ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19 березня 2012 року
м. Київ
Справа N 7/76
Про стягнення грошової суми
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євсікова О.О.,
суддів Барицької Т.Л.,
Хрипуна О.О.,
розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. (головуючий суддя: Моторний О.А., судді: Кошіль В.В., Шапран В.В.) на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 р. (суддя: Якименко М.М.) у справі N 7/76 Господарського суду міста Києва за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" про стягнення 2.467.040,00 грн.,
за участю представників
прокуратури - Громадський С.О.;
позивача ОСОБА_1;
відповідача ОСОБА_2;
встановив:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 р. у справі N 7/76, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р., в позові заступника Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про стягнення з відповідача страхового внеску за договором від 20.06.2006 р. у розмірі 2.467.040,00 грн. відмовлено повністю.
Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, заступника прокурора звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду і постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 4-2, 4-3, 43 ГПК України, ст.ст. 628, 629 ЦК України.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що договір від 20.06.2006 р. укладено сторонами відповідно до вимог законодавства, він є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався, а суди попередніх інстанцій необґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення ст. 27 Закону України "Про планування та забудову територій" та ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.
Між позивачем (Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації - КМДА) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" 20.06.2006 р. було укладено договір N 563 (далі - договір), предметом якого є сплата відповідачем пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку із будівництвом житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями загальною площею 2.880,00 кв. м на АДРЕСА_1 у Дарницькому районі м. Києва та компенсації за гідронамив території, відведеної під забудову (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що розмір пайової участі складає 3.160.970,00 грн. на умовах, визначених договором.
Прокуратурою міста Києва у лютому місяці 2011 року проведено перевірку дотримання вимог законодавства щодо своєчасності сплати суб'єктами господарювання бюджетних коштів за угодами, укладеними із Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), за результатами якої встановлено, що відповідно до умов п. 2.1.1 договору відповідач зобов'язаний сплатити пайовий внесок у сумі 3.160.970,00 грн. в термін з липня 2006 року по грудень 2007 року включно, рівними частками, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Згідно з п. п. 2, 3 додаткової угоди N 1 від 06.02.2009 р. до договору пайової участі від 20.06.2006 р. розмір заборгованості по сплаті пайового внеску становить 1.771.280,00 грн. Вказану заборгованість відповідач зобов'язаний перерахувати за наступним графіком:
- по 30.000,00 грн. у строк з січня 2009 року по березень 2009 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця;
- у сумі 1.681.280,00 грн. у строк з квітня 2009 року по березень 2009 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Однак, як зазначили суди попередніх інстанцій, відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором, своєчасно пайові внески не сплатив, у зв'язку із чим перед позивачем виник борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 2.130.040,00 грн., який позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач, керуючись п. 3.1.1 договору та п. 5.1 додаткової угоди до договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 337.000,00 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані положеннями п. 5 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та ст. 27 Закону України "Про планування та забудову територій" у редакціях, чинних на момент укладення договору, відповідно до яких Київська міська рада та Київська міська адміністрація має право залучати кошти замовників будівництва в порядку пайової участі у створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
На виконання умов договору N 563 від 20.06.2006 р. відповідачем перераховано 2.642.552,16 грн.
Відповідно до ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій", у редакції, чинній на момент укладення Додаткової угоди N 1 до договору, граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати чотирьох відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування для житлових будинків.
Згідно з ч. 6 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва.
З урахуванням наведеного судами зроблено висновок, що при укладенні договору від 20.06.2006 р. N 563 та додаткової угоди N 1 не були враховані вимоги ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій" та ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а позивачем належним чином не доведено, що суми пайового внеску, сплати якого вимагає позивач, не перевищує чотири відсотки від кошторисної вартості будівництва.
Оскільки позивач в обґрунтування позовних вимог ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надав загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта містобудування (замовником зведення якого виступав відповідач) та доказів того, що вимоги відповідають вимогам ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій" у редакції, чинній на момент укладення Додаткової угоди N 1 до договору, та вимогам ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суди відмовили у задоволенні позовних вимог.
Однак колегія суддів не може погодитися з висновками судів як першої, так і апеляційної інстанцій, оскільки вони винесені без повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
Верховний Суд України у постанові від 20.06.2011 р. у справі N 17/241 зазначив, що необґрунтованим є надання зворотної дії у часі Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року N 800-VІ, згідно з розділом III "Прикінцеві та перехідні положення" якого пункт 5 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року N 401-XIV утратив чинність, а до статті 27 Закону України "Про планування та забудову територій" від 20 грудня 2000 року N 1699-ІІІ внесено зміни відносно відрахування пайових внесків замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію, оскільки Рішенням від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України роз'яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. А положення частини першої статті 58 Конституції України (про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи) треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Сам Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" набрав чинності 14 січня 2009 року. Цим законом не передбачено надання зворотної сили в часі відносно юридичних осіб.
Колегія суддів враховує, що між позивачем (Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації - КМДА) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" договір пайової участі N 563, було укладено ще у 2006 році, тобто до прийняття Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. N 3038-VI.
Як зазначалось вище, відповідно до ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. N 3038-VI встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої статтею 30 Закону.
Також, пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 року N 772 "Про заходи щодо здешевлення вартості будівництва житла" заборонено встановлення будь-яких додаткових обов'язкових платежів (відрахувань), які не передбачені законодавством з питань оподаткування, під час будівництва об'єктів.
При цьому згідно з п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 р. N 800-VІ суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовники), мають право на відстрочення сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внесків до цільових фондів місцевих бюджетів.
Судами встановлено, що між ТОВ "Мегаполіс ДКС" та Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради було укладено, зокрема, додаткову угоду N 1 від 06.02.2009 р. до договору пайової участі від 20.06.2006 N 563, якою встановлено графік перерахування відповідачем несплаченої простроченої заборгованості. Проте судами не досліджено вказаної додаткової угоди на предмет зміни істотних умов договору пайової участі від 20.06.2006 N 563, в т.ч. щодо розміру пайового внеску, відстрочення його сплати тощо.
Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ст. 27-1 Закону України "Про планування та забудову територій", у редакції, чинній на момент укладення Додаткової угоди N 1 від 06.02.2009 р. до договору, граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати чотирьох відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування - для житлових будинків (відповідач є замовником будівництва саме - житлового комплексу), при цьому органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема, житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої статтею 27-1 даного Закону".
Встановивши, що договором про пайову участь від 20.06.2006 N 563, який укладений до набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, ані судом першої, ані апеляційної інстанцій не досліджувались питання щодо вчинення сторонами дій, спрямованих на приведення вказаного договору у відповідність з цим Законом.
Судами не досліджувались питання укладення між сторонами відповідних угод, в т.ч. не надано оцінки додатковій угоді N 1 від 06.02.2009 р., як і в цілому законності позовних вимог з урахуванням таких угод.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Згідно з імперативними вимогами ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, в розрізі даного спору касаційна інстанція не вправі встановлювати обставини наявності (відсутності) підстав для відстрочення вказаних платежів та дотримання відповідачем встановленого законом порядку.
Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які входять до предмету доказування, мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки, з урахуванням істотних змін в законодавстві, яке регулює відносини сторін, є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
Касаційну скаргу заступника Прокурора міста Києва задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 р. у справі N 7/76 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий
Судді