ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08 травня 2012 року
м. Київ
Справа N 5013/1686/11
Про відшкодування вартості нестачі безхазяйного майна
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача - не з'явились,
відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрівської ОДПІ Кіровоградської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 у справі N 5013/1686/11 за позовом Олександрівської ОДПІ Кіровоградської області до Димитрівської селищної ради про відшкодування вартості нестачі безхазяйного майна встановив:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 22.11.2011 (суддя Кабакова В.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 (судді: Мороз В.Ф., Науменко І.М., Голяшкін О.В.), в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.
Олександрівська ОДПІ Кіровоградської області в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 204, 526, 942 ЦК України та ст. 104 ГПК України. Зокрема, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Димитрівська селищна рада не є суб'єктом господарювання у розумінні ст. 8 ГК України, а отже не мала права укладати угоду про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави від 11.12.2007 (далі - угода) у зв'язку з тим, що відповідач протягом дії угоди виконував її умови. Разом з тим, заявник вказує на те, що угода не є розірваною та не визнана у судовому порядку недійсною, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок відшкодувати вартість нестачі безхазяйного майна.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
11.12.2007 р. між Олександрійською ОДПІ (замовник) і Димитрівською селищною радою (виконавець) було укладено угоду про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави, згідно п. 1.1 якої замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок зберігати передане йому майно згідно акту опису і попередньої оцінки майна від 11.12.2007 р. N 8.
Згідно п. 5.1 угоди передбачено, що з моменту прийому майна представником виконавця, відповідальність за його цілісність і збереження несе виконавець. У випадку недостачі або псування отриманого майна виконавець сплачує до бюджету в десятиденний термін від дня подання вимоги замовником суму вартості пошкодженого майна або майна, якого не вистачає, за сумами, зазначеними в акті опису, оцінки та передачі на реалізацію майна, що перейшло у власність держави.
Згідно інвентаризаційного опису основних засобів від 26.07.2011 р. проведено зняття фактичних залишків недобудованого приміщення, яке складається з будівельних матеріалів, за результатами якого виявлено нестачу будівельних матеріалів з недобудованого приміщення, а саме: блоків фундаментних стінових ФБС 24.5-6-Т в кількості 197 шт., перемичок 2ПБ 16-1 в кількості 580 шт., площадки сходів 2ПП 25-12 в кількості 15 шт., маршів сходів 1ЛМ 27-14-4 в кількості 14 шт., плит ПК 59-12-8 в кількості 85 шт., плит ПК 59-15-8 в кількості 25 шт., цегли звичайної в кількості 273 тис. шт. на загальну суму 17917 грн.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне майно не визнано безхазяйним у встановленому порядку, не було взято на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, як це передбачено ч. 2 ст. 335 ЦК України.
Також апеляційним судом враховано рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.12.2010 у справі N 5/89, у якій приймали участь сторони даного спору та згідно якого спірне майно визнано складовою частиною цілісного майнового комплексу будівель та споруд ЗАТ "Семенівський завод гірського воску", що розташований за адресою: м. Олександрія, смт. Димитрове, вул. Промислова, 39.
Крім того, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до п. 7 розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, затверджених наказом ДПА України від 19.01.2007 р. N 18, виявлене майно, яке має ознаки безхазяйного, підлягає переданню на відповідальне зберігання суб'єкту господарювання, включеному до Єдиного реєстру торговельних організацій, або суб'єкту господарювання, а не органу місцевого самоврядування, яким є селищна рада.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у позивача були відсутні правові підстави для передання спірного майна на зберігання селищній раді як безхазяйного та покладення на останню відповідальності за його пошкодження (нестачу), у зв'язку з чим відмова у позові щодо відшкодування вартості втраченого майна є обґрунтованою.
Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне майно не визнано безхазяйним у встановленому порядку. Більш того, рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.12.2010 р. у справі N 5/89, у якій приймали участь сторони даного спору та згідно якого спірне майно було визнано складовою частиною цілісного майнового комплексу будівель та споруд ЗАТ "Семенівський завод гірського воску", що розташований за адресою: м. Олександрія, смт. Димитрове, вул. Промислова, 39.
Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірне майно не визнано безхазяйним, а отже у позивача були відсутні правові підстави для передання спірного майна як безхазяйного на зберігання селищній раді.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 8 та ч. 2 ст. 55 ГК України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з ч. 4 ст. 43 ГК України здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.
Відповідно ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відтак, Димитрівська селищна рада не є суб'єктом господарювання, а, отже, не може бути стороною (зберігачем) за договором про зберігання безхазяйного та іншого майна, що належить або переходить у власність держави.
Таким чином, суди попередній інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що заявлені вимоги до відповідача є безпідставними і не підлягають задоволенню.
Як вбачається з рішення господарського суду Кіровоградської області від 22.11.2011, господарський суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України шляхом виходу за межі позовних вимог визнав недійсною угоду про зберігання безхазяйного майна, що належить або переходить у власність держави від 11.12.2007, чим спростовуються твердження заявника про чинність вказаної угоди, часткове її виконання відповідачем та відсутність розірвання цієї угоди.
Адже, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Касаційна інстанція не може прийняти до уваги посилання скаржника на недоведеність входження спірного майна до складу цілісного майнового комплексу, що належить ЗАТ "Семенівський завод гірського воску", оскільки згідно імперативних приписів ч. 2 ст. 111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
постановив:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 у справі N 5013/1686/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Олександрівської ОДПІ Кіровоградської області - без задоволення.
Головуючий
Судді