ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
11 квітня 2012 року
м. Київ
Cправа N 6-9839вов10
Про перегляд рішення
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Гуменюка В.І., Григорь'євої Л.І.,
Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільній власності за скаргою ОСОБА_1 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року,
встановила:
У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 липня 2000 року вона уклала інвестиційний контракт з АТ ХК "Київміськбуд" про інвестування в житлове будівництво, за яким компанія зобов'язалась за її кошти побудувати та передати їй двокімнатну квартиру. 16 вересня 2000 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син, ОСОБА_3. 31 липня 2001 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру АДРЕСА_1. 6 червня 2005 року шлюб між сторонами розірваний. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2008 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 71,6/100 частини зазначеної квартири, за ОСОБА_2 - на 28,4/100 частини цієї квартири. У судовому засіданні позивачка пояснила, що відповідач часто приходив додому в стані алкогольного сп'яніння, підіймав на неї руку, свідком чого була дитина, в якої встановлено порушення розвитку мовлення. Пізніше вона уклала шлюб з іншим чоловіком, від якого народилася дитина, але цей шлюб також розірвано. Вона змушена наймати квартиру, де проживає разом із дітьми, тому що спільне проживання з ОСОБА_2 може призвести до конфліктів і завдати дітям психологічну травму. Таким чином, спільне користування майном неможливе, відповідач провокує конфлікти та перешкоджає їй у користуванні вказаною квартирою, а оскільки його частка є незначною, ОСОБА_1 просила припинити право власності ОСОБА_2 на його частку в спірному майні, стягнувши з неї на користь відповідача вартість 28,4/100 частини квартири.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 липня 2009 року позов задоволено: припинено право власності ОСОБА_2 на частку в спільному майні - 28,4/100 частини квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_1 право власності на цю частку; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості вказаної частки в спільному майні в сумі 137 840 грн., яка знаходиться на депозитному рахунку Дарницького районного суду м. Києва; вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року рішення апеляційного суду залишено без змін.
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 липня 2009 року.
На підтвердження неоднакового застосування зазначених правових норм ОСОБА_1 надала ухвали Верховного Суду України від 23 лютого 2006 року, від 23 серпня 2003 року, від 8 серпня 2007 року, в яких, на думку скаржниці, за аналогічних обставин по-іншому застосовано одне й те саме положення закону, а саме ст. 365 ЦК України.
13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України".
Зазначеним Законом внесено зміни до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до яких скарги на судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом, а подані після 15 жовтня 2010 року - передаються до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для розгляду питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України в порядку, передбаченому ЦПК України. Допущені до розгляду за винятковими обставинами до набрання чинності цим Законом цивільні, господарські та адміністративні справи розглядаються Верховним Судом України в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не довела того, що між сторонами існують конфліктні ситуації, а тому відсутні підстави вважати, що спільне володіння та користування квартирою неможливе. ОСОБА_2 іншого житла, крім спірного, не має, і припинення права власності на частку в спільному майні може завдати істотної шкоди його інтересам.
Згідно із чч. 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 321 ЦК України.
За положеннями ст. 365 цього Кодексу право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливий за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Під час розгляду справи судами встановлено, що 5 липня 2000 року ОСОБА_1 уклала інвестиційний контракт з АТ ХК "Київміськбуд" про інвестування в житлове будівництво, за яким компанія зобов'язалась за її кошти побудувати та передати їй двокімнатну квартиру. 16 вересня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина, ОСОБА_3. 31 липня 2001 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат площею 29,60 кв. м (12,0 кв. м та 17, 6 кв. м), загальною площею 60,90 кв. м. 6 червня 2005 року шлюб між сторонами розірваний. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2008 року визнано за ОСОБА_1 право власності на 71,6/100 частини зазначеної квартири, за ОСОБА_2 - на 28,4/100 частини цієї квартири. Згідно з виписками з історії хвороби ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, дитина має вади розвитку мовлення, потребує спокійного емоційного середовища, підтримання стабільного психологічного стану та недопущення психологічного тиску з боку оточуючих його людей. Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 31 березня 2009 року N 12519 установлено дійсну вартість спірної квартири в розмір 485 340 грн. і вартість 28,4/100 частини квартири в розмірі 137 840 грн. та те, що поділ приміщень спірної квартири відповідно до часток співвласників із подальшим влаштуванням двох ізольованих квартир не вбачається можливим. У спірній квартирі позивачка не проживає, на депозитний рахунок суду вона перерахувала 137 840 грн.
Таким чином, у справі, яка розглядається, відсутні докази, що відносини колишнього подружжя унеможливлюють спільне проживання в одній квартирі через поведінку ОСОБА_2, яка б негативно впливала на фізичний, психологічних та емоційний стан їхнього сина - ОСОБА_4.
У наданих для порівняння ухвалах від 23 серпня 2003 року, від 23 лютого 2006 року, від та від 8 серпня 2007 року Верховний Суд України дійшов висновку, що право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову іншого співвласника за наявності хоча б однієї з чотирьох умов, передбачених у ч. 1 ст. 365 ЦК України, та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Проте зміст цих рішень свідчить, що мотиви й висновки суду касаційної інстанції грунтуються на обставинах і фактах, які є відмінними від установлених судами фактів та обставин у справі, що розглядається.
Ураховуючи викладене, судові рішення, ухвалені судами апеляційної й касаційної інстанцій, є обгрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону, а судові рішення, надані на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, висновків судів у справі, що розглядається, не спростовують, тому скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а рішення апеляційного суду й ухвалу суду касаційної інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 357, 358, 359 ЦПК України (у редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів"), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 7 грудня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді