ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
3 травня 2012 року
м. Київ
Справа N 5/174
Про визнання права власності
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Мирошниченка С.В.,
суддів Барицької Т.Л.,
Хрипуна О.О. (доповідача),
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Чернівецький машинобудівний завод" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі господарського суду N 5/174 Чернівецької області за позовом Закритого акціонерного товариства "Чернівецький машинобудівний завод" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд державного майна України
про визнання права власності
за участю представників
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
третьої особи - ОСОБА_3,
ГПУ - Томчук М.О.,
встановив:
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 26.10.2010 у справі N 5/174 (суддя Дутка В.В.) позов задоволено, визнано за ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" право власності на нежитлову двоповерхову цегляну будівлю з підвалом і прибудовами (їдальню для працівників заводу на 330 місць), розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1836,8 кв.м., вартістю 20 551,77 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 (головуючий суддя Краєвська М.В., судді: Галушко Н.А., Мурська Х.В.) рішення господарського суду Чернівецької області від 26.10.2010 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою апеляційної інстанції, ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі N 5/174, залишивши в силі рішення господарського суду Чернівецької області від 26.10.2010.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 15, 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 2.1 Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 N 2545, ст. 35 ГПК України.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказав на її необґрунтованість та просив залишити постанову Львівського апеляційного господарського суду без змін.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є визнання права власності на будівлю їдальні, безоплатно передану на баланс новоствореного товариства в процесі приватизації державного майна.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в процесі приватизації за договором купівлі-продажу, укладеним 03.02.1994 між Фондом державного майна України (продавець) та організацією орендарів ОП "Чернівецький машинобудівний завод" (покупець), позивач придбав цілісний майновий комплекс ОП "Чернівецький машинобудівний завод", сплативши за нього обумовлену сторонами вартість - 16 381 291 тис. крб.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на преюдиціальність фактів, встановлених рішенням господарського суду Чернівецької області від 27.04.2009 у справі N 5/199, яким задоволено позов ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод" про визнання недійсним рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради в частині зміни поштової адреси та оформлення права державної власності на вказану будівлю. Зокрема, суд вказав, що при розгляді справи N 5/199 встановлено, що в процесі приватизації спірний об'єкт (їдальня для працівників заводу на 330 місць) ввійшов до складу об'єктів соціально-побутового призначення, які були безоплатно передані у власність ОП "Чернівецький машинобудівний завод", правонаступником якого є позивач, у порядку ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач не набув права власності на спірне майно, оскільки відповідно до протоколу від 14.03.2001 засідання інвентаризаційної комісії по проведенню інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ЗАТ "Чернівецький машинобудівний завод", але залишилось на його балансі, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області 15.03.2001, до такого майна належить їдальня на 330 місць (інвентарний N 6226). Згідно із свідоцтвом про право власності на будівлю їдальні, видане у 2004 році, майно перебуває у державній власності.
Суд апеляційної інстанції також вказав на відмову у задоволенні позову про визнання недійсними рішень виконкому, пункти яких стосуються спірного майна, постановою Вищого господарського суду від 28.11.2011 у справі N 5/199.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" дія цього Закону не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.
Пунктом 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України N 717 від 08.09.1993 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема на вартість майна, що належить орендареві; для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення); об'єктів, що не підлягають приватизації.
Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", введеного в дію постановою Верховної Ради України N 90/97-ВР від 19.02.1997, були внесені зміни до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", відповідно до яких безоплатна передача законодавцем визначалась вже як передача в користування без зміни форми власності.
Отже, встановивши, що при приватизації державного майна орендного підприємства новому власнику за договором купівлі-продажу від 03.02.1994 були передані об'єкти соціально-побутового призначення із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, апеляційний господарський суд, невірно застосувавши ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", дійшов помилкового висновку про те, що безоплатно передане орендному підприємству спірне майно за будь-яких обставин не вийшло з власності держави.
Аналогічну правову позицію про те, що державне майно (об'єкти соціально-побутового призначення) до внесення змін до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в лютому 1997 року передавалося безоплатно у власність орендних підприємств, оскільки згадана стаття не містила вказівок на незмінність попереднього власника нерухомого майна (держави), викладено в постанові Вищого господарського суду України від 22.05.2007 у справі N 16/3480 та постанові Верховного Суду України від 03.10.2011 у справі N 8/233-09.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
В порушення вищезазначених норм, суд апеляційної інстанції віддав перевагу складеним відповідачем у 2001 році реєстру державного майна, яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств (Чернівецька обл.), акту перевірки збереження та використання держаного майна, яке знаходиться на балансі господарського товариства, створеного в процесі приватизації від 16.10.2001.
При цьому судом апеляційної інстанції мотивовано не спростовано твердження позивача про безоплатну передачу спірного майна йому у власність в процесі приватизації згідно із договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ОП "Чернівецький машинобудівний завод", актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого наказом ФДМУ від 11.12.1993 N 22-0М; актом приймання-передачі від 29.07.1994, не досліджено план (порядок) приватизації, не з'ясовано, за які кошти було створено спірний об'єкт.
Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які входять до предмету доказування, мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 4-3 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові акти не можуть вважатися обґрунтованими та законними і підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, та їх підтвердження належними доказами, і в залежності від установлених обставин прийняти судовий акт з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Чернівецький машинобудівний завод" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 у справі N 5/174 та рішення господарського суду Чернівецької області від 26.10.2010 скасувати.
Справу N 5/174 передати на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.
Головуючий
Судді