ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
07 березня 2012 року
м. Київ
Справа N К-19318/08
Про визнання дій неправомірними,
стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,
щорічної грошової допомоги
та компенсації за невикористану путівку
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого - судді Кобилянського М.Г.
суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, третя особа: Управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, щорічної грошової допомоги до 5 травня та компенсації за невикористану путівку за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області на постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 05 червня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року, -
встановила:
У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що в порушення вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідач сплатив разову грошову допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого за 2005 - 2007 роки утворилася заборгованість, яку просив стягнути. Також у порушення вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач виплатив допомогу на оздоровлення за 2005 - 2007 роки у розмірі, який не відповідав мінімальній заробітній платі на час виплати, та відмовив у відшкодуванні середньої вартість невикористаної санаторно-курортної путівки за 2005 - 2007 роки.
Постановою Ровеньківського міського суду Луганської області від 05 червня 2008 року позов задоволено частково. Визнано дії управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області щодо відмови у проведенні виплати заборгованості з щорічної грошової допомоги на оздоровлення та щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги ОСОБА_1 незаконними. Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до Дня Перемоги, як інваліду війни в сумі 6867,42 грн., щорічну допомогу на оздоровлення як інваліду ІІІ групи внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в сумі 4298,50 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 05 червня 2008 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено частково. Визнано незаконними дії управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки в сумі 2888,50 грн. та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у розмірі 1750 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове - про відмову у позові.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач відповідно до вимог частини п’ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня має право на одержання разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, яку у квітні 2005 року отримав в розмірі 270 грн., у квітні 2006 року - 270 грн., у квітні 2007 року - 300 грн. Як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку сплачено у квітні 2005 року у розмірі 21,50 грн., вересні 2006 року та грудні 2007 року - по 90 грн.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині стягнення грошової допомоги за 2007 рік суди попередніх інстанцій виходили з розміру мінімальної пенсії за віком, що встановлювався Законом України на відповідний рік. У частині вимог щодо стягнення коштів на оздоровлення суди виходили з того, що відшкодування не відповідало розміру мінімальної заробітної плати, що склалася на час виплати у 2005 та 2007 роках.
Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення грошової компенсації за невикористані санаторно-курортні путівки суди попередніх інстанцій посилалися на відсутність правових підстав для задоволенні таких вимог.
Частиною п’ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що інвалідам війни ІІІ групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законами України про державний бюджет України встановлювався на відповідний рік розмір щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Так, статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" таку виплату інвалідам війни ІІІ групи було встановлено в розмірі 270 грн.
Статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" інвалідам війни IIІ групи грошову допомогу було установлено в розмірі 270 грн. При цьому пунктом 18 статті 77 вказаного Закону дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2006 рік.
Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" в розмірі 300 гривень, при цьому пунктом 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними.
У 2005-2007 роках щорічна разова грошова допомога до 5 травня виплачена позивачу в розмірах, встановлених Законами України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та "Про Державний бюджет України на 2007 рік", чинних на час проведення виплат.
Посилання судів на Рішення Конституційного суду України, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), деякі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги є помилковим, оскільки це рішення прийнято після закінчення строку сплати допомоги. На час виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідач у зазначені роки діяв відповідно до діючого законодавства.
Рішення Конституційного суду України не має зворотної дії в часі і у суб’єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов’язань по перерахунку разової грошової допомоги до 5 травня.
Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у позові щодо сплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 та 2006 роки, але помилково задовольнив вимоги, що стосувалися 2007 року.
Зважаючи на те, що у справі в частині виплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення апеляційного суду в частині і ухвалює нове про відмову в задоволенні позову в частині вимог, що стосуються щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік.
При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постановою від 12 липня 2005 року N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка інвалідам ІIІ групи сплачувалася в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року N 1, який був чинним до 29 грудня 2006 року, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.
Законами України про державний бюджет на відповідний рік розмір мінімальної заробітної плати встановлювався, зокрема: з 01 січня 2005 року - 262 грн., з 01 квітня 2005 року - 290 грн., з 01 липня 2005 року - 310 грн., з 01 вересня 2005 року - 332 грн., з 1 січня 2007 року - 400 грн., з 1 квітня 2007 року - 420 грн., з 1 липня 2007 року - 440 грн., з 1 жовтня 2007 року - 460 грн.
Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року N 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.
Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року N 836 та від 12 липня 2005 року N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суб’єкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.
Суди не встановили чи звертався позивач з письмовою заявою та відповідними документами до відповідача з метою реалізації права на призначення допомоги на оздоровлення у 2005 році, як того вимагає Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року N 1. Якщо звертався, то коли.
Від встановлення вказаних обставин залежало визначення того, чи порушені права позивача у 2005 році. Якщо порушені, то станом на яку дату підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення.
Пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2006 рік.
Тобто, у 2006 році щорічна допомога на оздоровлення підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" й апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином у 2007 році до набрання чинності рішенням Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
За таких обставин суб’єкт владних повноважень здійснюючи позивачу виплату у грудні 2007 року повинен був щорічну допомогу на оздоровлення обчислювати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час виплати.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1 встановлено позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України протягом 2006 - 2007 років будь-яких рішень на виконання вимог пункту 4 частини першої статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не приймав й таким чином, реалізацію закону запроваджено не було.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невикористані санаторно-курортні путівки у 2006 - 2007 роках.
Судове рішення в частині відмови стягнення грошової компенсації ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.
Розглядаючи справу суди попередніх інстанцій, в порушення вимог частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не встановили коли позивач дізнався про порушення свого права, що не дає можливості суду касаційної інстанції перевірити чи дотримано строки, встановлені частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України це є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд в частині, що стосується вимог про сплату у 2005 році щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 227, 229, 230 КАС України, колегія суддів
постановила:
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року в частині, що стосується вимог про сплату у 2005 році щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року щодо задоволення позову в частині вимог, що стосуються щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік скасувати і ухвалити нове про рішення, яким в цій частині відмовити ОСОБА_1 в позові.
У решті постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді