ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
28 березня 2012 року
м. Київ
Справа N 6-43811вов10
Про визнання права власності на спірну частину квартири
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, треті особи: Тернопільське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", товариство з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації", приватне підприємство "МЖК", про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності на Ѕ частину квартири та за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_10 про визнання права власності на спірну частину квартири за скаргою ОСОБА_11 про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 грудня 2009 року, ухвали апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2010 року та ухвали судді Верховного Суду України від 15 липня 2010 року,
встановила:
У березні 2009 року ОСОБА_10 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 7 липня 1995 року до 28 січня 2009 року перебувала у шлюбі з відповідачем, від якого має двох неповнолітніх дітей. 25 грудня 2002 року між Тернопільським регіональним управлінням державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (далі Державний фонд) та сім’єю ОСОБА_10 в особі ОСОБА_11 укладено кредитну угоду N 99, згідно з якою Державним фондом надано прямий адресний кредит у сумі 87021 грн. з терміном погашення 30 років на будівництво житла загальною площею 82,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Сума зобов’язань склала 62265 грн. 75 коп. У цей самий день між Державним фондом та приватним підприємством "МЖК" було укладено інвестиційну угоду, а між Державним фондом, ОСОБА_11, з однієї сторони, і приватним підприємством "МЖК", з іншої сторони, укладено договір про дольову участь у будівництві житла трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (далі спірна квартира). Зобов’язання за цими договорами виконано, та 13 жовтня 2005 року товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" на ім’я ОСОБА_11 видало свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Під час перебування у шлюбі сторони сплатили кредит у сумі 32621 грн. 61 коп., а залишок боргу в сумі 32644 грн. 11 коп. відповідач погасив достроково 6 лютого 2009 року.
Указуючи на те, що договір про дольову участь у будівництві житла було укладено під час перебування у шлюбі за згодою подружжя з використанням прямого адресного кредиту в інтересах сім’ї, позивачка вважає, що після здачі будинку в експлуатацію та видачі свідоцтва про право власності на спірну квартиру вона набула право на Ѕ її частину. Крім того, визнає за собою обов’язок повернути відповідачу половину суми, сплаченої ним за кредит після розірвання шлюбу.
У червні 2009 року ОСОБА_11 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що кошти, сплачені ним за будівництво спірної квартири є його особистими.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 липня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_10 та ОСОБА_11 об’єднані в одне провадження.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_11 відмовлено, позов ОСОБА_10 задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру. Визнано за ОСОБА_10 та ОСОБА_11 право власності на Ѕ частину спірної квартири за кожним.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 липня 2010 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_11.
У скарзі ОСОБА_11 порушується питання про скасування ухвалених у справі судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами одних і тих самих положень закону, зокрема, ст. 305 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).
Для прикладу неоднакового застосування судами вказаної норми права ОСОБА_11 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року.
У судовому рішенні, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи підстави подання скарги до Верховного Суду України, суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, зокрема, з тих підстав, що апеляційним судом допущено порушення вимог ч. 1 ст. 305 ЦПК України, оскільки суд розглянув справу за відсутності відповідача, не давши належної оцінки та не перевіривши його заяву про відкладення справи у зв’язку з хворобою.
13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року N 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України".
Відповідно до абз. 3 п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" скарги на судові рішення у цивільних справах у зв’язку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Ураховуючи наведені положення Закону, скарга розглядається в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року "Про судоустрій і статус суддів".
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України.
В обґрунтування підстав оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами ОСОБА_11 у поданій скарзі посилається на те, що апеляційний суд Тернопільської області розглянув справу 27 квітня 2010 року за його відсутності, не давши належної оцінки заяві його адвоката про відкладення справи у зв’язку з хворобою апелянта.
Як убачається з матеріалів справи, 13 квітня 2010 року в судовому засіданні апеляційного суду Тернопільської області було задоволено клопотання ОСОБА_12 про відкладення справи слуханням у зв’язку з відсутністю його представника ОСОБА_13, з яким він має намір укласти угоду. Справу слуханням відкладено на 10 годину 27 квітня 2010 року (а.с. 197 та зворот цього аркуша), про що ОСОБА_12 повідомлено під розписку (а.с. 198).
27 квітня 2010 року до апеляційного суду ОСОБА_14 подана заява про відкладення справи слуханням у зв’язку з хворобою ОСОБА_11, і бажанням останнього надати додаткові докази у справі. У цій заяві вказано, що ОСОБА_14 подає заяву як представник апелянта (а.с. 201).
Статтею 42 ЦПК України передбачено перелік документів, що посвідчують повноваження представників.
Повноваження представників сторін мають бути посвідчені довіреністю фізичної особи. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об’єднанням, або договором.
Матеріали цивільної справи та скарги у зв’язку з винятковими обставинами ОСОБА_11 не містять довіреності або іншого документа, які можуть свідчити про те, що ОСОБА_14 є представником ОСОБА_11, у зв’язку із чим повноваження ОСОБА_14 щодо вчинення від імені відповідача ОСОБА_11 такої процесуальної дії, як подання заяви про відкладення розгляду справи, належним чином не підтверджені, тому така заява не може бути прийнята до уваги.
Крім того, у справі також відсутні докази того, що заява про відкладення розгляду справи подана 27 квітня 2010 року до судового засідання апеляційного суду Тернопільської області з часом початку судового засідання о 10 годині 33 хвилини та його закінченням о 10 годині 53 хвилині (а.с. 203-204).
Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
З журналу та технічного запису судового засідання апеляційного суду Тернопільської області вбачається, що 27 квітня 2010 року судом вирішено питання про розгляд справи за відсутності осіб, які не з’явилися, у тому числі, за відсутності ОСОБА_11 (а.с. 203 - 204), якого належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджало розглядові справи апеляційним судом.
Інші доводи скарги ОСОБА_11 щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права не містять передбачених ст. 354 ЦПК України підстав для їх перегляду у зв’язку з винятковими обставинами.
Відповідно до ч. 4 ст. 357, п. 1 ч. 1 ст. 358 ЦПК України, розглядаючи справу в порядку провадження у зв’язку з винятковими обставинами, Верховний Суд України має право постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Викладене свідчить про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки оскаржувані судові рішенні ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 357, 358 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Скаргу ОСОБА_11 відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 грудня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 15 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді