ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10 травня 2012 року
м. Київ
Справа N К/9991/89283/11
Про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Масло І.В.,
Олексієнка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області на постанову Кодимського районного суду Одеської області від 22 липня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області (далі - Управління) про стягнення недоплаченої державної соціальної допомоги,
встановив:
У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління про стягнення невиплаченої пенсії як дитині війни за 2006-2008 роки в сумі 3890,60 грн.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року N 2195-ІV (далі - Закон N 2195-ІV) вона має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте, така допомога виплачена їй не в повному обсязі.
Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 22 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2010 року, позов задоволено частково. Судом зобов'язано Управління нарахувати ОСОБА_2 за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року щомісячне підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 % мінімального розміру пенсії за віком з врахування фактично отриманих сум за цей період. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить їх рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію та відповідно до статті 1 Закону N 2195-ІV має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону вона має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 6 Закону N 2195-ІV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 19 грудня 2006 року N 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону N 2195-ІV та статтею 111 встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону N 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті Закону N 2195-ІV. Тобто, з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив вказане право позивача.
Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у статтю 6 Закону N 2195-ІV, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо змін, внесених до статті 6 Закону N 2195-ІV.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону N 2195-ІV в їх первинній редакції.
Отже, в період з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року та з 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року ОСОБА_2 не мала права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено, а згодом змінено. Однак, з моменту ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправною.
За таких обставин, позивач до 9 липня у 2007 році та до 22 травня у 2008 році не мала права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а таке право в неї виникло лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що Управління наполягало на відмові у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Колегія суддів, враховуючи похилий вік позивача та його необізнаність у чинному законодавстві, погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про поважність причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно зобов'язали відповідача нарахувати ОСОБА_2 підвищення до пенсії в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. Однак, з метою повного захисту прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення судів шляхом доповнення резолютивної частини постанови суду першої інстанції обов'язком Управління виплати позивачу вказане підвищення до пенсії.
Статтею 6 Закону N 2195-ІV передбачено, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону N 2195-ІV.
Положення статті 7 Закону N 2195-ІV, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону N 2195-ІV.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.
Частиною 2 статті 230 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Керуючись статтями 222, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області задовольнити частково.
Постанову Кодимського районного суду Одеської області від 22 липня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2010 року змінити. Резолютивну частину постанови суду першої інстанції доповнити зобов'язанням Управління Пенсійного фонду України в Кодимському районі Одеської області виплатити на користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30% відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з врахування визначення розміру мінімальної пенсії за віком за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з врахуванням виплачених сум, за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235 - 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді