частини восьмої ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", є необґрунтованим, оскільки рішенням від 09.02.1999 р. N 1-рп/99 Конституційний Суд України роз'яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. А положення частини першої ст. 58 Конституції України (про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи) треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Сам Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", окрім окремих його положень, набрав чинності, як зазначалось раніше, 14.01.2009 р., тобто після прийняття Радою рішення від 26.06.2003 р. N 549/709 та після укладення між Радою та Товариством договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163. Цим законом не передбачено надання зворотної сили в часі нормам відносно юридичних осіб.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.06.2011 р. у справі N 17/241 господарського суду м. Києва та є обов'язковою для врахування в силу положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди надаючи оцінку законності оспорюваних положень рішення Ради 26.06.2003 р. N 549/709 та договору оренди земельної ділянки від 02.12.2003 р. N 79-6-00163, вказаного не врахували.
Крім того, господарські суди не послались на будь-яку правову норму, яка б передбачала можливість визнання недійсним договору з підстав його невідповідності законодавчому акту, що був прийнятий вже після укладення цього договору.
Відповідно до частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII-1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та в, залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2011 р. та рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2009 р. у справі N 44/620 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий
Судді