ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28 березня 2012 року
м. Київ
Справа N К/9991/79057/11
Про зобов'язання нарахувати і виплатити
щомісячну державну соціальну допомогу
дитині війни
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Черпака Ю.К.,
суддів: Веденяпіна О.А.,
Зайця В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов'язання нарахувати і виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2010 року,
встановив:
У жовтні 2008 року ОСОБА_1 пред’явив позов до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу із січня 2006 року до 1 жовтня 2008 року включно в сумі 3602,70 грн.
Позов мотивував тим, що відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" він є дитиною війни і має право на щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте відповідачем така допомога йому не виплачувалась.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2009 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2010 року, позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва та зобов’язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 надбавку до пенсії в порядку статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по наступний час.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Посилається на те, що стаття 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" в частині визначення мінімального розміру пенсії за віком не поширюється на осіб, які мають право на підвищення до пенсії згідно із статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Крім того, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, до складу якого не включаються кошти Пенсійного фонду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і в силу статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, набув правового статусу дитини війни.
Частиною 1 статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підвищення до пенсії дітям війни у 2006 році могло бути впроваджено лише за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, згідно із статтею 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", враховуючи зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік". Однак нарахування та виплата пенсії у збільшеному розмірі відповідачем у 2006 році не проводилася, оскільки умови, передбачені вказаним Законом, в той час не настали.
Пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Пунктом 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, за якою дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
В силу частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що в період з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року та з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року ОСОБА_1 не мав права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено, а згодом змінено. Однак з моменту ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України бездіяльність суб’єкта владних повноважень є протиправною.
За таких обставин позивач у 2006 році, до 9 липня у 2007 році та до 22 травня у 2008 році не мав права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а мав його з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій без наведення відповідних мотивів вийшли за межі позовних вимог і не визначили кінцеву дату здійснення нарахування і виплати соціальної допомоги.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 звернувся до суду 7 жовтня 2008 року і просив зобов’язати відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу із січня 2006 року до 1 жовтня 2008 року включно, то позов в межах заявлених позовних вимог підлягав задоволенню по 1 жовтня 2008 року. У зв’язку з цим необхідно встановити в судових рішеннях кінцеву дату здійснення такого нарахування.
Щодо розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди мотивовано визнали, що за відсутності іншого розміру такої пенсії розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, який, згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Безпідставними є доводи, викладені в касаційній скарзі, стосовно правомірності дій відповідача з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни та заборону нецільового використання коштів Управління Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору і суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Пунктом 4 частини 1 статті 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.
Оскільки суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, але помилково не встановив кінцеву дату здійснення нарахування і виплати соціальної допомоги, і апеляційна інстанція не усунула цей недолік, то є підстави для зміни прийнятого ним рішення із скасуванням рішення суду апеляційної інстанції в цій частині.
Керуючись статтями 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2009 року змінити, встановивши кінцевою датою здійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 соціальної допомоги 1 жовтня 2008 року.
Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2010 року в цій частині скасувати.
Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді